Суспільство 2019-07-23 11:58 Володимир Заблоцький
  ▪  

Загроза з моря

Російська військова присутність на Чорному морі та можливі сценарії агресії на цьому театрі воєнних дій

Кремль реалізовує свої наміри через загострення безпекової ситуації як у Європі загалом, так і в Азово-Чорноморському регіоні зокрема. Він розглядає Чорне море та окупований Крим як плацдарм для проекції сили на Середземне море й Близький Схід. Критично важливим для повзучої агресії РФ є морський напрямок. 


Кінцева мета Росії в регіоні — домінування в Чорному та Азовському морях, легалізація статусу вод навколо окупованого Криму, перетворення Чорного моря на російське mare nostrum (наше море) тощо. Москва чинить неприхований тиск на морську індустрію України, блокує роботу її портів на Азові, поступово захоплює останній і готує оперативне середовище для окупації територій на материковій Україні.

 

Читайте також: Ризики за розкладом


Основними загрозами в регіоні слід вважати нарощування військового потенціалу РФ, насамперед на території тимчасово окупованого Криму, збільшення корабельного складу ЧФ РФ, штучне створення перешкод свободі мореплавства та завдання економічної шкоди Україні, розвіду­вальну діяльність із використанням захоплених морських об’єктів інфраструктури тощо. У разі відкритої широкомасштабної агресії є загроза висадки морських десантів противника на українське узбережжя Азовського та Чорного морів.


Сили противника 


За останні п’ять років ЧФ поповнився 16 новими бойовими кораблями, катерами та підводними човнами, у більшості з яких на озброєнні ракетні системи «Калибр-НК» та «Калибр-ПЛ», здатні вражати цілі на великих відстанях. Він має значну кількісну та якісну перевагу над ВМС ЗСУ й налічує до 40 бойових кораблів, 7 дизель-електричних підводних човнів та 15 бойових катерів. Із них 11 надводних кораблів (3 фрегати, 2 малі ракетні кораблі) та 6 підводних човнів є носіями крилатих ракет морського базування типу «Калибр» (див. «Чорноморський флот і його озброєння»). Їхній сумарний ракетний залп становить 64 крилаті ракети. 


До складу ЧФ включено два малі ракетні кораблі та патрульний корабель проекту 22160 «Василий Быков» (ще два кораблі будуються). На борту останніх передбачена можливість розміщення безпілотників та ударного ракетного комплексу «Клаб-К». Одним із головних завдань нових ракетних кораблів буде охорона траси газогону «Південний потік».


З огляду на характеристики крилатих ракет морського базування (КРМБ) типу «Калибр», при стрільбі з акваторії Чорного моря рубежем досяжності ракет у ядерному спорядженні можуть бути Париж, Амстердам, Стокгольм, а при стрільбі з акваторії Каспійського моря — Мінськ, Белград, Афіни. До 2020-го заплановане поповнення ЧФ додатковими 14 кораблями, носіями КРМБ типу «Калибр» (по вісім пускових установок (ПУ) на кожному судні). Це означатиме збільшення сумарного ракетного залпу крилатими ракетами морського базування з акваторії Чорного моря до 168 одиниць.

 

Читайте також: Флот Країни Великого Дракона


Загальна чисельність особового складу ЧФ РФ на сьогодні становить до 35 тис. матросів, старшин та офіцерів, із яких до 32 тис. дислокується на території тимчасово окупованої АР Крим та в Севастополі. ЧФ РФ зберігає можливість вільного маневру й нарощування сил і засобів у будь-якому напрямку. Значно посилено наземний та авіаційний компоненти на території окупованого Криму. Зокрема, на півночі півострова зафіксовано появу нової вертолітної групи (Мі-8), головним завданням якої є висадка десанту для захоплення інфраструктури Дніпровського каналу в Херсонській області. 


Із 2014 по 2019 рік в окупованому Криму було створено систему ППО та збільшено кількість бойових літаків у 3,4 разу, а бойових вертольотів у 6,5 разу. Авіаційна компонента міжвидового угруповання на території півострова складається з частин Морської авіації ЧФ РФ та 27-ї змішаної авіаційної дивізії 4-ї армії ВПС і ППО (сформована після анексії Криму, див. «Авіація та ППО в окупованому Криму»). Водночас значно посилено ППО АР Крим завдяки створенню 31-ї дивізії ППО, на озброєнні якої перебувають ЗРС С-300 та С-400 по 32 ПУ.


