Політика 2019-06-21 13:07 Голуб Андрій
  ▪  

Зеленський. Місія: протриматися ще місяць

Час, коли новому президентові вдавалося балансувати між відсутністю критики та відсутністю дій, стрімко минає

Від моменту інавгурації Володимира Зеленського минув рівно місяць. Він і далі регулярно постачає новини абсолютно різних жанрів і потроху вживається в нову для себе роль. Звикає та придивляється до нового глави держави й решта країни. З одного боку, післявиборчі суперечки на межі істерики в соцмережах дещо вщухли. З другого — одне й те саме рішення Зеленського досі може мати абсолютно різне трактування залежно від політичних уподобань коментатора.
Згідно з чинною Конституцією перелік повноважень президента досить довгий і складається аж із 30 пунктів. Деякі з обов’язків і прав гаранта широковідомі й обговорювані, як-от внесення кандидатур на посаду міністрів закордонних справ та оборони або вето на парламентські закони. Інші не такі популярні, але від того не менш важливі. Наприклад, призначення половини складу Нацради з питань телебачення та радіомовлення. В обох випадках президент зі зрозумілих причин не поспішає викладати на стіл усі козирі. Основні з них — кадровий голод, конфлікт із Верховною Радою, на який він сам пішов уже в перший день на посаді, й власний медійний образ.


Якщо ретельно проаналізувати названі причини, то всі труднощі зводяться до нинішньої парламентської кампанії. Рейтинг «Слуги народу» досягнув піка. І він або втримається на ньому, або почне падіння найближчим часом. Тож для Зеленського знову головне не розчарувати нікого. В ідеа­лі йому слід узагалі нічого не робити, але це теж погано, якщо ти чинний президент. Залишається балансувати і не поспішати.

 

Читайте також: Інтрига виборів


Найкращий приклад таких дій — внесення до Верховної Ради кандидатури Вадима Пристайка на посаду міністра закордонних справ 11 червня. Персона колишнього представника України в НАТО й нинішнього заступника голови АП не стала несподіванкою. Однак Зеленський тягнув із рішенням. Ще красномовніше інше: кандидатури на посаду міністра оборони досі немає, хоча минуло ще 10 днів. Аргумент про те, що нинішній парламент однаково не піде назустріч президентові, недоречний. Від Зеленського очікують бодай символічного жесту. Його немає або через відсутність достойної кандидатури, або через те, що ця кандидатура не відповідає критеріям «нового обличчя». Обидва варіанти кепські для нинішнього гаранта Конституції. Є ще одна можлива причина — питанням взагалі не займалися. Проте з огляду на інші рішення в таке не віриться. 


Водночас уже є приклади, що підтверджують перші два пояснення. Це рішення, у яких Зеленський іде на очевидний компроміс між власними обіцянками, політичною доцільністю та потребами виборчого періоду. Найгучніші з них — призначення фактичним головою СБУ Івана Баканова та головою Служби зовнішньої розвідки Владислава Бухарєва. Обидва рішення стосуються ключової нині сфери безпеки та оборони, однак Баканов отримує посаду вже 22 травня, Бухарєв — 11 червня. 


Історія з Бакановим і Бухарєвим може бути показовою для всього початкового періоду діяльності Зеленського. Причини обох призначень майже збігаються. Сфера безпеки та оборони не була пріоритетом нового президента. Під час передвиборчої кампанії його нечисленні обіцянки, численніші натяки та часті жарти стосувалися здебільшого економіки та добробуту. Те саме можна сказати й про оточення Зеленського. Людей із досвідом роботи в безпекових структурах серед близьких експертів майже не було. Натомість у таких справах ключовою є довіра, адже в команді президента все ж таки усвідомлюють, чим загрожує спецслужба в поганих руках. Тож довелося закривати дірки тими, хто є. Призначення в СБУ близького до президента Івана Баканова, з яким у нього спільний бізнес, — це спроба не так реформувати Службу безпеки, як утримати її від непокори. Баканов — своя людина в структурі, яку Зеленський вважає фактично ворожою до себе. І причини порушення обіцянки шукати достойних і незаплямованих фахівців у цьому випадку зрозумілі. 

в питанні пошуку «порядних і патріотичних фахівців», які водночас є «новими обличчями», у Зеленського наразі справи не йдуть. Поки що президентство стало соціальним ліфтом тільки для його колег по «Кварталу 95» і членів передвиборчої команди


Однак Баканов хоча й викликав критику недоброзичливців через «кумівство» (а пізніше й через російський паспорт дружини), проте не міг негативно вплинути на рейтинг нового президента. Річ у тім, що він належить до категорії нових облич, нехай і не є професіоналом. А для прихильників протягом найближчих місяців це лишатиметься головним. Зовсім інша справа — Владислав Бухарєв.


