Світ 2019-06-21 13:11 Володимир Заблоцький
  ▪  

Аравійський розлам

З ким дружить і проти кого воює сьогодні Саудівська Аравія

Однією з наймогутніших країн арабського світу є Королівство Саудівська Аравія. Засноване 1932 року, воно досі залишається абсолютною теократичною монархією, весь уклад якої базується на жорсткому дотриманні ісламських традицій. Державним і релігійним лідером є король ас-Сауд із династії племінних вождів Саудитів.


І хоча більшу частину величезної території Саудівської Аравії займає посушлива безплідна пустеля, тут розвинене сільське господарство. Маловідомий факт: королівство донедавна навіть експортувало до Італії пшеницю унікальних надтвердих сортів, із якої виготовляють спагеті. Щоправда, через зміни клімату площа посівів під зернові в Саудівській Аравії доволі стрімко зменшується. Але головним капіталом королівства, що дав йому змогу здійснити стрибок із середньовіччя в сучасність, є величезні поклади нафти. Саме завдяки нафті країна має величезні прибутки й статус щонайменше регіонального лідера, на якого змушені зважати у світових столицях. Адже Саудівська Аравія — єдина арабська країна, що входить до Великої двадцятки. 

 

Читайте також: Саудівська Аравія: ігри престолів чи шлях до лібералізму?


Не останню роль у цьому відіграють США. Американська Standard Oil 1933-го уклала концесійну угоду з урядом королівства щодо видобутку нафти. Та широка міждержавна співпраця почалося після зустрічі в лютому 1945 року тодішнього короля Абдель Азіза ібн Сауда з президентом Сполучених Штатів Франкліном Рузвельтом. Лідери двох країн зустрілися на борту американського крейсера «Куінсі», що перебував у Середземному морі. Білий дім діяв на випередження і таємно від своїх британських союзників, що хворобливо сприймали будь-яку активність янкі в регіоні East of Suez, тобто на схід від Суеца. Тож британців було поставлено перед фактом, що вже відбувся. Американський есмінець «Мерфі», таємно відправлений напередодні до порту Джидда, прийняв на борт самого ібн Сауда, його свиту й спадкових принців та доставив на зустріч із Рузвельтом.


На той час майже весь Близький Схід контролювали Велика Британія та Франція, тому незалежне ваххабітське королівство стало ідеальною базою для експансії США в регіоні. Саме відтоді відносини Ер-Ріяда й Вашингтона стали розвиватися й зміцнюватися. Адже величезні (другі у світі) запаси нафти першого з них потребували для освоєння технологій і кредитів другого. У результаті цьому сприяли всі американські президенти без винятку, що й не дивно. 33-мільйонне королівство поступово перетворилося на першого у світі експортера нафти й важливого стратегічного союзника США в боротьбі з тероризмом, протистоянні з Іраном тощо. Вашингтон та Ер-Ріяд — важливі торговельні партнери, а Саудити — одні з найбільших кредиторів уряду США. Королівство посідає четверте місце у світі за обсягами оборонних витрат, а також є найбільшим імпортером американської зброї. До 85% озброєнь та військової техніки  Збройних сил та інших силових структур країни походять зі США.

проіранські шиїтські формування контролюють сьогодні вже аж чотири арабські столиці: ліванський Бейрут, сирійський Дамаск, іракський Багдад та єменську Сану, утворивши навколо Саудівської Аравії ланцюг небезпеки


Зовнішня політика королівства орієнтована на збереження за собою ключових позицій на Аравійському півострові, серед ісламських держав і країн — експортерів нафти.

 

Аравійський блюз Дональда Трампа


Останні кроки американського президента Дональда Трампа на міжнародній арені вчергове підкреслюють ту просту обставину, що несистемний очільник Білого дому не дуже-то й переймається дотриманням міжнародних законів. І навіть рішення ООН для нього геть не указ. Ба більше, для Трампа важливіша його особиста передвиборча обіцянка.


