Світ 2019-07-25 12:56 Бініон Майкл
  ▪   Лондон

Боріс Джонсон: людина-заголовок

Чи вдасться Борісу Джонсону повторити успіх свого кумира Вінстона Черчилля на посаді прем’єр-міністра Великої Британії

Карикатуристи люблять його волосся: біляве, довге, неохайне, ніби він тиждень гребінця не бачив. Просто намалюй це волосся — і всім зрозуміло, що це Боріс. Саме такий імідж йому й потрібен — упізнаваний, прикольний, популярний, неформальний. Людина, яка не сприймає себе надто серйозно, але завжди перебуває в центрі уваги. Як і багато іншого в особистості наступного британського прем’єр-міністра, все це оманливе й ретельно зрежисоване.


Боріс часто куйовдить волосся перед тим, як з’явитися перед камерами або на політичних мітингах. Це додає йому неформального вигляду й розвіює образ «еліти», привілейованого сина родини із середнього класу. Від природи Джонсон неохайний і неорганізований, але навчився використовувати будь-яку ваду собі на користь: клеїти дурня на публіці або вдавати спантеличеного. Це спосіб приховати свій гострий, як бритва, розум і рушійну силу амбіцій, що завжди націлені на кар’єру та рух угору. Він частенько потрапляє в неприємності через зауваження, які вважаються мало не расистськими, коли називає чорношкірих «папуасами» або каже, що мусульманка в нікабі із закритим обличчям схожа на поштову скриньку. Але далі все переводить у жарт або вдає, ніби казав це несерйозно. Так Джонсон уникає тавра расиста чи елітиста, приваблюючи водночас тих консерваторів, які погоджуються з такими поглядами.

 

Читайте також: Die Welt: Дорогі обіцянки Боріса Джонсона


Проте найбільший обман у тому, що ніхто не знає достеменно його поглядів і переконань. Консерватор він чи соціал-ліберал? Він справді ненавидить Європейський Союз чи просто використовує це поширене упередження щодо Брюсселя задля власної кар’єри? Він справді кмітливий і здатний на промови-експромти чи просто інтелектуальний ледар, якому ліньки читати всі ті нотатки й рекомендації, які йому дають? Відповідь така: він дотримується одночасно всіх цих суперечливих поглядів. Побачити істинного Боріса Джонсона вдається рідко.
Іронія в тому, що він народився в сім’ї, яка давно й нерозривно пов’язана зі спробами Британії сформувати тісніші зв’язки з ЄС. Батько Стенлі Джонсон був депутатом Європейського парламенту, а потім відповідав за довкілля у Європейській комісії. Брат Джо також член парламенту від Консервативної партії, але виступає проти Brexit, через що й подав у відставку з уряду Мей. Сестра Рейчел — відома журналістка, яка вийшла з Консервативної партії і долучилася до ліберал-демократів, бо хоче, щоб Британія залишилася в ЄС. Його родина стала ідеальною ілюстрацією розколу в британському суспільстві через Brexit, хоча все ще лояльно підтримує його на публіці.


Сам Боріс навчався в Ітоні, найпрестижнішій приватній школі Британії, потім опановував класичні мови в Оксфордському університеті. Тепер він перетворює це на жарт, часто цитуючи фрази латиною, з одного боку, щоб потішити інших високоосвічених британців, з другого — щоб покепкувати з власного привілейованого минулого й сподобатися електорату лейбористів. Він без вагань використовує барвисту мову, щоб вийти з незручного становища: коли його ще в часи роботи редактором у тижневику The Spectator звинуватили в романі з іншою журналісткою, він назвав ці закиди (до речі, справедливі) «перевернутою пірамідою нісенітниць». Кумедна фраза запам’яталася, а його брехня про інтрижку забулася. 

 

Читайте також: Джонсон назвав строки виходу Британії з ЄС


Після Оксфорду Джонсон пішов у журналістику, почавши зі стажера в газеті The Times. Але довго він там не протримався. Не минуло й двох років, як його вигнали за вигадані цитати до репортажу про відкриття одного старовинного замку в Лондоні. Далі він став брюссельським кореспондентом Daily Telegraph. До Брюсселя Боріс приїхав, коли я працював там кореспондентом The Times, тож два роки ми були конкурентами. Він завжди вмів розвеселити. Але журналістом був ненадійним. Вирішив, що його читачам більше сподобається акцент на негативних сторонах ЄС, і написав чимало таких матеріалів про норми Євросоюзу, які вимагали рівних бананів і огірків, або про класифікацію розмірів презервативів тощо. Британці реготали над тупістю брюссельських бюрократів. Поступово громадську думку вдалося налаштувати проти членства Британії в ЄС. А його матеріали, що публікувалися в Daily Telegraph, часто були або перебільшенням, або неправдою. Це бісило чиновників Єврокомісії, але вони не могли ніяк цьому зарадити.