Наземний компонент окупаційних військ на території АР Крим нині представлений новоствореним 22-м армійським корпусом берегової оборони. Крім того, планується поява окремої ракетної бригади, що матиме на озброєнні 12 установок ОТРК «Искандер-М» (із сумарним ракетним залпом 24 ракети), дальність ураження — до 500 км. Чисельність військ і кількість ударного сухопутного озброєння на території анексованого Криму після 2014-го суттєво зросли (див. «Сухопутне угруповання РФ в окупованому Криму»).

 

Протистояння та втрати на морі


За оцінками експертів, на морському напрямку Україна змушена перебувати в глухій обороні, адже потенціал ВМСУ не можна навіть порівняти із силами ЧФ Росії. Понад те, останній діє активно, зухвало й не переймається необхідністю виконання будь-яких міжнародних угод і законів. Та річ не лише в протистоянні флотів, усе набагато складніше, адже йдеться про комплексне протистояння. 


Агресор діє цілеспрямовано й багатопланово, на різних рівнях і в різних сферах, утім, за єдиним планом, що зазвичай дозволяє йому досягати своєї мети. Усі заходи водночас координує Кремль. На жаль, Україна відстає, вона програє інформаційно та організаційно, дії ВМСУ і ЗСУ в морському напрямку зазвичай є тільки запізнілою реакцією на певні заходи агресора, а тому й малоефективні. Тим часом Україна багато втрачає.

 

Читайте також: Хто і навіщо знищив Чорноморський флот?

 

Унаслідок систематичних незаконних зупинок і догляду кораблями (катерами) Берегової охорони ФСБ РФ торговельних суден, які прямують до українських портів Бердянськ, Маріуполь і повертаються звідти, судновласники, вантажовідправники й порти, зокрема, Маріуполя й Бердянська зазнають значних збитків. За даними українських експертів, у разі повної зупинки товарообороту портів України в акваторії Азовського моря це призведе до зменшення ВВП України на 4%, що становитиме щомісячні втрати її бюджету в обсязі $500 млн. Найбільших збитків зазнає виробництво чорної металургії, що впаде на 22% загалом. Це, за планами Кремля, знівелює наявне мінімальне зростання економіки країни (до 3%) та ускладнить соціально-політичну ситуацію в Україні.


Крім того, РФ періодично на свій розсуд закриває для мореплавства деякі райони Азовського (перед входом до порту Маріуполь) та Чорного морів під приводом проведення бойових стрільб (які насправді не проводилися). При цьому відстань від закритих ЧФ або ФСБ РФ морських акваторій до українського узбережжя на Азовському морі становила лише 10 км (5,4 миль)!

 

Якісних змін протистояння на морі набуло 25 листопада 2018 року після збройного нападу кораблів ЧФ і ФСБ РФ на катери ВМСУ, що прямували з Одеси до Маріуполя. Як відомо, російська сторона незаконно заборонила прохід корабельно-катерної групи Керченською протокою. Невдовзі, коли українські кораблі вже поверталися до Одеси, у нейтральних водах вони були атаковані з використанням кораблів та авіації. Після артилерійського вогню на ураження російський спецназ захопив українські кораблі й особовий склад, які сьогодні перебувають у полоні. 


Енергетична складова агресії 


Російська агресія проти України має й енергетичну складову, яка нерозривно пов’язана з морською: ідеться про захоплення на шельфах Азовського й Чорного морів (у межах виключної економічної зони України (ВЕЗУ) об’єктів морської інфраструктури української газовидобувної компанії «Чорноморнафтогаз». Загалом на восьми родовищах захоплено 90 морських газових і нафтових свердловин, 8 морських стаціонарних платформ, 8 блок-кондукторів, 370 морських газопроводів, 31 плавзасіб, зокрема 4 бурові платформи. Обсяги видобутку останніх станом на 2013-й (1,2 млрд м3) давали всі підстави для відмови від імпорту російського газу й переходу на самозабезпечення Криму, а потім і південних областей материкової України. А якби було збільшено видобуток на українському шельфі за участю іноземних (США) компаній, Україна мала перспективу не тільки відмовитися від російського газу, а й експортувати власний. Це особливо непокоїло Кремль.