Отже, 2018-го США, попри критику в цілому світі, визнали столицею Ізраїлю Єрусалим, а нещодавно до цього додалося визнання територією Ізраїлю окупованих ним сирійських Голанських висот. Знову ж таки, незважаючи на критику такого кроку міжнародним суспільством. Здається, Трамп не дуже переймається цим і не бажає особливо дослухатися навіть до думки власних дипломатів та розвідки без огляду на можливі наслідки. До таких кроків Білого дому належить також активна підтримка Ер-Ріяда поставками сучасної зброї, хоча рішенням ООН це заборонено. Навіть свій перший закордонний візит у якості президента США Дональд Трамп здійснив саме до Саудівської Аравії. Такий вибір вчергове підкреслив неабияке значення СА для близькосхідної політики Сполучених Штатів.

 

Читайте також: У Саудівській Аравії в рамках антикорупційної кампанії затримали понад 200 осіб


Згадаємо, під час візиту Трампа 20 травня 2017 року в Ер-Ріяді було підписано рекордну угоду про поставки до Саудівської Аравії американських товарів і послуг на суму понад $380 млрд (зокрема, на $110 млрд — озброєння та військової техніки плюс протягом наступного десятиліття на суму ще $350 млрд) і $250 млрд на взаємні інвестиції. 


Наприклад, саудівський суверенний інвестиційний фонд зобов’язався вкласти за посередництва американського фонду приватних інвестицій Blackstone $40 млрд в інфраструктурні проекти на території США. Отже, королівство залишиться найбільшим інвестором американської економіки. Повідомлялося, що в межах найбільшого в історії країни контракту Ер-Ріяд замовив у США 150 гелікоптерів Black Hawk на загальну суму $6 млрд, супутникові системи управління та контролю, бойові літаки F-15, танки М1, САУ М109, кораблі й катери берегової оборони, протиракетні комплекси Patriot і THAAD тощо. Своєю чергою, США активізують розвиток саудівської армії, зокрема модернізацію систем ППО, «розумну зброю» та виробництво американських ОВТ на території королівства. Найбільші зиски від угод отримають компанії Lockheed Martin, General Dynamics та Raytheon. 


Поряд із питаннями закупок американських озброєнь обговорювали також нафтові інтереси двох країн, зокрема в геополітичному спектрі. Між саудівською національною нафтовидобувною компанією ARAMCO та 10 американськими компаніями було укладено 12 меморандумів і проектів загальною вартістю $50 млрд. Найбільший контракт вартістю $15 млрд отримала компанія General Electric. Ер-Ріяд розглядає це як можливість посилення власних позицій, переконливо аргументуючи протидією міжнародному тероризму. На переговорах також ішлося про створення «арабського НАТО» — військового альянсу арабських сунітських держав, які мають стримувати шиїтську (іранську) загрозу для арабського світу.


Разом із Саудівською Аравією засновниками «арабського НАТО» було визначено ОАЕ, Єгипет та Йорданію при організаційній ролі США за межами альянсу. Наразі вже 10 арабських держав фактично формують майбутній альянс у межах операції сунітської коаліції в Ємені. Тож не дивно, що після такого фундаментального початку президент триматиметься за Саудівське Королівство як першого союзника в регіоні. Тим більше що підписання зазначеної угоди перекреслило схожі плани Росії в цій сфері. Саме тому Трамп відмовився припинити підтримку Саудівської Аравії в Ємені та вдруге за своє президентство скористався правом вето, не підписавши ухвалену Конгресом США резолюцію, яка вимагала припинити військову підтримку арабської коаліції на чолі із Саудівською Аравією через військову інтервенцію у Ємені.

 

Читайте також: Східна дипломатія, західні тренди

 

Нагадаємо, що конфлікт у Ємені триває з вересня 2014-го. Країна поділена між повстанцями-хуситами, яких підтримує Іран, та урядовими силами президента Мансура Хаді (зі столицею в Адені). Урядові сили підтримує арабська (сунітська) коаліція, очолювана Саудівською Аравією. Що стосується позиції США, то тодішній президент Барак Обама підтримав надання «логістичної та розвідувальної підтримки» країнам арабської коаліції.