Новий голова Служби зовнішньої розвідки також близький до Зеленського і «Кварталу 95». Він особисто не приховує цього й розповідає про захоплення творчістю нового президента, його концертної групи та про дружні стосунки з артистами. Але проблема в тому, що Бухарєва за всього бажання не можна назвати новим обличчям. Він три роки очолював податкову міліцію за часів Віктора Ющенка, а після повалення режиму Януковича півроку очолював управління «К» СБУ — те саме, яке нині звинувачують у тиску на бізнес. Згодом став народним депутатом від «Батьківщини» й лишається ним досі. У минулій кар’єрі й проявляється головна різниця між Бакановим і Бухарєвим. І саме ця обставина може бути причиною 20-денної різниці в призначеннях. Назвати Бухарєва просто досвідченим професіоналом також складно, оскільки він хоч і має досвід роботи в спецслужбах, але не в зовнішній розвідці. 


Саме в питанні пошуку «порядних і патріотичних фахівців», які водночас є «новими обличчями», у Зеленського наразі справи не йдуть. Поки що президентство стало соціальним ліфтом тільки для його колег по «Кварталу 95» і членів передвиборчої команди. Звісно, легше вполювати єдинорога в лісі під Києвом, ніж знайти в Україні особу, яка є фахівцем у певній галузі, при цьому не має за спиною жодних скандалів і влаштовує всіх. Саме тому Зеленський постійно стає заручником власних кадрових рішень і максимально розтягує їх у часі, щоб ефект не був концентрованим. У деяких питаннях ситуація для президента ще гірша: він просто не може винайти нічого кращого за свого попередника.

 

Читайте також: Партія влади. Як відряджали на вибори кандидатів від «Слуги народу»


Головне з такого блоку — питання миру та війни. Перед виборами Зеленський назвав установлення миру на Донбасі головним завданням свого президентства. Як і в решті питань, жодних пояснень не надали. Минув місяць після виборів, а обстріли досі тривають і серед українських військових досі жертви. З переговорів із Росією принаймні офіційно усунули Віктора Медведчука, але в решті ситуація за місяць не змінилася. Представником України в Тристоронній контактній групі в Мінську перепризначили Леоніда Кучму. Той устиг зробити заяву про заборону стріляти у відповідь на лінії розмежування, після чого на Банковій відбувся перший серйозний мітинг протесту з підзабутим гаслом «Кучму геть!». Чи була заява Кучми перевіркою реакції суспільства, чи це було випадкове непорозуміння, насправді не так важливо. А ось якщо не буде покращення на Донбасі, Зеленському не пробачать. Це навіть гірше за кадрові призначення, але ніякої нової політики тут поки що немає. Як і не могло бути, адже питання миру залежить виключно від Владіміра Путіна. Пояснити це логічно можна, а от чи зможе президент України донести таку думку до своїх прихильників, передбачити складніше.


Якщо повернутися до кадрів Зеленського, то окрім друзів і старих політиків можна виокремити ще одну когорту. Йдеться про тих, хто ніколи не потрапляє на екрани телевізорів, але має вагомий вплив. У цих призначеннях президент може особливо не зважати на громадську думку й дозволити собі майже будь-які рішення. Прикладом таких призначень стала конкурсна комісія з відбору двох членів Вищої ради правосуддя — головного органу суддівського врядування. Їх обирають на заміну тим, кого Зеленський звільнив, скасувавши укази свого попередника. Законність процедури ще визначить суд, але зараз питання в іншому. До комісії з відбору не увійшов жоден представник міжнародних організацій. І лише один із п’ятьох представляє громадянське суспільство. Натомість у комісії Олександр Пасенюк — перший і впродовж багатьох років незмінний голова Вищого адмінсуду та суддя Конституційного Суду за часів Віктора Януковича. У 2014-му його усунули за порушення присяги, однак він зміг скасувати рішення через суд (ухвалу тоді виніс саме Вищий адмінсуд). На ситуацію одразу звернули увагу активісти, адже в лютому Зеленський офіційно підтримав порядок денний реформи правосуддя, ініційований низкою ГО. Там передбачено посилення ролі представників громадськості та міжнародних експертів у питанні очищення судової системи. Те саме не раз заявляли й представники команди президента, зокрема заступник голови АП Руслан Рябошапка та ідеолог Руслан Стефанчук.

 

Читайте також: Гілки влади: система какофонія


Найближчим часом і аж до парламентських виборів Зеленського варто оцінювати саме за такими малопомітними призначеннями. На вищих ланках буде або відтермінування (у найкращому для президента разі), або затикання дірок. Уже здійснені призначення, найімовірніше, не встигнуть стати проблемою для глави держави та його політсили. Річ у тім, що суспільство зазвичай повільніше за ЗМІ реагує на інформацію. Однак із часом таки реагує. Тож сплутати всі карти Зеленському може Конституційний Суд у разі скасування дострокових виборів. Тоді президентові таки доведеться виходити на перегони під тягарем уже своїх рішень, зокрема й кадрових.