 

Читайте також: Дев’ятибальний шторм для українського флоту


Захоплені платформи окупаційна влада Криму використовує для незаконного видобутку газу з українських родовищ (за п’ять років видобуто понад 8,5 млрд м3), а також для розміщення розвідувальної апаратури (СПБУ «Таврида», МСП-17 Штормового ГКР, МСП-4 Голіцинського ГКР — три комплекти РЛС типу «Нева-БС» сантиметрового діапазону й три АРМ оператора, а також ГАС). Це дає змогу контролювати повітряну, надводну й підводну ситуацію в північно-західній частині Чорного моря. Зокрема, це комплексний моніторинг надводної та повітряної ситуації на рубежі мису Тарханкут — острова Зміїного; контроль цивільного судноплавства; відстеження і контроль за переміщенням бойових кораблів/катерів ВМС, Морської охорони ДПС України, а також США та НАТО в усій акваторії північно-західної частини Чорного моря.


Апаратуру цілодобово охороняють й обслуговують військові ЗС РФ, що перебувають на вишках. А їх, своєю чергою, охороняють кораблі ЧФ РФ. Відомі випадки, коли у 2017–2018 роках під час спроби наблизитися до таких платформ патрульний літак ВМСУ, а потім і прикордонний катер ДПСУ були обстріляні російськими військовими з використанням стрілецької зброї. Понад те, вежі поступово переміщують у межах ВЕЗУ ближче до острова Зміїний. Нині відстань між островом і найближчою платформою становить тільки близько 30 миль. Нагадаємо, що відстань від Зміїного до Одеси — 142 км. Небезпека цього полягає в можливості противника контролювати величезну морську акваторію в реальному часі й використовувати інформацію у власних цілях.


Не можна виключати й спроб раптової атаки ЧФ українського гарнізону на острові Зміїний, зокрема його блокади, висадки десанту й повного захоплення. Це дасть змогу противнику перейти до блокади чорноморського узбережжя України, що вже відбувається на Азові. Слід додати, що можливості реакції ВМС і ДПС України в разі реалізації такого сценарію все ще залишаються вкрай обмеженими, особливо що стосується концентрації переважаючих сил ЧФ у районі можливих подій, застосування нападниками авіації і ракетної зброї. З огляду на це пришвидшення впровадження на озброєння ВМСУ та розгортання для бойового чергування на узбережжі нових ракетних систем «Нептун» із дальністю дії до 300 км має сьогодні неабияке значення.


Іншим фактором, що може суттєво ускладнити економічну та військово-політичну ситуацію в регіоні, вважається будівництво РФ дном Чорного моря газогону «Південний потік» (Новоросійськ — Варна). За прогнозами, для охорони морської ділянки трубопроводу (насамперед у західній частині Чорного моря) ЧФ залучить два-три надводні кораблі та підводні човни, які під приводом контролю судноплавства постійно стежитимуть за перебуванням у регіоні кораблів країн — членів НАТО.

 

Читайте також: Чорне море в геополітичних візіях українців


Надалі не можна виключати зупинку та догляд торговельних суден, що прямуватимуть із та до портів України в акваторії Чорного моря, за аналогією з тим, що вчиняють ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря та в Керченській протоці. Реалізація Кремлем такого сценарію ще більше ускладнить морегосподарську діяльність України на Чорному морі та завдасть нашій країні значних економічних збитків. Щоправда, є одне важливе зауваження. Аналіз дій РФ і залучення всіх десантних кораблів ЧФ в інтересах військових перевезень у сирійському напрямку («сирійський експрес») дають підстави для припущення, що відкриту збройну агресію Кремль хоча й не виключає, але розглядає як останній інструмент для досягнення своєї мети. Отже, ідеться про гібридну боротьбу Кремля не «проти України», а «за Україну», тобто за можливість впливу на її політичний курс, щоб залишити в орбіті впливу РФ. Відповідно кінцевою метою Москви є не окупація України в класичному розумінні, оскільки для того Кремль не має потрібних ресурсів і не готовий до пов’язаних із цим ризиків і витрат. Тому Росія вживатиме заходи щодо посилення політичного впливу, застосовуючи всі можливі гібридні методи, насамперед економічний тиск і дестабілізацію суспільно-політичної ситуації.