Чому Саудівська Аравія воює в Ємені


Як відомо, у Ємені з 2015 року точиться війна між проіранськими хуситами та офіційною владою, яку підтримує Захід, а також сунітською коаліцією на чолі із Саудівською Аравією. Унаслідок війни ця близькосхідна країна потерпає від гуманітарної кризи й перебуває на межі розпаду за активного сприяння зовнішніх гравців. За даними ООН, майже половині населення Ємену (14 млн) загрожує голод. За даними проекту Armed Conflict Location & Event Data Project, кількість жертв війни у Ємені з 2016-го сягнула вже 70 тис. осіб. 


Війну в Ємені слід розглядати передусім у контексті протистояння між Саудівською Аравією та Іраном — центрами двох основних гілок ісламу, які претендують на неформальне лідерство в ісламському світі. Широкомасштабна підривна діяльність Тегерана викликає занепокоєння не лише в Саудівській Аравії, а й в інших арабських країнах регіону. Наголошується, що проіранські шиїтські формування контролюють сьогодні вже аж чотири арабські столиці: ліванський Бейрут, сирійський Дамаск, іракський Багдад та єменську Сану, утворивши навколо СА ланцюг небезпеки. 


Важлива деталь — війна в Ємені має для королівства цілком матеріальну загрозу: повстанці періодично обстрілюють саудівські міста балістичними ракетами іранського виробництва. Тож Вашингтон на прохання Ер-Ріяда спрямував туди частини ПРО ЗС США, завданням яких є саме забезпечення ППО-ПРО важливих об’єктів. Проте війна в Ємені триває зі змінним успіхом, рішучої перемоги поки що не здатна домогтися жодна зі сторін. Щоправда, коаліція спромоглася завдати противнику поразки й витіснити формування повстанців-хуситів із низки територій та навіть портів Червоного моря. Утім, як бачимо, тут склалася, по суті, патова ситуація й коаліція не має достатніх сил для визволення всієї території Ємену від повстанців та інших антиурядових формувань. 


Тому без повномасштабного політичного врегулювання із залученням всіх учасників багатостороннього конфлікту досягнення сталого миру в Ємені неможливе. Ба більше, з огляду на принципові розбіжності щодо цілей війни останнім часом спостерігаємо зростання суперечностей навіть серед учасників коаліції, насамперед між Саудівською Аравією та ОАЕ. Наслідком цього стала ще одна війна: всередині коаліції спалахнув запеклий внутрішній конфлікт. Угруповання «Південна перехідна рада», яке підтримують ОАЕ та яке спочатку воювало проти хуситів на боці коаліції, підняло повстання проти просаудівського обраного уряду Ємену на чолі з Мансуром Хаді й захопило його столицю Аден. Метою проголошено відновлення контролю над територіями, що входили до 1990 року до складу незалежної держави Південний Ємен (Народна Республіка Південного Ємену). Тобто Аден поступово перетворюється на майданчик чергового конфлікту, цього разу між двома головними партнерами арабської антишиїтської коаліції — ОАЕ та Саудівською Аравією. Поряд із цим розпався союз хуситів і прихильників екс-президента Ємену Алі Абдалли Салеха, а його самого після запеклих боїв у місті Сана було вбито. 


Експерти виділяють щонайменше кілька причин, що спонукають ОАЕ та Саудівську Аравію до конфлікту в Ємені, де обидві сторони підтримують різні військово-політичні сили та мають різні інтереси й плани на майбутнє цієї країни. Це геополітичний регіональний вплив. Емірати давно прагнуть до самостійної та незалежної від Саудівської Аравії зовнішньої політики й не сприймають намагання Ер-Ріяда домінувати в регіоні. Водночас інтереси обох країн усе ще збігаються в інших питаннях, передусім що стосується протистояння експансії Ірану. У союзників по коаліції різниться бачення майбутнього Ємену, вони підтримують там різні політичні сили, мають різних фаворитів серед представників місцевих еліт тощо. На відміну від Саудівської Аравії, яка обстоює ідею єдиного Ємену на чолі з просаудівським урядом (як запоруку стабільності своїх кордонів), ОАЕ прагнуть бачити цю країну розділеною на дві, як було до 1990 року. Головним чином офіційний Абу-Дабі приваблює можливість доступу до нафтових покладів цього регіону й Адену, що традиційно дає змогу контролювати морські транспортні шляхи між Європою та Азією, через які здійснюється третина світових перевезень нафти. До цього можна додати релігійний фактор, або боротьбу за релігійне домінування. Адже саудівці давно й активно підтримують радикальні рухи (наприклад, «Братів-мусульман»), що заборонені в інших арабських країнах регіону. Зі свого боку, Абу-Дабі виступає проти підтримки екстремістів, навіть для боротьби проти шиїтів у Ємені. 

