Світ 2019-06-17 11:56 Генрик М. Бродер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Німеччина, Європа та націоналізм

Немає жодної європейської нації, є лише європейський ерзац-націоналізм. Націоналізм також згодом минає. Люди, які вважають себе «гордими» чи «переконаними» європейцями, гадають, що націоналізм для них — пройдений етап

За останні тижні чи місяці так часто й інтенсивно як «націоналізм» не використовувалося жодне поняття. Завжди в негативному контексті й майже завжди як протилежний полюс до «здорового» патріотизму, який нібито «інклюзивний», тоді як націоналізм визначається відмежуванням. Патріот, як нам постійно пояснюють, любить свою країну, однак при цьому не зневажає інших. Натомість націоналіст стає над колективом, до якого належить, а на інших дивиться зверхньо.
Це тонке й політично коректне розрізнення, яке, на жаль, не витримує випробування практикою. Як неможливо провести чітку лінію поділу між ісламом та ісламізмом і вважати, що один зловживає другим, так само неможливо розмежувати патріотизм із націоналізмом, щоб перше було чеснотою, а друге гріхом.


Можна, звичайно спробувати. Але спроба провалиться найпізніше тоді, коли національна футбольна збірна Німеччини, яка після доленосного 2015 року тепер називається лише «збірна», знову програє ще у відбірковому турі й країною пошириться настрій, наче завалилися Бранденбурзькі ворота. Для повноцінного розвитку націоналізму потрібні не лише перемоги, а й поразки, так само, як і патріотизму. В цьому вони цілковито синхронні.

 

Читайте також: Реабілітація наріжного каменя


Вдаючися до хвалебних од патріотизмові, політик щоразу опиняється на мінному полі. За кілька днів до європейських виборів канцлерка заявила, що патріотизм і Європейський Союз — «не протилежності». До «європейської системи цінностей» належить те, «що ми можемо бути гордими за свою власну країну й водночас будувати Європу». А Європа — це «проект миру, проект свободи й проект добробуту», водночас націоналізм — це «ворог європейського проекту».
Для появи в таких реченнях сенсу над ними доводиться довго працювати. Канцлерка не лише ставить знак рівності між ЄС та Європою, вона, очевидно, виходить з того, що всі європейці під збірним поняттям «Європа» розуміють те саме — «проект миру, свободи й добробуту». Можливо, для Уккермарку так воно і є. Але деякі українці, греки, італійці, румуни та представники інших етносів, які живуть уздовж зовнішнього кордону ЄС, можуть сприймати це інакше; їхні умови життя в будь-якому разі погіршилися.


У багатьох регіонах добробут розподілений дуже нерівномірно, свобода вичерпується можливістю вибору жити в жахливих умовах на околицях Бухареста чи в небезпечному районі Дуйсбург-Марксло. Натомість кількість німців, які витрачають свої міні-пенсії в болгарській Варні, бо там усе необхідне для життя коштує вдвічі дешевше, така ж прозора, як і кількість пасажирів, що подорожують у Flixbus.


А щодо Європи як «проекту миру», то тут канцлерка, очевидно, виходить із припущення, що європейці давно порозбивали б собі голови, якби Європейський Союз не стояв на перешкоді цій тупості.


Данці могли б знову просунутися до Альтони, німці зайняли б Глучин, а французи перенесли б свій східний кордон у Рейнську область. Тривалий період миру в Європі, за винятком Балкан та Ірландії, — це не заслуга якихось інституцій ЄС, а результат умиротворення західними союзниками. У будь-якому разі слід звернути увагу на те, що готовність до миру європейців зросла приблизно настільки ж, наскільки подешевшали подорожі. Жодному європейцеві більше не треба йти до війська, щоб мати можливість поїхати за кордон та познайомитися з іншими народами. TUI та Kuoni France мають у програмі кращі пропозиції, ніж будь-коли мала «Сила через радість» (державне об’єднання нацистської Німеччини, основним завданням якого була організація дозвілля населення, у т. ч. й подорожей. — Ред.). Твердження, що націоналізм — «ворог європейського проекту», це теж чистий евфемізм. 

 

Читайте також: Що замислено, те виконується

 

По-перше, немає жодного «європейського проекту», таким міг би бути, приміром, проект заселення Арктики чи космосу. Є хіба що «робоча група європейок і європейців зі зміни умов життя в європейському просторі», яка спершу мала би погодити «регламент», але цього досі не сталося. Нині між Парламентом і Європейською Радою, до якої входять глави держав та урядів 28 (поки що) країн ЄС, триває дискусія про те, хто може обирати голову Єврокомісії. Парламентові не досить просто затвердити кандидата Ради; а Рада ж хоч формально й не є законодавчим органом ЄС, фактично є його владним центром і хоче зберегти за собою перше й останнє слово.


По-друге, у межах ЄС немає жодного націоналізму в класичному значенні «ідеології, яка прагне ідентифікації та солідаризації усіх членів нації та поєднання нації з суверенною державою». З цього погляду Польща, можливо, ще національна держава, однак Федеративна Республіка Німеччина — уже давно такою не є. Достатньо глянути на склад футбольної одинацятки, хай вона зараз зветься «Команда» чи «Viva Germania», щоб зрозуміти, наскільки нова Німеччина віддалилася від її історичного зразка.


У межах ЄС також немає жодної держави, яка висувала б територіальні претензії до іншої держави, що завжди і всюди було ознакою злоякісного націоналізму. Бундесвер — армія миру, яка в разі чого намагатиметься стримувати ворога PowerPoint-презентаціями про історію гірської піхоти, поки на допомогу їй не прийде Армія спасіння. Націоналізм, проти якого застерігають канцлерка, кельнський кардинал («Християни мали би бути переконаними європейцями») та прихильники руху «Європа для всіх», — це опудало, яким колись були «жовта небезпека», прибульці та ілюмінати. Мабуть, і відкритим суспільствам потрібно щось таке, чого можна боятися. Це корисно для «єдності», яка розкладається в мирні часи.

 

Читайте також: Націоналізм: радикалізм, звільнення чи трансформація


Однак існує націоналізм, який не позиціонує себе так, а вдає, ніби є вкладом у його подолання. П’ять років тому, 2014-го, СДПН на європейських виборах агітувала за свого провідного кандидата такими словами: «Німець може стати головою Єврокомісії лише якщо ви оберете СДПН та Мартіна Шульца». Шульц, який незадовго до цього заявляв в одному з інтерв’ю: «У мене європейське покликання, національність не грає для мене жодної ролі. Я гадаю, люди це знають», головою не став і швидко переорієнтувався на Берлін, зазнавши там поразки як кандидат на посаду канцлера від СДПН. Щось схоже сталося цього року й із ХСС. Під гаслом «історичний шанс» він хотів вивести свого кандидата Манфреда Вебера «на верхівку Європи» — на посаду президента комісії. Для кого цей шанс мав бути історичним? Для Манфреда Вебера, ХСС чи для Німеччини? Націоналізм також згодом минає. Люди, які вважають себе «гордими» чи «переконаними» європейцями, гадають, що націоналізм для них — пройдений етап. Насправді вони просто змінили його обгортку. Але зі старого баняка ніколи не вийде нова надсучасна мультиварка, навіть якщо довкола плити стоятиме вся сім’я й вигукуватиме, який він чудовий.