 

Напрямок можливого удару 


Після збройного нападу із захопленням росіянами українських катерів і буксира торік 25 листопада біля Керчі загроза з морського напрямку набуває нової якості: відкритої збройної агресії. ЧФ регулярно проводить навчання з висадки морських десантів і має у своєму складі відповідні сили та засоби: частини морської піхоти та шість великих десантних кораблів. Чи готова Україна, яка до того ж переживає складний перехідний етап із її послабленими державними інституціями, до відбиття вже цілком реальної загрози з морського напрямку?


Передусім, вважають експерти, нині маємо максимально мінімізувати наявні ризики висадки російських морських десантів на українське морське узбережжя. Водночас треба розбудувати нову інфраструктуру на заміну втраченій у Криму, оновити корабельний склад тощо. Певною втіхою тут можна вважати американську допомогу в розбудові військово-морської інфраструктури ВМСУ в чорноморських портах. Поряд із будівництвом Операційного центру ВМС в Очакові йдеться про створення логістичної та ремонтної складової, будівництво причалів, що дасть можливість приймати там навіть кораблі ВМС США й НАТО, які перебуватимуть в акваторії Чорного моря. Адже наразі, зазначимо, американські фрегати, якби офіційний Київ погодився їх отримати, просто немає де базувати, оскільки у військовому порту в Одесі надто малі для них глибини. Також ідеться про ремонт американцями коштом бюджету Пентагона злітно-посадкових смуг на авіабазі Кульбакине поблизу Миколаєва тощо.

 

Читайте також: Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках


Перспективна система базування має забезпечити розо­середити корабельний склад, а також дасть можливість здійснювати оперативне розгортання кораблів до районів виконання завдань і посилити охорону й оборону морських та річкових портів України. У найближчій перспективі з допомогою американських партнерів ВМСУ разом із ДПС перейдуть до практичної реалізації проекту створення єдиної державної системи висвітлення надводної та підводної ситуації в Чорному та Азовському морях. Ця система в онлайн-режимі передаватиме дані в об’єднаний командний пункт ВМС, ситуаційний центр держави та країнам-партнерам. 

 

Як протистояти агресії


Ефективна протидія загрозам із морського напрямку покладається на Військово-Морські сили ЗС України, призначені для відсічі збройної агресії з моря, гарантування морської безпеки та захисту суверенітету й територіальної цілісності країни. До 2014 року вони були орієнтовані на спільну діяльність в межах системи колективної регіональної безпеки в Чорному морі відповідно до Угоди про BLACKSEAFOR та документа про заходи зі зміцнення довіри та безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі. Проте після нападу РФ на Грузію 2008-го та на Україну 2014-го ця угода виявилася неефективною і де-факто була зруйнована. Навіть повна капітуляція Росії з поверненням нею анексованих територій не реанімує ту систему, її слід переглянути.


Організаційно ВМС України включають у себе корабельний склад, морську піхоту та берегову артилерію, морську авіацію, частини розвідки, зв’язку та забезпечення. Водночас обмежений потенціал ВМС не дає їм виконувати поставлені завдання в повному обсязі, що змушує обмежуватись у разі можливого відбиття десанту лише засобами берегової реактивної та ствольної артилерії і морської піхоти. Після втрати навесні 2014 року в Криму ударної, протичовнової, протимінної та амфібійної компоненти ВМСУ мають украй обмежений потенціал. До того ж їхні сили фактично розділені на два угруповання на Чорному та Азовському морях, сполучення між якими обмежується противником, який, як показали події 25 листопада 2018-го, застосовує силу. 

