ut.net.ua 2009-04-03 00:00 Бежанішвілі Арчіл

Скинути Міхо

Грузинська опозиція готує масові акції протесту, аби замінити Саакашвілі своєю людиною. От лише не визначилася, ким саме

 

9 квітня – одна з найважливіших дат у новітній історії Грузії. У цей день 20 років тому радянські війська жорстоко розігнали багатотисячний мітинг мирних громадян, які зібралися в Тбілісі перед парламентом із вимогою надати Грузії незалежність. У ту страшну ніч від саперних лопаток та застосованих вояками газів загинули 19 учасників акції, сотні постраждали від травм та отруєння. За два роки – 9 квітня 1991 року – у Грузії за результатами всенародного референдуму була проголошена незалежність. Ось і цьогоріч на 9 квітня головні опозиційні партії та об’єднання призначили старт масових мирних акцій, головна вимога яких – відставка президента Міхаіла Саакашвілі.
 
За зразком Майдану
 
Незважаючи на строкатий спектр опозиціонерів, усі вони вважають, що нинішній президент своєю політикою та нерозсудливими діями завів Грузію в глухий кут і кожен день його перебування при владі створює все нові й нові проблеми. За словами колишнього голови парламенту країни Ніно Бурджанадзе, «Саакашвілі невдовзі посварить нас із усіма й утягне країну в нові війни». Тому опозиціонери готуються до безстрокового мітингу до переможного кінця – за зразком київського Майдану 2004 року.
 
«Я не збираюся достроково залишати свою посаду, мої повноваження закінчуються на початку 2013 року», – заявляє у відповідь Саакашвілі. Він упевнений, що «в умовах світової економічної кризи й агресивної політики Росії, Грузії потрібне єдине згуртоване суспільство, а не нове протистояння та нові вибори, які можуть в економічному та політичному плані дорого коштувати країні».
 
Опозиціонери обіцяють, що виступи будуть винятково мирні, але побоюються провокацій та насильницьких дій із боку грузинської влади. Початок цим провокаціям, на їхню думку, вже покладено – кількох опозиціонерів заарештували й звинуватили в спробі здійснити державний переворот, а також у незаконній купівлі й зберіганні зброї.
 
Більшість політиків та експертів переконані, що Саакашвілі буде всіляко намагатися зберегти свою владу, використовуючи вірні йому уряд, губернаторів, поліцію та, можливо, армію. На думку екс-президента Едуарда Шеварднадзе, «опозиція не має сподіватися на те, що коли мирні акції у квітні триватимуть днів 10–15 чи, навіть, місяць, то Саакашвілі піде... Він свою посаду не залишить та обов’язково використає наявні в нього ресурси».
Один із активістів Республіканської партії Іраклій Батіашвілі за­явив журналістам, що має достовірну інформацію, згідно з якою МВС Грузії закупило у великих обсягах спецтехніку та сльозогінний газ і веде активну підготовку до розгону акцій протесту. Представники владних структур відкидають звинувачення в тому, що спецзагони розганятимуть мітинги опозиції. Водночас міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, якого президент не раз називав «хребтом влади», каже, що грузинський уряд «вживатиме всі передбачені законом заходи для того, щоб не допустити у країні збройне протистояння чи насильницьке скинення влади».
 
Претенденти на президентство
 
Та якщо Саакашвілі не зможе втримати владу, виникає запитання: хто ж стане його правонаступником? Головними кандидатами вважають лідера «Альянсу за Грузію», що об’єднує «республіканців» та «нових правих», Іраклія Аласанію; екс-спікера парламенту, голову «Демократичного руху – Нова Грузія» Ніно Бурджанадзе та голову Лейбористської партії Шалву Нателашвілі.
 
Найбільші шанси має колишній представник країни в ООН 35-річний Аласанія, котрий устиг завоювати високий авторитет у суспільстві урівноваженим характером, коректністю до опонентів та прагматизмом у життєво важливих для держави питаннях. Опоненти Аласанії стверджують, що через молодість йому ще зарано претендувати на роль за­гально­на­ціо­нального лідера і що він може стати «другим Саакашвілі».
 
