Суспільство 2019-04-18 14:09 Казанський Денис
  ▪  

Проривна технологія

Як соцмережі допомагають знайти «свого» виборця

Президентські вибори 2019 року найдовше зберігали інтригу й мають сенсаційні результати. Перемогу в першому турі здобув актор і телеведучий Володимир Зеленський, який не вів традиційної кампанії і звертався до своїх прихильників переважно через акаунти у Facebook та Instagram, ігноруючи ток-шоу, не організовуючи мітингів та прес-конференцій. Але й такої напіввіртуальної кампанії виявилося достатньо, щоб із великим відривом виграти перший тур і мати практично гарантовану перемогу в другому.


Прогрес є невблаганним. Роздача 10 тис. газет і листівок сьогодні забирає значно більше часу, сил і грошей, ніж отримання такої самої кількості переглядів у Facebook, YouTube або на сайті будь-якого з інтернет-видань. Щоб охопити мільйонну аудиторію, вже не обов’язково йти на ТБ і купувати ефірний час на ток-шоу. Достатньо мати розкручені сторінки в найпопулярніших соціальних мережах. А розкрутити свій акаунт за деяких фінансових вливань та певної вправності — справа техніки.


Переможець першого туру виборів Володимир Зеленський — справжній титан соціальних мереж. Лише в Іnstagram на нього підписані 3,7 млн осіб. Безумовно, не всі вони з України. І все ж таки українська аудиторія домінує. Короткі відео, які Зеленський викладає в Іnstagram і в яких звертається до своїх підписників, набирають 1,5–2,5 млн переглядів. Таке охоплення можна порівнювати з охопленням деяких українських телеканалів.

 

Читайте також: Надійний фундамент


У Facebook результати Зеленського, на перший погляд, набагато скромніші — «лише» 518 тис. підписників. Але й ця платформа достатньо широка, щоб запускати потрібні меседжі й звертатися до громадськості. Наприклад, відеоролик, який Зеленський виклав на своїй сторінці у Facebook 15 квітня, за два дні набрав 760 тис. переглядів, а ролик із вдячністю українським військовим від 9 квітня — 865 тис. Тобто в півтора раза більше, ніж підписано на акаунт. Але є й значніші рекорди.


Один із найпопулярніших постів Зеленського з’явився ще до того, як він заявив про свої політичні амбіції, а саме восени 2017 року. Він був на підтримку серіалу «Свати», коли стало зрозуміло, що показ цього фільму в Україні буде заборонено через участь у ньому російського актора Фьодора Добронравова. Емоційний відеоролик під назвою «Накипіло!», у якому Зеленський обурився тим, що українська влада забороняє український серіал, у який його команда вклала багато грошей і праці, несподівано здобув величезну популярність. У Facebook його переглянуло 3,3 млн людей. На каналі «Кварталу 95» у YouTube — більш як 8 млн! Тоді на цей феномен звернула увагу нині покійна активістка Катерина Гандзюк: «У найважливішого поста нашої з вами епохи від Мустафи Найєма (мався на увазі заклик виходити на Майдан від 2013 року. — Ред.) 12 тис. лайків і 7778 репостів за чотири роки. У поста про серіал «Свати» 68 тис. лайків і 94 227 репостів за день. Я навіть не знала, що стільки буває. Нам із вами, хлопці, треба дуже багато чого зрозуміти про Україну». Очевидно, Володимир Зеленський про Україну все розумів уже тоді...

 

Зеленський — не просто людина з великою кількістю підписників. Завдяки специфіці своєї діяльності (тому самому серіалу «Свати» чи шоу «Кварталу 95») він зміг зібрати аудиторію, що радикально відрізняється від товариства, яке зазвичай вважається «українським Facebook», тобто 1 млн активних користувачів із яскраво вираженою політичною та громадянською позицією. Саме до цих людей переважно звертаються в соцмережах політтехнологи, журналісти, активісти, працівники різних громадських організацій і штабів. Однак у соцмережах сидить значно більше громадян. Окрім вічно киплячого «активного Facebook» є ще умовний «глибинний Facebook», у якому мешкає «глибинний народ», тобто обиватель. Переважно аполітичний, неактивний. Ще більш обивательським за своєю суттю є Instagram. Активісти, журналісти та політики знають про «глибинні соцмережі» небагато, адже вже давно живуть усередині створеного ними самими комфортного інформаційного міхура. Проте ці «глибинні» громадяни є, і вони мають право голосу. І вийшло так, що ключ до тієї аудиторії зміг підібрати лише шоумен, уся специфіка роботи якого й полягає в тому, щоб розважати якраз таких людей.

 

Читайте також: Парламент. Виставити запобіжники

 

Саме цією своєю здатністю говорити з «глибинним народом» і сподобатися йому Зеленський відрізняється від інших популярних та політизованих лідерів думок із соцмереж. Для політично активних громадян ігнорування ним ток-шоу, дебатів та інших круглих столів бачиться незвично та навіть дико, але Зеленський просто не розраховує на підтримку такої аудиторії. Його виборець зі своїх обивательських «глибин» виповзав востаннє у 2014 році, коли політика прийшла в кожен будинок і зацікавилася кожним глядачем «Кварталу 95» окремо. Тоді всі журналісти новинних ЗМІ відзначали різке зростання відвідуваності своїх ресурсів. І ця відвідуваність завдяки людям, які зазвичай такі сайти читають рідко. А коли пристрасті трохи вщухли, всі вони знову відволіклися від політики та війни. Але нікуди не зникли.

 

Вибори 2019 року показали ще одну цікаву тенденцію: головне не доступ до телевізора, а вміння ним користуватися. Просто показуватися в новинах, рекламних роликах і на ток-шоу тепер мало. Головне вибрати такий формат, який викликатиме довіру в глядача. Недостатньо вже навіть мати власний телеканал. Євген Мураєв вклав великі гроші у створення чергового інформаційного телеканалу «Наш» і змушений був узагалі зняти свою кандидатуру, щоб уникнути ганьби, у той час як Ігор Смешко завдяки підтримці відеоблогу Дмит­ра Гордона здобув на виборах переконливі 6%. 

 

Так, безумовно, говорити про цілковиту відмову від традиційних технологій агітації поки що зарано. Інтернет ще не проник у кожен будинок, і багатьох виборців, як і раніше, доводиться переконувати на вулицях або в телевізорі, а не в мережі. Старі інструменти, відполіровані мозолястими руками політтехнологів, ще працюють і дають певний результат. Тому ті кандидати, які змагаються за найвищі державні посади, прагнутимуть охопити електорат по всій країні й використовувати в комплексі і старі, і нові методи. Але якщо (як це буває найчастіше) політик або партія обмежені в коштах, то вибір очевидний: дієвішими будуть вкладення в мережеві інструменти. І така ефективність зростатиме що далі, то більше. А це означає, що й політична агітація переважно йтиме у віртуальний простір.