Політика 2019-08-09 19:10 Козлюк Станіслав
  ▪  

Справа Марківа. Чого не зробила Україна

Які ризики й загрози для українських військових несе вирок у справі Віталія Марківа та як це може позначитися на протистоянні з Росією

Понад місяць тому італійський суд міста Павія засудив українського військового, за сумісництвом громадянина Італії Віталія Марківа до 24 років тюрми. Нібито за вбивство громадянина Італії, фотографа Андреа Роккеллі — злочин, доведеність якого викликає обґрунтовані сумніви. Хоча б тому, що колега вбитого, фотограф-фрилансер із Франції Вільям Роґелон, за словами його колег, у день убивства не міг пояснити, що ж саме відбулося і хто саме по них стріляв. А його свідчення є одним з основних стовпів, на яких тримається обвинувачення Другий стовп — короткий текст у виданні Corriere della Sera — також викликає сумніви. Оскільки авторка Алларія Морані писала його зі слів самого Марківа, а під час допиту в суді не змогла пригадати, якою ж мовою спілкувалася з українським військовим. До того ж у матеріалі є неточності. Скажімо, Марківа називають «капітаном», хоча він був на момент убивства Роккеллі рядовим солдатом.

Водночас низка питань виникає не лише до італійського суду, а й до України. Скажімо, чому через п’ять років після вбивства італійського журналіста досі немає результатів власного розслідування? Що за цей час встигла зробити Україна? Насамперед озвучила свої плани щодо оскарження вироку в апеляції. Щоправда, мотивувальної частини судового рішення досі немає. Адже, за італійським законодавством, на оприлюднення цього тексту дається 90 днів (але не більше), а без нього неможливо підготувати оскарження вироку. Таким чином, за найоптимістичніших прогнозів, засідання в апеляції можуть початися наприкінці зими — на початку весни 2020-го. Тим часом міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, до зони відповідальності якого входить і Національна гвардія, устиг зустрітися з послом Італії в Україні Давіде Ла Чечілією. І нагадав йому про італійців, які воюють на боці проросійських сепаратистів. До того ж Аваков зауважив, що вбитий фотожурналіст перебував в окупованому Слов’янську нелегально. «Роккеллі загинув, поїхавши на Донбас нелегально. Ми чекаємо від уряду Італії демонстративних кроків, які покажуть зацікавленість у вирішенні цієї кризи. Я хотів би отримати офіційну інформацію від посольства, щоб зрозуміти, як в Італії розбираються з тими італійськими громадянами, які незаконно воюють на боці сепаратистів на українському Донбасі», — заявив міністр.

Власне, роль МВС у намаганнях захистити Марківа від явно сумнівного вироку таки помітна. Скажімо, міністерство допомагало з візитом до італійського суду колег Марківа, які 2014-го служили з ним на Карачуні. Останні переконували суд, що українські військові не могли вбити Роккеллі, оскільки навіть не мали доступу до мінометів (а саме з цієї зброї, за версією італійського слідства, обстріляли журналістів-іноземців). Також відомо, що помічники міністра допомагали організувати візит до суду Павії таксиста зі Слов’янська, який возив уже згаданих журналістів. Утім, італійська Феміда вирішила відмовитися від його допиту через нібито скомпрометованість.

«У таксиста брали інтерв’ю журналісти Russia Today. І він їм нібито повідомляв одну інформацію, а слідству іншу. Перед допитом в Італії йому допомагали робити паспорт, візи. Зокрема, знаю, що цим займався Антон Геращенко (радник міністра внутрішніх справ. — Ред.). Але в останній момент суд вирішив, що свідок скомпрометований, бо свідчення різняться. Таким чином, у справі не лишилося свідків захисту. Були тільки однин фотограф і журналістка, на підставі тексту якої порушили кримінальне провадження», — розповідає Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини, організації, яка відстежує справи, пов’язані з російською агресією на Донбасі.

Окрім того, ще від 2014 року поліція Донецької області порушила кримінальну справу за ст. 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу. І займалася нею до листопада 2016-го. Пізніше розслідування передали до Служби безпеки України. Проте результатів на загал не представили й досі. Понад те, є підстави припускати, що слідство загубило одного зі свідків убивства Роккеллі, який міг би допомогти відтворити картину подій.

