Політика 2019-04-05 12:22 Малко Роман
  ▪  

Камікад-Зе

Маленький кумедний чоловічок із телевізора під ніком Зе насправді навіть не уявляє, у що вв’язався.

Дуже скоро день, коли він погодився стати кандидатом в президенти, видаватиметься йому найжахливішим у житті, а мрія прокинутися, щоб його безконечний кошмарний сон нарешті закінчився, переросте в параною. Від його бездумного вчинку постраждає, очевидно, не лише він, а й усі громадяни, разом із тими, хто за нього голосував чи ще проголосує. Переможців у цій історії не буде. Але якщо українцям загалом не звикати до катаклізмів, вони із задоволенням в них вляпуються, а потім героїчно долають, то в президента-коміка шансів виплисти з тієї субстанції, в яку його штовхають, майже немає. Єдиний спосіб урятувати ні в чім не винну людину (а заодно й країну) — це просто допомогти їй не стати президентом. Бодай із відчуття жалю.


Шок від того, що сталося і ще може статися, сьогодні переживають усі без винятку. Одні жахаються непередбачуваних наслідків і шукають шляхи відходу. Інші вражені вихлопом власної прикольності. Іноземці, які спостерігають за Україною, а особливо ті, котрі інвестують сюди гроші, з острахом підраховують можливі збитки. Головний «спонсор» акції, танцюючи від радості, усе ж із осторогою озирається, звідкіля прилетить «отвєтка». І навіть Путін, потираючи одну руку від задоволення, що нарешті відіграється, другою чухає лисину, не розуміючи, де ж тут підступ.

 

Читайте також: ЗеКорпоратив: день виборів у штабі переможця першого туру


Те, що кандидат Зе теж шокований величиною цифри, яку він отримав у першому турі, годі й сумніватися. Вона його, звісно, бадьорить, додає снаги і вселяє віру. Однак це природна реакція людини, яка не усвідомлює, у що встряла. Чи відчув він себе вже месією, а чи лише напівбогом, поки що важко зрозуміти. Доступ до його «світлих» мізків наразі закритий, адже є ризик, що проникнення туди небажаних ворожих елементів зіпсує всю спецоперацію. Її суть зрозуміла. Мова про державний переворот, майстерно завуальований під демократичне волевиявлення. Позірно навіть дуже законний, цілком у межах правового поля, але все ж таки переворот. Чи усвідомлює це Зе?

 

Голограма


Річ у тому, що він як кандидат абсолютно віртуальна особа. Звичайна голограма, яка усміхається й іноді щось говорить. Його можна було б навіть намалювати з нуля, провівши попередньо дослідження, який саме тип президента найбажаніший для населення України. Але ці додаткові витрати зайві. Є готовий персонаж, якого знає вся країна і який цілком може зіграти визначену роль. Справжня загадка, хто стоїть за картинкою, допомагає персонажу рухатися, пише йому тексти, думає за нього і, головне, які прагне задовольнити інтереси. Про те, що там видніються вуха Ігоря Коломойського, хай там що заперечують політтехнологи Зе, — аксіома. Відомо також, що голосом кандидата є колишній технолог регіоналів Дмитро Разумков, який достеменно не з любові до мистецтва вв’язався в цю авантюру. Публічно підтримав Зе й легендарний емігрант Микола Азаров. Він радив за нього голосувати своїм соратникам, якщо в Бойка й Вілкула не виявиться шансів реваншнути. А ще серед осіб, які профінансували передвиборний фонд кандидата, знайшлися (про це повідомили «Наші гроші») люди з оточення бізнесмена Павла Фукса, колишнього голови АП Януковича Сергія Льовочкіна та його заступника Андрія Портнова.