 

Читайте також: Саудівська Аравія: ігри престолів чи шлях до лібералізму?


Але головною причиною протистояня союзників стали величезні поклади нафти, зосереджені саме у південних регіонах Ємену, біля Адена та в провінціях Хадрамут, Аль-Джауф, Шабуа й Маареб. За деякими оцінками, там містяться найбільші у світі нафтові родовища, освоєння яких може серйозно вплинути на світове нафтовидобування та докорінно змінити його загалом. Свого часу Саудівська Аравія за згодою єменського уряду була причетна до видобутку нафти в південноєменських провінціях, а отже, реалізація плану ОАЕ призводить до втрати такої можливості. І це ще одна неабияка причина ворожнечі між союзниками.


Транспортні комунікації


Одним із наслідків війни в Ємені для обох союзників є можливість реалізувати власні проекти у сфері транспортування нафти. Йдеться про давні наміри позбутися загрози Ірану заблокувати танкерні перевезення нафти Ормузькою протокою. Як саме це відбувається, країни регіону пам’ятають ще з часів ірано-іракської війни. Тому в Ер-Ріяді та в Абу-Дабі мають два плани будівництва каналів в обхід Ормузької протоки. Саудівський проект вартістю $80 млрд передбачає появу штучного 950-кілометрового каналу з північного узбережжя Саудівської Аравії до південних регіонів Ємену. Кронпринц Мухаммед ібн Салман розглядає будівництво каналу як історичну подію. Своєю чергою, проект, який пропонують в ОАЕ, передбачає 120-кілометровий канал через сусідній Оман до Аравійського моря та Оманської затоки, який обійдеться дешевше. Утім, наявність у регіоні численних радикальних угруповань, здатних зірвати будь-який проект із будівництва каналу в обхід Ормузької протоки, поки що позбавляє можливості розпочати такі роботи. До того ж ситуація далі ускладнюється.


Останні випади — диверсія 13 травня цього року на двох саудівських танкерах (обидва дістали пошкодження) на рейді еміратського порту Ель-Фуджайра в Оманській затоці та атака 14 травня безпілотників на один із нафтопроводів у Саудівській Аравії — свідчать про можливий початок нового етапу війни противників із метою підірвати економіку королівства, що ґрунтується на експорті нафти. Якщо це так, слід очікувати подальшого загострення ситуації на півострові й загалом у регіоні.


Тим часом ускладнюється також ситуація навколо стратегічно важливого острова Сокотра. Там на підставі угоди з Єменом від 2014-го розташована база ОАЕ, де відбувається підготовка бойовиків, що воюють у Південному Ємені. Ще одну базу Емірати мають у порту Бербера на території самопроголошеної держави Сомаліленд, непідконтрольній центральному уряду в Могадішо. Поряд із контролем над Аденом володіння зазначеними базами дає можливість ОАЕ контролювати всі морські перевезення через Аденську затоку та Баб-ель-Мандебську протоку.

 

Що залишилося за кадром


Жодна важлива подія у світі не відбувається поза увагою, а часто й участю спецслужб. Справді, роль останніх в усіх без винятку державах світу полягає у висвітленні того, що відбувається, із використанням своїх спеціальних можливостей та сприянні дипломатам у забезпеченні геополітичних, оборонних і політичних інтересів власних держав. 


