Світ 2019-07-20 10:53 Герфрід Мюнклер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Відхід Меркель може розірвати Європу

У Брюсселі не торгувалися. Відбулися важкі переговори, звичні для такого складного утворення, як ЄС. У майбутньому має з’явитися особа, яка візьме на себе роль Меркель

Модель провідних кандидатів, якою деякі політики з часу європейських виборів у 2014 році прагнули змістити центр ваги в ЄС із голів урядів до Європарламенту, безсумнівно, провалилася. І невдачі вона зазнала не через інтриги в Європейській раді, як тепер це намагаються висвітлити деякі політики, а через політичну складність Європи.


Окрім того, вельми сумнівним є твердження, що міжфракційна домовленість у Європарламенті не погоджуватися на президента Єврокомісії, який не був провідним кандидатом на парламентських виборах, — це крок до демократизації Європи. Можна було б також сказати, що ця міжфракційна домовленість є «конституційним переворотом» у політичному органі проти духу й букви європейських угод. Європейський проект від його початків наприкінці 1950-х справді базується на зрівноваженні інтересів та добре збалансованих компромісах. І аж ніяк не на демократичній засаді ухвалення рішення більшістю. Адже тоді буде ризик, що певні групи та інтереси точно прагнутимуть формувати більшість, а у витіснених на маргінес це породить бажання виходу чи відокремлення.


Батьки європейського проекту чітко розуміли, що ризик формування більшості в такому політичному проекті, як об’єднання національних держав із довгою власною історією, дуже великий. І якщо вони це іноді забували, то їм про те нагадували результати референдумів. Як приклад — відмова від європейської Конституції у Франції та Нідерландах. Відповідно європейський пакет угод сформульований так, що одноголосність — правило, а рішення більшістю — виняток. І в разі таких винятків рішення може бути ухвалене лише дуже великою більшістю.

 

Читайте також: Die Welt: Сенсаційна кандидатка


У політичному устрої Європи захист меншин — базовий принцип, а його дотримання забезпечує єдність такого гетерогенного політичного утворення. Отже, «конституційний переворот» 2014 року, який привів до влади Юнкера та Шульца, від початку був дуже ризикованим проектом із політичного погляду, вибуховості якого закохані у свою риторику політики, очевидно, не помітили. Доки з населення європейських національних держав не постав європейський народ, центральне значення захисту меншин зберігатиметься. А якщо хтось намагатиметься це змінити, то піде на ризик руйнування ЄС. Розуміння цього — складова виборів до Європарламенту, адже там голос громадянина Польщі вдвічі важливіший, ніж голос німця, а голоси мальтійців та люксембуржців удесятеро й навіть більше.

 

Недемократична модель провідних кандидатів


Створення привілеїв для меншин кричуще порушує демократичний принцип рівності голосів. І це обмежує легітимність Європарламенту принаймні так само, як і те, що на цих виборах були не загальноєвропейські, а національні списки. Уже з цих двох причин модель провідних кандидатів аж ніяк не така демократична, як нині дехто зображає. Актуальний список персоналій був створений на засадах переговорів і компромісів. Вирішальним при цьому виявився момент, коли більшість у Європейській раді відмовилася запропонувати Європарламенту на той час фаворита Франса Тіммерманса кандидатом на посаду президента Єврокомісії, хоча всупереч спротиву східних європейців та італійців ухвалення рішення більшістю було б цілком можливим. Але воно посилило б і без того значні відцентрові сили в ЄС.

Політика інтересів глав держав та урядів, з одного боку, і принциповість Європарламенту, із другого, роблять прогалину, що виникає з прогнозованого відходу Меркель, ще більшою, ніж вона вже є. Можливо, відхід канцлерки з європейської сцени стане початком ендшпілю в Брюсселі.


Відмова від цього відповідає традиції захисту меншин. Таким чином намагалися уникнути витіснення країн Вишеградської четвірки та Італії на роль переможених і створення через це коаліції перманентного спротиву осі Берлін — Париж. Допустити такий розвиток подій, зважаючи на невизначеність ситуації з Brexit, було б актом політичного безглуздя. Наполягання на Манфреді Вебері як на провідному кандидатові найсильнішого списку в Європарламенті могло б поставити під сумнів німецько-французьку вісь. 


Анґела Меркель у цій ситуації знову зробила ставку на єдність європейської позиції, відводячи при цьому партійно-політичну лояльність на задній план. Це дало їй можливість структурувати переговори в Раді Європи й врешті досягти результату. Вона показала себе значно розумнішою європейкою, ніж Мартін Шульц, який, працюючи зараз проти списку персоналій і його реалізації, лише доводить, що розуміє складність Європи куди менше, ніж йому здається. Але яку роль канцлерка насправді відіграла в ці дні між Осакою і Брюсселем? Чи справді можна сказати, що провідну, яку їй приписували в минулому та на яку Німеччина претендує з огляду на свою економічну вагу? Особливо зважаючи на те, що під час висування Урсули фон дер Ляєн Меркель єдиній серед членів Європейської ради довелося утриматися.

 

Читайте також: Die Welt: проблеми в Бундесвері, флірт Путіна з Ердоганом та шкільні війни


Навіть якщо дим від вогню останніх днів ще не зовсім розвіявся, цілком очевидно, як саме функціонує політичне керівництво на рівні ЄС. Не енергійно-рішучими діями й безумовною наполегливістю на особах і принципах, а високою гнучкістю та відкритістю багатьох опцій. Можна казати також про політику гнучких спроб, за якою, раз по раз відступаючи від власних позицій, опонента змушують відступити від своїх задля знаходження точок дотику й компромісів у нових раундах переговорів. Той, хто краще володіє такою тактикою, визначає переговори й стає провідною фігурою без необхідності висувати свої претензії на цю провідну роль.


Можна було б назвати це «закулісною політикою» і «політичним торгом». Однак окрім того, що такий вибір слів грав би на руку євроскептикам і правим популістам, це ще й довело б, що ми не збагнули складних передумов існування Євросоюзу. Прагнення до спрощення європейської складності можна зробити політичним проектом. Це довгий шлях, яким варто було б піти. Але не слід думати, що його можна скоротити «конституційним переворотом» міжфракційної домовленості в парламенті.

 

Читайте також: Стало відомо, коли Європарламент обиратиме нового президента Єврокомісії


Чи обере Європарламент Урсулу фон дер Ляєн головою Єврокомісії, є відкритим питанням, як і майбутнє коаліції в Берліні (16 липня її кандидатуру затвердив Європарламент. — Ред.). Натомість чітко помітний відхід Анґели Меркель із політики. До численних закликів їхати до Брюсселя й продовжити там свою кар’єру на посаді президентки Єврокомісії вона не дослухалася. І наслідки її відходу можуть стати в Брюсселі відчутнішими, ніж у Берліні. Адже майбутнє ЄС залежатиме від того, чи знайдеться хтось на її гнучку зрівноважувальну роль і чи зможе ця особа таку роль виконувати.


Макрон, як видно з його поведінки під час нещодавнього «покеру переговорів», на це не здатний. Політика інтересів глав держав і урядів, з одного боку, і принциповість Європарламенту, із другого, роблять прогалину, що виникає з прогнозованого відходу Меркель, ще більшою, ніж вона вже є. Можливо, відхід канцлерки з європейської сцени стане початком ендшпілю в Брюсселі.