Від природи Джонсон неохайний і неорганізований, але навчився використовувати будь-яку ваду собі на користь: клеїти дурня на публіці або вдавати спантеличеного. Це спосіб приховати свій гострий, як бритва, розум і рушійну силу амбіцій, що завжди націлені на кар’єру та рух угору

 

Попри явні спроби здобути підтримку правого крила Консервативної партії, Джонсона не можна назвати типовим консерватором. Це традиціоналіст, який негативно ставиться до того, що вважає лівацьким інфантилізмом у Лейбористській партії, патріот (патріотизм якого межує з англійським — не британським — націоналізмом). Він переконаний, що держава повинна якомога менше втручатися в життя громадян. Але й соціал-ліберал. Вірить у свободу взагалі та в особисту свободу зокрема. Толерантно ставиться до нинішнього молодого покоління, а в таких питаннях, як одностатеві шлюби, бідність чи расові проблеми, виступає за рівні можливості для всіх. На посаді мера Лондона керував інклюзивною командою, у якій працювало четверо гомосексуалів і були чиновники з-поміж мусульман, сикхів та індусів. Саме тому Джонсон був популярним мером і обирався на цю посаду двічі. Йому вдалося переконати місто, зазвичай переважно лейбористське, проголосувати за себе. Це була яскрава, добре впізнавана фігура. Йому вдалося підняти імідж Лондона у світі, особливо під час Олімпіади 2012 року.


Критики пояснюють соціал-лібералізм Джонсона безладом у його особистому житті. Він був двічі одружений, мав кілька любовних зв’язків і зараз має нову подругу, яка може оселитися разом із ним на Даунінг-стрит, але від якої недавно всі почули про їхню бурхливу сварку. Сусіди навіть викликали поліцію. Боріс відмовився обговорювати це, сказавши, що цінує таємницю особистого життя і не хоче втягувати близьких у своє політичне майбутнє.

 

Читайте також: Brexit без угоди коштуватиме Британії додаткових 30 млрд фунтів запозичень - OBR


Значною мірою Джонсон рівняється на свого героя Черчилля. Він написав книжку про найвеличнішого прем’єр-міністра Британії, а його політична кар’єра чимось нагадує Черчиллеву. Той теж починав журналістом. Посварився зі своєю партією. Був поза владою і кілька років, у 1930-х, у «глушині» через розбіжності з політикою консерваторів щодо Німеччини. Повернувся до влади в 1940-му під час загальнодержавної кризи. На думку Боріса, він повертається нині до влади в розпал найбільшої політичної кризи й у часи непевності, яких Британія не знала ще з Другої світової війни хоче вдихнути в країну дух оптимізму й знову об’єднати роздроблену партію та суспільство. За його словами, усе, що для цього потрібно, — це оптимізм і віра в те, що викликам можна протистояти.


Посада прем’єр-міністра вимагає серйозності, зосередженості та ретельності, які наганяють на Джонсона нудьгу, і це може виявитися проблемою для нього. Він був нікудишнім міністром закордонних справ, бо навіть не хотів читати підготовлені для нього матеріали й робив помилки. Джонсон усе ще мислить як журналіст і каже інколи правдиві речі, які запросто могли б стати яскравими заголовками, але це може мати серйозні дипломатичні наслідки. У нього короткотривала увага, і він вважає за краще вирішувати справи через особисті зв’язки, а не через звичні канали державної служби.


Чи допоможе йому це в комунікації з Трампом? Чи, навпаки, розбіжності в інтересах між Британією та США заважатимуть тіснішим трансатлантичним зв’язкам? Чи вдасться новому прем’єр-міністрові позбутися свого клоунського іміджу в Європі й чи вистачить йому такту не жартувати так, щоб насмішити британців, але вкотре розсердити французів, німців та італійців? Боріс Джонсон — складна і яскрава особистість. З таким прем’єром нудьгувати не доведеться. Аби тільки не сталося лиха.