Мова про державний переворот, майстерно завуальований під демократичне волевиявлення. Позірно навіть дуже законний, цілком у межах правового поля, але все ж таки переворот


Звісно, наявність таких друзів ще нічого поганого про людину не говорить, хоча й існує приказка: «Скажи мені, хто твій друг, і я знатиму, хто ти». Але проблема саме в несамостійності людини, яка може опинитися біля керма країни. Тільки-но Зе намолов нісенітниць в інтерв’ю, як опікуни заборонили йому з’являтися на публіці; тільки-но ляпнув, що піде на дебати, як вони відразу ж починають задкувати й відверто грубіянити. Можна було б повірити, що це один зі способів не нашкодити кандидату, однак відразу постає питання: а який насправді реальний ступінь його залежності від режисерів, ляльководів та спонсорів? Стовідсотковий чи лишень вісімдесятивідсотковий? Хто, прикрившись тінню легітимно обраного Зе, керуватиме країною?


На відміну від своїх численних конкурентів, які змагалися в обіцянках знизити тарифи, підвищити пенсії, зарплати тощо, і яких, за фактом, виборець вирішив відправити «на пенсію», бо вони йому остогидли, кандидат Зе взагалі нічого не розказує. Він нічого не обіцяє. Іноді кидає дотепами й віджартовується. Та ще просить написати йому програму, мовляв, зі старими політиками не говоритиме, запрошує до себе людей з ідеями. Однак усе це чистої води популізм. Здавалось би, навіщо ставати президентом, якщо ти не знаєш, що із цим робити? Але відповідь насправді проста. У нього сьогодні саме така роль, саме в такий спосіб він може, як і обіцяв, усіх «зробити». І щойно вийде з голограми, заговорить самостійно — і шоу закінчиться, бо крім шоу немає нічого. На відміну від людей, які за ним стоять: вони чудово знають, чого хочуть і як цього досягти.


Чого боятися?


Немає й сумнівів, що кандидат Зе, якщо стане президентом, буде звичайнісінькою розмінною монетою, хлопчиком для биття, а простіше — банальною ширмою. На нього вішатимуть всіх собак і записуватимуть усі гріхи оточення. Щойно розвіється дим від святкових феєрверків, як половина прихильників почне вимагати від нього те, що сама собі намріяла, а вже за кілька місяців рейтинг Зе впаде нижче плінтуса і, врешті, його зненавидять. Це доля всіх високих чиновників, яких натовп виносить на вершину олімпу. Месій в Україні розпинають швидше, ніж вони втямлять, куди втрапили й чого від них вимагають. Чи усвідомлює він це? Можливо, але достеменно не повною мірою. Інакше давно припинив би цей цирк та десь принишкнув.

 

Читайте також: Перший тур виборів президента 2019. Основні цифри


Ця історія трохи нагадує «друге пришестя» Віктора Януковича. Згодом довелося докласти чимало зусиль і заплатити високу ціну за цей необачний крок. Відсотки країна й досі виплачує. Звісно, на щастя, Зеленський — не Янукович. Тут усе дещо інакше. І шлях у політику, і бекграунд, і рівень підтримки та мотивація... За Януковичем, на відміну від Зе, стояли реальні люди, реальна партія, реальні гроші (причому з різних джерел), і реальна Росія врешті-решт. Він мав уже вибудувану мафіозну вертикаль, яку потрібно було лишень під себе підлаштувати. Він міг засісти надовго, на кшталт Лукашенки чи Назарбаєва, і сколупнути таку глибу було б реально непросто. Але місце для дива завжди знайдеться. Чому його підтримували? Звідки взялися ці півсотні відсотків? Головне, це адмінресурс (домальовані голоси), а він, як показує нинішня ситуація, уже не працює так активно (принаймні, Порошенко використати його майже не зміг або ж не схотів), плюс підкупи, спосіб зробити кар’єру, проросійський фактор, розчарування в помаранчевих тощо.