Непоганий рейтинг 45-річної Ніно Бурджанадзе явно зіпсував нещодавній арешт кількох активістів її партії, яких влада звинуватила у незаконній закупівлі зброї. Оперативні зйомки, що викривають «діяння» однопартійців Бурджанадзе, показали всі національні телеканали. І хоча соратники екс-спікера стверджують, що ці кадри – фальсифікації спецслужб, останні події послабили позиції грузинської «залізної леді» в боротьбі за президентське крісло.
 
А 52-річний Шалва Нателашвілі, відвідавши США, заявив в інтерв’ю грузинській газеті «Аліа», що тепер певен, – «Вашингтон більше не підтримує Саакашвілі... Нова американська адміністрація не розглядає на посаду президента Грузії жодної кандидатури, а це означає, що ми зможемо нарешті обрати справді національну владу». Під «справді національною владою» він, звісно, має на увазі себе й Лейбористську партію. Однак шанси в Нателашвілі невисокі – останні соціологічні опитування свідчать, що його рейтинг уже кілька років тримається на рівні 9–9,5% і не поліпшується.
 
Деякі політики та експерти вважають, що Саакашвілі не поступиться владою на вимогу опозиції й піде на цей крок лише у двох випадках – якщо сам цього захоче і якщо йому вкажуть на це керівники західних держав, насамперед США. На думку політолога Гамлета Чіпашвілі, «ані Аласанія, ані Бурджанадзе, ані Зураб Ногаїделі (екс-прем’єр, який перейшов в опозицію) не здатні створити «революційну іскру» для зміни влади в країні. Таку іскру може висікти тільки Окруашвілі (колишній міністр оборони, який отримав політичний притулок у Франції)». Члени очолюваної екс-міністром партії «За єдину Грузію» повідомили журналістам, що незабаром він повернеться на батьківщину «заради повалення режиму Саакашвілі».
 
37-річного Окруашвілі заочно засудили на 11 років позбавлення волі за звинуваченням у здирництві. Саакашвілі лише одного разу по­м’якшив своє ставлення до колишнього соратника та друга – у розпал війни в Південній Осетії він, виступаючи на мітингу, закликав Окруашвілі «забути минуле» й повернутися на батьківщину. Та за кілька днів Окруашвілі було відмовлено у в’їзді до Грузії. І тепер, як підтвердив голова аналітичного департаменту МВС Грузії Шота Утіашвілі, «Окруашвілі буде заарештований, щойно він ступить на грузинську землю».
 
Старі граблі
 
Дехто з політологів вважає, що не важливо, хто з нинішніх лідерів опозиції прийде до влади у країні. Такої думки дотримується, зокрема, колишній посол Грузії в Російській Федерації Александр Чачія, який перейшов на бік опозиції та живе зараз у Росії. «Всією нинішньою грузинською опозицією керують зі США... Не знаю, для чого потрібна зміна влади в Грузії, якщо не зміниться політичний курс, якщо до влади не прийдуть люди, які мислять незалежно та зможуть нормалізувати відносини з Росією», – зазначив він.
 
Чачія порівнює теперішню ситуацію в державі з періодом 1991 року, який передував початку збройного протистояння між прихильниками та супротивниками тодішнього президента Звіада Гамсахурдіа. За його словами, «між владою та опозицією зараз, як і тоді, фактично немає ніякого діалогу». Тоді це призвело країну до громадянської війни.
 
Абсолютна більшість опозиційних сил країни добре розуміє важливість моменту і, як запевняють їх лідери, вони докладуть усіх зусиль, щоб не припуститися старих помилок. Опозиціонери переконані, що правляча партія «Єдиний національний рух» та влада, яка цілком на неї спирається, суттєво послаблені результатами «п’яти­денної серпневої війни» й економічними проблемами, а тому вже не мають підтримки населення. Грузинське суспільство з хвилюванням очікує 9 квітня та сподівається, що ймовірна зміна влади в країні буде здійснена винятково мирним, конституційним шляхом.