Суспільство 2019-07-18 16:00 Михайло Ухман
  ▪  

Олег Кузько (Кулібін): «Якщо скажуть іти в наступ, я підпишу контракт»

Чому бійці ДУК не підписують контракту і не воюють офіційно? Хто забороняє і чи забороняє добровольцям бути на передовій? На ці та інші запитання відповів начальник головного штабу Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Олег Кузько (Кулібін).

Ви на війні від самого її початку. Який із цих років пам’ятається найбільше?

 

— Усе пригадую. Від хорошого до поганого. Але є два часові пояси, які дають підстави говорити про успіхи та втрати. 2014 рік я можу назвати хорошим. Хоча загинуло безліч моїх побратимів, але ми досягли великих висот і виконали велику роботу. 2015-й теж непоганий, ми воювали відкрито, виконували завдання й не зважали на заборону стріляти. У 2016-му розпочався під гаслом «Нас там немає». Довелося вже озиратися на всі боки. Адже спереду наступали московські окупанти, з тилу могли вдарити свої. Тим більше що від нашої організації наприкінці 2015-го відокремилася частина людей. Це трохи послабило нас. Але за ці роки ми наверстали. І стали потужною мілітарною структурою, яка бореться за всіх українців на фронті, а також захищає їхні права в мирній країні. Якщо говорити про невдалий 2016-й, то хочеться сказати, що в ньому було дуже багато втрат. Загинули хлопці, цвіт української нації.  

 

Чи багато воїнів ДУК «Правий сектор» загинуло за роки війни? Як узагалі пережити смерть такої кількості друзів, побратимів?


— Їхня кількість уже давно перейшла за сотню. І майже кожного з них я пам’ятаю. Це добровольці, які воювали в наших рядах. Бійці ЗСУ, які підписали контракт, але душею завжди з нашою організацією.


Раніше війна для мене була тільки картинкою з екранів телевізора. Перші бої відкрили мені очі. Але найскладніше було після Донецького аеропорту. Йдеш вулицями села Водяне, а там лежить 20 мішків із тілами українських бійців. Деякі з них розірвані на шматки, що й неможливо впізнати. Це дуже тиснуло на психіку. 

 

Читайте також: 5-річниця ДУК «Правий сектор». Пряма мова бійців і волонтерів


У лютому 2015-го в мене був нервовий зрив. Я прокидався вночі в холодному поту від жахливих снів. Завдяки рідним пережив цю трагедію. Потім якось звик. І кожен убитий для мене став черговим ударом у серце, який ти переносиш на ходу, інакше війна тебе з’їсть. 

 

Як змінюється людина за роки війни? Особисто ви? Адже ви починали як рядовий боєць, а тепер начальник штабу величезного підрозділу.


— Рядовим бійцем я був кілька місяців. У листопаді 2014 року загинув мій бойовий командир Всеволод Воловик (Сєва) — великий розвідник, легендарний воїн. Через нього у нас був зв’язок зі Збройними Силами України, агентурою. В один момент усе обірвалося. Потрібно було комусь брати управління підрозділу у свої руки. Хлопці пішли за мною, і вже 26 грудня 2014-го мене призначили командиром групи. Відтоді все змінилося. Адже одна справа — відповідати за себе, інша — коли у твоєму підпорядкуванні десятки бійців. До речі, нашу групу ми назвали на честь загиблого командира: Окрема тактична група імені капітана Воловика. Взагалі відповідальність за людей змушує тебе стати врівноваженим, приймати холоднокровні рішення. 

 

Ви були важко поранені у 2017 році, вижили лише дивом. Можна трохи деталей?


— У нас був бойовий вихід. Працювали, прилетіло у відповідь. Я був без засобів захисту, тому дістав важкі поранення. Це суто моя помилка. Адже я завжди старався носити шолом і бронежилет, бачив, що робиться з людьми, які це ігнорують. Проте на четвертий рік війни розслабився. І життя покарало мене.

 

Чим сьогодні займається ДУК на фронті? Які в нього завдання в мирній країні?


— Армія може справлятися без нас. Цього ніхто не заперечує. Але коли ми поруч, їй спокійніше. Ми виконуємо особливі завдання. Піднімаємо моральний дух війська завдяки своїм ідейним переконанням. 