 


У Зе картина інша. У нього справді є ці 30% підтримки. Цілком можливо, що в другому турі вони ще більше зростуть коштом промосковського електорату. Але ніхто не гарантує, що все це не посиплеться вже до парламентських виборів, тож провести в Раду свою віртуальну, нашвидкуруч збиту, партію він не зможе. Як не зможе й вибудувати власну вертикаль та вкоренитися. Якщо він справді спробує виконати те, що йому понаписували в програму, система його бойкотуватиме й урешті з’їсть. Якщо знайде із нею спільну мову, можливо, певний час протримається, але спокійно спати не буде гарантовано. Не маючи більшості в парламенті, а отже, і впливу на уряд, він ризикує залишатися декорацією аж доти, доки суспільство не вирішить його позбутися. Усунути Зе, до речі, буде не так уже й складно. Завжди залишається частина активних і адекватних людей, які жодному президенту не дозволять вдатися до реваншу. Звісно, якщо він не вирішить повторити долю одного зі своїх попередників і не попроситься в друзі до православного «царя». У такому разі спрогнозувати, як розвиватимуться події, уже буде неможливо.

 

Глибина проблеми


Власне, завдання усіх притомних українців — урятувати цю загалом невинну людину, а заодно й себе. Шанс іще є, у другому турі виборів можна все виправити. Однак для цього насамперед треба перестати панікувати й подумати, що можна зробити, аби зупинити цей безумний перформанс, який не має й не може мати щасливого кінця. Чому? Бо мотивація режисерів, а радше, головного режисера та продюсера Ігоря Валерійовича, дуже прозора. Будучи незадоволеним чинним президентом, який недооцінив його патріотичних прагнень і частково обрізав доступ до національних багатств України (та ще й позбавив головної годівнички — ПриватБанку), «справж­ній патріот» Коломойський не лише вельми образився на Порошенка та заповзявся його знищити, а й фактично прирік на неприємності (поки не будемо про знищення) цілу країну. Інакше розцінити це неможливо. Однак проблема не лише в Зе. Точніше, зовсім не в ньому. І навіть не в Коломойському...

 

Читайте також: Передбачуваний реванш


За цього кандидата проголосували не так пенсіонери, які живуть «у телевізорі», або ж якісь маргінали, а насамперед молодь — майбутнє держави. Цілком, здавалося б, притомна й освічена. Після Революції гідності пафосно мовилося, що суспільство змінилося, тож саме на цю молодь, яка виросла вже в незалежній державі та мислить іншими прогресивними категоріями, покладалися сподівання щодо позитивних змін. Тепер виявилося, що не все так радісно.

 

Прогресивність полягає в доступі до технологій, але зовсім не в рівні свідомості. Поверховість мислення, попри дипломи про вищу освіту в кишенях значної частини виборців Зе, зокрема вказує, що рівень їхньої грамотності, розуміння суспільних чи економічних процесів, державного мислення критично низький. Думка про те, що ці люди лише протестують проти застарілої державної системи й усіх цих нафталінових політиків, є перебільшенням. Протест присутній. Тільки базується він не на тих аргументах, які намагаються просувати в простір численні адепти Зе.

 

Якщо чимало виборців кандидата доводять свою нелюбов до Порошенка тим, що він, мовляв, розв’язав війну, а зараз на ній заробляє, — то в цьому немає жодного протесту проти системи, а гола ретрансляція кремлівської пропаганди. І тут знову треба вести мову про цінності та здатність критично мислити. У Порошенка є явні промахи та недоліки. На нього варто тиснути, казати про це у вічі та змушувати не лише пояснювати певні кроки, а й виправляти їх. Однак у ситуації, що склалася (коли країна ледь втрималася на ногах і тільки-тільки почала оклигувати), віддавати свій голос за голограму — це втеча від реальності, проблеми із самоідентифікацією й узагалі відсутність усвідомлення свого місця під сонцем. Країну не можна знищувати тільки тому, що тобі підняли тарифи на газ чи відключили «ВКонтакте». У реальному житті не можна зробити backup, а потім, у разі невдачі, повернути все на своє місце. На жаль, чимало українців, схоже, переплутали віртуальність із дійсністю й тепер видиратися з цієї ситуації доведеться усім разом.

 

Як протидіяти?