 

На морі та на суші. Протидія російському флоту з боку України включає не лише створення нових кораблів для ВМСУ, а й розбудову морської інфраструктури, як-от створення Операційного центру в Очакові


З огляду на наявну загрозу з боку ЧФ РФ, вважають експерти, нині необхідно максимально мінімізувати ризики висадки російських морських десантів на українське морське узбережжя. Безумовно, одним із пріоритетів для ВМСУ є пришвидшення поповнення корабельного складу, передусім ударними та протимінними кораблями (катерами). Інший пріоритет — придбання десантних кораблів, адже після запланованого на найближчі роки виключення й продажу на злом уже застарілого середнього десантного корабля «Юрій Олефіренко» обидві наявні бригади морської піхоти (у перспективі формується ще й третя) втратять єдиний на сьогодні засіб транспортування морем і висадки бойової техніки та особового складу. 

 

Читайте також: Хто в Чорному морі господар?


Щойно розроблена Стратегія ВМС-2035 передбачає, що до 2025-го ВМСУ нарощуватимуть свої спроможності в прибережній зоні, до 2030-го — у близькій морській зоні, а до 2035-го — у відкритому морі. Першочергове завдання Стратегії — створення до 2025 року для потреб ВМС ЗС України системи спостереження й розвідки та висвітлення надводної ситуації в прибережній зоні, а до 2030-го — у близькій морській зоні. Другим пріоритетом до 2025 року є розвиток сил берегової оборони, посилення засобів ураження, розвиток мінної зброї тощо. Третій пріоритет — контроль прибережної зони, портів, річок тощо.


Головними аспектами розвитку ВМС на період до 2030-го визначено: Систему спостереження, забезпечення контролю морської ВЕЗУ та розвиток ударної ракетної зброї. Відповідно до 2035 року очікується створення флоту, здатного діяти за межами Чорного моря (у партнерстві з НАТО). Його перевагами буде наявність ударного й зенітно-ракетного озброєння, високий морський вишкіл, мотивованість особового складу й можливість вирішувати завдання, що покладаються на ВМС, у повному обсязі.
Таким чином, попри всі потреби й побажання, а також погіршення ситуації на морі, найближчим часом ВМС ЗС України об’єктивно не можуть сподіватися на більш-менш серйозне поповнення корабельного складу. Це відображено й у Стратегії ВМС-2035. З огляду на зазначене ВМС залишається лише очікувати на невелику кількість кораблів і катерів, що вже запланована для них.

 

Перспективи поповнення українського флоту


Хоч як дивно, незважаючи на наявний потенціал кораблебудівної галузі, перспективи поповнення корабельного складу ВМСУ завдяки будівництву нових кораблів, катерів або суден є досить скромними. Так, київський «Завод «Кузня на Рибальському» сьогодні будує тільки два катери: один бронекатер (МБАК) типу «Гюрза-М» та один десантно-штурмовий (ДШК). Ще два ДШК завершують цикл випробувань в акваторії Чорного моря. Проте на нинішній баланс сил на морі з ЧФ це не вплине жодним чином.


Закінчилися ремонтно-відновлювальні роботи на двох патрульних катерах типу «Island» (Балтимор, США), що дістали назви «Слов’янськ» і «Старобешеве». Цього року вони мають увійти до бойового складу ВМС ЗС України й прибути на Чорне море. За повідомленням командування ВМСУ, тривають перемовини щодо можливого отримання від Сполучених Штатів чергових двох катерів цього типу. Узагалі ВМСУ мають намір довести кількість цих катерів до шести одиниць і використовувати їх як тральщики. Після прибуття до України кожен із катерів має отримати артилерійське (1х6 — 30-мм АУ АК-306), зенітно-ракетне (1х4 ПУ ЗРС «Арбалет-К»), ракетне («Бар’єр-ВК»), гідроакустичне, радіолокаційне та мінно-тральне (як варіант) озброєння, систему оптико-електронного спостереження («Спис-К»), систему постановки пасивних перешкод (УППП-20) тощо. 