Точкою відліку участі спецслужб США та Саудівської Аравії в розвитку двосторонніх відносин була організація та забезпечення зустрічі короля ібн Сауда з президентом Франкліном Делано Рузвельтом у 1945 році. Відтоді спецслужби обох країн тісно взаємодіють щодо багатьох важливих питань. Особливо співпраця активізувалася у 1970-х, коли було проведено цілу низку спецоперацій. Підтримка сирійських повстанців за часів президентства Барака Обами є лише одним із відомих прикладів таких операцій. У 2013 році ЦРУ США почало таємно озброювати повстанців (таємна операція Timber Sycamore), а Саудівська Аравія фінансувати.


Попри геополітичні зміни (зокрема, перегляд ролі й місця Саудівської Аравії в регіоні) та певний перегляд Вашингтоном власних підходів до близькосхідної політики (політика Барака Обами дипломатичного зближення з Іраном), взаємодія спецслужб, як і раніше, залишається важливою частиною відносин між Вашингтоном та Ер-Ріядом. Альянс лицарів плаща й кинджала утримується на плаву завдяки загальним інтересам і необмеженим фінансовим можливостям саудівської сторони. Із відомих причин офіційний Вашингтон не розкриває суму вкладу Саудівської Аравії в спільні операції спецслужб на підтримку повстанців у регіоні Близького Сходу, передусім у Сирії. Однак вважається, що ця сума є найбільшою після США й становить кілька мільярдів доларів.


Зрозуміло, що за таких умов перевірена роками міцна, так би мовити, дружба між розвідками двох країн дає можливість саудитам уникати відкритої офіційної критики з боку США навіть за кричущі порушення в теократичному королівстві прав людини, підтримку ваххабізму тощо. 

 

Читайте також: Мріяти чи розчаровуватися. Чим живе молодь сучасного Арабського світу


За часів президентства Обами Білий дім не засудив страту в Саудівській Аравії відомого дисидента, шиїтського священнослужителя шейха ан-Німра, який кинув виклик королівській сім’ї. А нещодавно, уже за часів Трампа, світ не чув засудження Ер-Ріяда за дикунське вбивство саудівськими спецслужбами саудівського журналіста Джамаля Хашукджі в Стамбулі. Така ось послідовність американської зовнішньої політики. Щоправда, в останньому випадку Міністерство фінансів США включило до санкційного переліку 17 громадян Саудівської Аравії, причетних до вбивства журналіста. Але це радше формальність, якою прикривають небажання робити щось серйозно. Адже ні в американській, ні в саудівській заяві щодо кричущого злочину нічого не було про причетність до вбивства саудівського кронпринца Мухаммада ібн Салмана, про що відкрито казали у ЗМІ. 


Але повернімось до питання зброї. Відомо, наприклад, що за наказом саудівського принца Бандара ібн Султана, генерального директора служби загальної розвідки Саудівської Аравії (2012–2014 роки) його агенти закупали в країнах Східної Європи для сирійських повстанців зброю радянського виробництва. Зокрема, це були кілька тисяч автоматів Калашникова та мільйони набоїв для них. У межах взаємодії ЦРУ допомагало саудівським агентам, керуючись, наприклад, умовами угоди з Хорватією. Завдяки цьому окрім стрілецької зброї для повстанців почали закупати також важчі системи, зокрема протитанкові ракети TOW. Фінансувала весь процес саудівська розвідка. ЦРУ координувало діяльність спецслужб країн — учасниць арабської коаліції. Водночас, за даними американських джерел, велика кількість громадян самої Саудівської Аравії все ще є членами терористичних угруповань.


Про рівень співпраці розвідок свідчить той факт, що, наприклад, у 1990-х роках у Ер-Ріяді на обговорення урядом усіх найважливіших питань завжди запрошували голову представництва (резидента) ЦРУ США Джона Бреннана, майбутнього директора ЦРУ. У 1980-х саудівська розвідка брала участь у фінансуванні операції ЦРУ в Анголі, де США сприяли боротьбі повстанців проти уряду, який підтримували СРСР і Куба. Водночас саудівці активно допомагали озброєнню афганських моджахедів, які вели боротьбу проти радянських військ на території своєї країни. Ер-Ріяд фінансував поставки зброї на рівних зі США.