Усім громадянам, які не втратили решток здорового глузду та інстинкту самозбереження, можна спробувати в мирний спосіб, шляхом волевиявлення, залагодити проблему в зародку. Для цього, безумовно, треба консолідуватися, а не шукати винних, і припинити лити одне на одного бруд. Спробувати переконати тих, хто голосував «по приколу», і пояснити їм на пальцях, що вони втратять, якщо й далі перебуватимуть у своїх ілюзіях. Не варто говорити пафосні речі, натомість тиснути на емоції та примітивні рецептори. Куди дієвішим може, наприклад, бути аргумент про стрибок курсу долара до захмарних висот, бо інвестор просто втече з України, а економіка завалиться від «професіоналізму» Зе. Аргументоване нагадування про методику економічної діяльності його патрона (Коломойського) чи про неминучість скасування безвізу з ЄС теж можуть бути корисні. Це, звісно, не подіє стовідсотково, однак страх за власну шкуру ще ніхто не скасовував. Тому шукаймо аргументи відповідно до задавненості проблеми. Важливо якнайбільше підняти явку в день виборів адекватних виборців і демотивувати йти голосувати тих, кому «по-приколу».

 

Читайте також: Вибори на Донбасі: нервово і прогнозовано


Найімовірніше, Володимир Зеленський не агент Кремля, але через брак відповідних знань та досвіду — чудовий об’єкт для маніпуляцій. Його можна обдурити і, ймовірно, в Кремлі саме на це й розраховують. Найкращий варіант, звісно, врятувати цю людину від біди, адже він таки один із нас. Хтось може сподіватися, що не все так кепсько, і що це порохоботи нагнітають істерію, бо хочуть пропхати свого кандидата. Припустімо, що Зе раптом виконає обіцянку і справді не візьме в команду старих політиків, а спробує залучити до роботи людей-професіоналів. Цілком можливо. Дива іноді трапляються, й це було б ідеально. Втім, у таких історіях завжди є численні «але». Найважливіше з них — не повинно бути конфліктів з інтересами Ігоря Валерійовича (мені не треба старих політиків, але я залежний від старих олігархів). Плюс йому можуть «впарити» відвертих пройдисвітів, тож усе скінчиться серйозним відкотом назад і кризою. Можна навіть помріяти, що Зеленський раптом відчує себе сильним політиком, вирішить стати самостійним і розпрощається з Коломойським назавжди, однак це фантастика. Немає жодних підстав цим марити. Щодо Януковича в декого теж були схожі ілюзії. Але Зе відпрацьовуватиме вірно й чесно до кінця, аж доки його не попросять на вихід.


Попри це, навіть коли й станеться невідворотне, це знов-таки ще не означатиме катастрофи. Тому поки що без паніки. Якщо зараз не дійде Гриценку, Смешку, Ляшку та Ко, що треба стати на горло своїй пісні та попросити свого виборця підтримати «менше зло», згодом будуть парламентські вибори. Є невеличка надія, що сили, які пройдуть у вже нову Раду, виявляться спроможними об’єднатися в дієву коаліцію і змусити президента грати за правилами, а не по «приколу». Не бігти в його партію на поклін, як у нас звикли, а перебрати на себе повноваження гаранта дотримання Конституції. Врешті, у нас таки парламентсько-президентська республіка. Уже сьогодні у Раді звучать пропозиції про можливість урізання повноважень глави держави, термінове прийняття закону про імпічмент, законодавче закріплення обов’язкової участі кандидата в президенти в публічних дебатах чи навіть зняття такого кандидата, який відмовиться від дебатів. Варіанти є. Звісно, усе це швидко втілити буде технічно складно. Часу обмаль. І найімовірніше, депутати забалакають проблему й не зорганізуються. Однак у нашій країні, як бачимо, можливо все. Тим паче перед загрозою перевороту. Тому про якісь запобіжники, навіть через «не хочу», все ж варто подбати, бодай щоб потім не кусати собі лікті.