 


Однією з головних проблем ВМСУ після виходу з Криму залишається брак ударної компоненти. Певною мірою це має компенсуватися створенням вітчизняної протикорабельної крилатої ракети (ПКР) «Нептун» (за пріоритетністю) корабельного, авіаційного та берегового базування. Утім, через відставання в розробці корабельного варіанта ПКР і робочого проекту ракетного катера наприкінці 2018 року було фактично зірвано закладку на заводу «Кузня на Рибальському» головного ракетно-артилерійського катера (шифр «Лань») — носія ПКР «Нептун». Понад те, виявилося, що є вже не один, а два фактично конкуруючі між собою проекти РКА. Це, власне кажучи, «Лань-П» (розробник — ДП ДПЦК, місто Миколаїв) і «Веспа» (розробник — КБ «Заводу «Кузня на Рибальському»). Останній теж іноді називають «Ланню», але насправді це зовсім інший проект, до якого в замовника є питання. Передусім щодо водотонажності в понад 600 т, тоді як у технічному завданні йдеться про 400 т. 

 

Читайте також: Українська безпека: морський вимір


В якості головної енергетичної установки проекту «Веспа» конструктори передбачають імпортні двигуни, тоді як для «Лані» пропонується запровадити газотурбінні установки (ГТУ) виробництва ВО «Зоря» — «Машпроект». Якщо переможе ця версія, то можна буде казати про створення в Миколаєві нового кораблебудівного кластеру із завершеним циклом виробництва, що матиме низку плюсів.


Обидві версії ракетного катера передбачають у складі озброєння 2х4 ПУ ПКР «Нептун», одну універсальну гармату калібру 57–76 мм та одну 30-мм гармату. Утім, завдяки збільшенню водотонажності на «Веспі» передбачають посилити ППО завдяки впровадженню ЗРС «Арбалет-К». По суті, через вихід за межі обумовленої замовником водотонажності «Веспа» вже має вигляд не ракетного катера, про будівництво якого йдеться в межах ДОЗ, а справжнього ракетного корвета. Разом з тим на заводі «Кузня на Рибальському» триває будівництво середнього розвідувального корабля. 


Ось у принципі й уся перспектива поповнення корабельного складу ВМС. Решта напрямків розвитку менш важлива, адже не впливає на посилення корабельного складу: створення третьої бригади морської піхоти, формування на Азовському морі командування «Схід» тощо. На думку експертів, відставання в розробці української крилатої ракети щонайменше дивно, оскільки «Нептун» від самого початку створювався у варіанті корабельного базування. Потім розробку призупинили й два роки нічого не робили, аж поки не вирішили створювати береговий варіант комплексу. Нині останній проходить завершальні державні випробування і, за оптимістичними оцінками, може бути прийнятий на озброєння вже цього року. Кількість ПКР «Нептун», передбачена в межах державного оборонного замовлення, становить 250 одиниць.


Також відомо про плани розробки авіаційної версії базування ПКР «Нептун» (потенційними носіями можуть бути Су-24 або Су-27), але на сьогодні такі роботи не ведуться або з невідомих причин призупинені. Тим часом авіаційний варіант, на відміну від інших, вважається ефективнішим завдяки своїй набагато вищій мобільності та необмеженій в умовах Чорноморського регіону дальності дії. Теоретично не виключена важливість пристосування для пусків ПКР деяких інших наявних авіаційних платформ.


Реалізацію програми «Корвет-П» щодо будівництва серії сучасних бойових кораблів класу «Корвет» із початком війни у 2014-му було призупинено й через брак коштів фактично заморожено навіть будівництво головного корабля «Володимир Великий». Двічі на високому рівні повідомлялося то про виділення коштів, то про державні гарантії для добудови головного корвета, але реально нічого так і не відбулося. Насамкінець, окремою постановою КМУ від 22 грудня 2017 року терміни реалізації програми «Корвет» було перенесено на 2028-й. 


Отже, очевидно, що через те, що корабельний склад ВМС ЗС України не поповнюється, вони перебувають у критичному стані й потребують термінових заходів щодо оновлення і підвищення бойового потенціалу. В експертному середовищі пропонується кілька варіантів. Найпростішим здається об’єднання корабельного складу ВМСУ та ДПС України, що допоможе запобігти зайвому дублюванню функцій, особливо в бойових умовах. Це буде надзвичайно важливо на Азовському морі, де обидві структури вже взаємодіють, проте мають різних начальників і різні завдання. Іншим перспективним напрямком може стати широке впровадження на озброєння інноваційних розробок, зокрема надмалих підводних човнів, дистанційно керованих роботизованих платформ і підводних апаратів, БПЛА різного призначення тощо. 