Варто зазначити, що в показах основного (і єдиного безпосереднього) свідка Роґелона згадується ще одна людина, яка ховалася з журналістами в рівчаку. Зокрема, про неї згадували адвокати Віталія Марківа. Вони наголошували на тому, що Роккеллі зустрів цю людину біля залізниці. І саме вона радила журналістам їхати геть. Італійські журналісти, зокрема з видання Milano Today, цитуючи Роккеллі, зауважували, що через кілька хвилин після цієї зустрічі почалася стрілянина з автоматів із боку заводу, який на той момент контролювали сепаратисти. Згодом про «ще одного свідка» згадують також українські журналісти. Зокрема, із видання «theБабель». Нібито поруч із журналістами на той момент могли перебувати ще щонайменше дві людини, які проїжджали повз на мотоциклі й також потрапили під обстріл. «Є безпосередні свідки. Один із них проїжджав повз і потрапив під той самий обстріл. На той час він служив у бойовиків, є родичем заступника начальника контррозвідки штабу Стрєлкова. Італієць із перекладачем рухалися на машині, а цей їхав на мотоциклі. Він розповідав, як відтягав його (тіло загиблого Роккеллі. — Ред.)», — цитує видання неназване джерело в СБУ та контррозвідці.

Журналісти зазначають, що 2014 року свідчення в цієї людини брали представники СБУ. Таку інформацію підтверджують і джерела Тижня, наближені до розслідування: «Тоді справді представник СБУ брав свідчення в сепаратиста, який також потрапив під обстріл. Однак коли розслідування про вбивство Роккеллі передали з поліції до Служби безпеки, з’ясувалося, що в СБУ немає цих свідчень і там не можуть пригадати ані імені свідка, ані адреси, де він живе. Адже точно відомо, що людина після звільнення територій не відступала з бойовиками».

Опосередковано ці слова підтверджує оголошення про «розшук свідка» від прес-служби Донецької облдержадміністрації від 1 серпня: «Слідчим відділом Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях розшукується чоловік, який 24.05.2014 із 16:30 до 17:30 перебував біля залізничного мосту через річку Сухий Торець поблизу ЗАТ «Зевс Кераміка» […] та потрапив під обстріл разом з іноземними журналістами. За словам свідка, він їхав із Краматорська до Слов’янська (або Андріївки) на мототранспорті». Нині точно відомо, що цю людину італійські слідчі не допитували.

Водночас українські слідчі пропонували італійським колегам створити спільну групу для розслідування трагедії. Про це заявляв заступник генерального прокурора України Євген Єнін. Зокрема, Україна пропонувала італійцям провести слідчий експеримент поблизу Слов’янська, на місці вбивства Роккеллі. Втім, Італія від такої пропозиції відмовилася. Тож вирок виносили, не беручи до уваги інформацію, яку можна було отримати на місцевості.

Проте в історії із засудженням Марківа важливі не так прорахунки українського слідства, як нова тенденція, що може загрожувати іншим українським військовим. Адже Віталія судив суд присяжних, тобто пересічні громадяни, на яких досить легко впливати інформаційно. Можна припустити, що така робота велася і що ще до вироку суду окремі італійські медіа, та й окремі представники суспільства вже призначили винного. Ним став Віталій. А сам суд у результаті більше керувався емоціями, ніж логікою і виключно фактами. Інакше як можна пояснити, що Марківу приписують командування підрозділом, зокрема, на підставі фотографії з двома раціями, за допомогою яких він нібито зв’язувався зі своїми підлеглими та Збройними Силами (італійському суду відомо зі свідчень українських військових, що так робило керівництво Марківа). Врешті, можна констатувати, що Україна програла інформаційну кампанію за свого військового. І якщо проросійські медіа не стримували себе в коментарях щодо вбивства Роккеллі, то реакція України в інформаційному полі Італії просто загубилася.

На тлі цього вироку виникають побоювання щодо долі інших українських військових, які виїжджають за кордон. Адже якщо переглянути новини з РФ від 2014-го, то можна побачити, що слідчий комітет Російської Федерації відкривав десятки, якщо не сотні, проваджень проти українських солдатів. Тоді це викликало сміх. Проте нині ці розслідування можуть стати доволі серйозним ризиком для безпеки українців за кордоном. Адже якщо РФ подавала когось у міжнародний розшук, то цілком імовірно, що цих людей можуть затримати. А згодом і відправити за ґрати на кілька десятків років, особливо якщо вони мають подвійне громадянство. Власне, це підтверджує історія Віталія Марківа. І створення можливостей захисту від таких переслідувань — чи не найважливіша річ, якою мають опікуватися представники міністерств і відомств у найближчому майбутньому.