Солдати стомилися воювати, точніше, перебувати в окопах і просто чекати. У них втрачаються пильність, професійність. Таке «віджимання» на фронті втомлює, навіть якщо за це платять гроші. Адже не секрет, що тепер на війні є таке явище, як заробітчани. А тут з’являємося ми, бійці, які просто хочуть воювати. Така стратегія діє, бачив не раз. За це нас не люблять вороги. 

 

Читайте також: Сергій Стерненко: «Небайдужі громадяни тягнуть на собі величезний шмат роботи, яку повинні виконувати державні органи»


У нас є резервні сотні, які постійно тренуються, готують бійців на фронт. Паралельно вони виконують просвітницьку та визвольну роботу. Адже в тилу надто багато сепаратистів і московських найманців. Їм треба протистояти. Це одне з чергових завдань резервістів мирної країни. Молодь має зростати патріотичною, а не «ватною». 

 

За яких умов ви бачите ДУК «Правий сектор» частиною Збройних Сил України? Адже перебувати в такому нелегальному становищі теж довго неможливо.


— Я вже не раз наголошував, що прийшов на війну, щоб визволити Україну, а не стати військовим. У мене був до війни свій бізнес, який я покинув. І таких, як я, тисячі. У Добровольчому корпусі воюють юристи, вчителі, журналісти, шахтарі, військові. Виконавши бойове завдання протягом ротації, а це 45 діб, вони повертаються до своїх сімей, на власні робочі місця до наступної ротації.


Багато наших хлопців підписало контракт, і я підтримую їхній вибір. Але наголошую: ми дотримуємося статей 17 та 65 Конституції України, де вказано, що захист Вітчизни є обов’язком кожного громадянина України. 


Теперішня структура армії та відсутність воєнної доктрини — це минуле, яке ми маємо принципово змінити. Тим більше що наш географічний статус — сусідство з довічним ворогом, тут мається на увазі Росія — повинен змушувати нас діяти в іншому напрямку. Як це роблять, наприклад, швейцарці. Якщо є потреба, вони, треновані, зі своєю зброєю, з’являються на місце дислокації протягом певного терміну.


ДУК «Правий сектор» ще може розглядати участь перебування у ССО. Наші хлопці досвідчені й володіють окремими видами зброї не гірше за спецпризначенців. Але для цього нам потрібно дати можливість виконувати спільне завдання — захищати Україну.


Є третій варіант, за якого я підпишу контракт із ЗСУ. Це станеться за умови наступу наших сил на агресора. Тобто якщо мені скажуть: «Підписуєте контракт — і готуємося йти визволяти українські землі», я й десятки тисяч бійців зробимо це. Тому що всіх уже дістало перебування росіян на нашій землі. 


Але проти нас діють величезні сили, які не хочуть закінчення війни. Є певні світові гравці, яким вигідно через нас тиснути на Московію. Війна вигідна сепаратистам, самій Росії, адже це спосіб підтримувати на троні свою недолугу владу. 
Нас «грають» на нашій території. Тому Україна повин­на сама стати гравцем. Для цього влада країни мусить бути сильною і мати чітку незламну позицію, вести національну політику, яка закріпить за нами статус сильної команди на міжнародному рівні. 

 

Читайте також: Прапор від «правосєка»

 

Хто забезпечує перебування ваших бійців на фронті? 


— Небайдужі люди, волонтери, підприємці, діаспора. Без них ми ніхто. Від форми до їжі — усе дають люди. Тому Добровольчий український корпус «Правий сектор» щиро вдячний їм за допомогу. Кожна пара шкарпеток, банка варення, пальне, самі автомобілі на фронті — це величезна праця всього українського народу.

 

17 липня ДУК «Правий сектор» святкує п’яту річницю створення. Що побажаєте бійцям, організації?


— Перемоги у війні над усіма ворогами та повернення додому живими. Витрясти з країни, яку я люблю, московське лайно і вже почати будувати нову державу. Бути громадянами, а не просто населенням. Слава Україні! 

 

-----------

Олег Кузько, позивний Кулібін, народився 1976 року в Києві. Навчався в Київському університеті харчової промисловості. В останні роки перед війною займався підприємницькою діяльністю. З 2014-го воює у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Начальник штабу ДУК ПС.

схожі публiкацii