Питання відродження національного флоту відображені в Стратегії національної безпеки України, Воєнній доктрині, Стратегічному оборонному бюлетені та Державній програмі розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року. Головні завдання — це формування адекватних загрозам військово-морських спроможностей України, забезпечення оборони та охорони морського узбережжя держави та виключної морської економічної зони, розвиток необхідної інфраструктури базування Військово-Морських сил, а також її відновлення в Криму після повернення тимчасово окупованої території під контроль України.

 

Читайте також: Будемо з флотом-будемо сильні!


Разом із середньостроковими програмами розвитку завершено формування стратегічного обрису Військово-Морських сил на довгострокову перспективу. З допомогою іноземних експертів у листопаді 2018 року розроблено Стратегію розвитку Військово-Морських сил до 2035-го.


Одним із ключових факторів стримування загрози з морського напрямку є присутність в акваторії Чорного моря на ротаційній основі кораблів ВМС США та ОВМС НАТО, що не лише відвідують із візитами порти України, а й регулярно проводять спільні з ВМСУ навчання. Передусім це українсько-американські навчання серії Sea Breeze, що проводяться в регіоні з 1997 року. Ідеться про заходи щодо несення бойової служби, розвідки, спеціального та бойового чергування з метою підтримання сприятливого оперативного режиму.

 

Що чекати від цьогорічного Sea Breeze


1 липня на Півдні України стартували вже традиційні масштабні щорічні міжнародні навчання Sea Breeze-2019, співорганізаторами яких є Україна та США. Зазвичай вони тривають 12-13 діб, проте щороку масштаб навчань нарощується з огляду на реальні виклики й загрози. Цьогоріч у них взяли участь військові з 19 країн, зокрема 32 кораблі, 24 літаки та понад 3 тис. військових. Із боку України крім ВМСУ до багатофункціональних навчань залучені також сили ДПСУ: дев’ять прикордонних кораблів і катерів, два літаки й вертольоти. Навчання охопили акваторію північно-західної частини Чорного моря та полігони в Одеській і Миколаївській областях. Під час них були відпрацьовані епізоди дій різних підрозділів на землі, на морі й у повітрі.

 


Кораблі країн — учасниць навчань відпрацюють спільне маневрування і взаємодію у відкритому морі, що дуже важливо, з бойовими стрільбами, боротьбою з мінною загрозою, загрозою з-під води та з повітря. І все це за стандартами НАТО. Крім того, особовий склад відпрацьовуватиме пошуково-рятувальні дії, супровід транспортних конвоїв до українських портів тощо.


Справжньою новацією навчань є відпрацювання річкового елементу. За легендою, умовний противник намагатиметься заблокувати вихід із Дунаю до моря. Сценарій цілком можливий. У межах його відпрацювання корабельно-катерна група українських морських прикордонників дістане навчальне завдання на супровід цивільних транспортних суден із Дунаю до Чорного моря. 


Особливістю цьогорічних навчань стало втручання Росії. Зокрема, вона під приводом навчань свого флоту раптом закрила напередодні початку Sea Breeze-2019 величезну ділянку (800 км2) акваторії Чорного моря, де зазвичай відбуваються ці міжнародні навчання. Тому штаб навчань був змушений оперативно перепланувати деякі елементи й перенести їх до інших локацій. Також агресор посилив інформаційно-пропагандистську складову. Дивним чином початок навчань, закриття Росією ділянки акваторії та прибуття до Одеси кораблів НАТО збіглися з активізацією не відомих наразі телефонних терористів-мінувальників. Зокрема, останні повідомили, нібито вони «замінували» будівлю Одеського морського вокзалу й причали, і загрожували підірвати їх у разі невиконання владою таких зухвалих вимог: реєстрація у ЦВК Клюєва та Шарія як кандидатів у депутати ВР та вивід з одеського порту кораблів Альянсу. Були й провокації більшого масштабу: корабель ЧФ РФ «Сметливый» зайшов у зону проведення навчань Sea Breeze, свою присутність там росіяни традиційно пояснили тим, що «заблукали», себто мали проблеми зі зв’язком, а згодом взагалі заперечили сам факт порушення акваторії.