Політика 2019-08-09 13:18 Казанський Денис
  ▪  

ОРДіЛО з новим репертуаром

На окупованому Донбасі починають переслідувати відкритих прибічників інтеграції з Росією

Події в не підконтрольних Україні районах Донбасу від самого початку вражали своєю абсурдністю, але на шостому році війни градус божевілля сягнув небачених раніше величин. Якщо спершу в тому, що відбувалося, була хоч якась логіка, нехай і хибна, то тепер уже мало хто здатний чітко пояснити, що конкретно діється в Луганську та Донецьку й до чого все йде. Російську політику, яку провадить Москва щодо захоплених нею територій, перестали розуміти навіть у самих цих районах. Лідери незаконних збройних формувань практично щодня озвучують взаємовиключні гасла та обіцянки, і розібратися в тому, якою є їхня політика та які установки вони виконують, уже неможливо.

 

 

Через п’ять років тривалих кривавих бойових дій раптово з’ясувалося, що «республіки Донбасу» весь цей час насправді воювали не за те, щоб відокремитися від ненависної їм України та повернутися «в рідну російську гавань», а, навпаки, щоб увійти до складу України. Тобто відокремилися для того, щоб приєднатися. І це не жарт і не розділ із книжки Джозефа Геллера «Пастка 22». Це реальність. Сьогодні представники «ЛДНР» буквально погрожують Україні «важкими наслідками», якщо вона відмовиться приймати їх назад під свій контроль. Саме під такими заголовками виходять новини в офіційних ЗМІ «ЛНР» та «ДНР».

 

Читайте також: Росія не допомогла

 

Сталося те, що у 2014 році мало хто міг собі уявити. Лідери маріонеткових «республік» поступово перетворилися на «проукраїнських політиків», які говорять про необхідність повернення Донецька та Луганська в Україну й примушують місцевих мешканців звертатися до президента Володимира Зеленського з проханням надати ОРДіЛО особливого статусу й прийняти непідконтрольні райони назад. А ті, хто не відступився від колишнього курсу і, як у 2014-му, наполягає на тому, що повернення в Україну бути не може й Донбас має приєднатися до Росії, тепер стали фрондою. З усіма відповідними наслідками. Адже в «русском мире» на опозиціонерів зазвичай вішається ярлик зрадників, руйнаторів, американських та українських агентів, інших негідників. Таким чином, ті, хто 2014 року стояв в авангарді антиукраїнських заворушень і робив усе, щоб відірвати Донбас від України, тепер за іронією долі перетворилися на «пособників укропів», які підривають «стабільність республік». Саме так сьогодні називають тих, хто намагається критикувати дії та заяви Пушиліна й Пасічника.

 

 

Наївні противники «нового курсу» спробували організувати в Донецьку свою масову акцію, спрямовану проти реінтеграції ОРДіЛО в Україну, проте зіткнулися з протидією «влади ДНР». Свою сходку прихильники Росії вирішили провести під гаслом «Путін, визнай справжній вибір Донбасу», і замислювалася вона як відповідь на недавній флешмоб, учасники якого просили Володимира Зеленського надати Донбасу «особливого статусу». Однак дуже швидко з’ясувалося, що часи в Донецьку змінилися і на відміну від 2014 року звертатися до Путіна більше не можна. 27 липня в центрі Донецька на мітинг проти реінтеграції з Україною зібралося кілька десятків людей, проте помітингувати в них вийшло недовго. Спочатку на акцію прийшли люди в цивільному (найімовірніше, представники так званого МГБ), які забороняли вести відеозйомку і в хамській формі переконували прихильників Росії розійтися. А потім присутнім узагалі було оголошено, що «площа Леніна замінована», після чого їм таки довелося розійтися.

 

 

У проросійській акції брали участь відверті маргінали: божевільного вигляду бабусі та темношкірий виходець із Латвії, активіст Націонал-більшовистської партії Бенес Айо, промова якого про відродження СРСР була такою гротескною і комічною, що стала хітом інтернету. Таким чином, проросійський рух Донбасу фактично повернувся до свого початкового, довоєнного стану й відійшов у відвертий маргінес. Жменька фриків, давно відомих на Донеччині своєю неадекватністю та фанатизмом, раптово знадобилася росіянам у 2014 році, коли її використовували для прикриття агресії. Тоді місцеві божевільні та всілякі учасники «російських маршів» волею росіян раптом приміряли на себе ролі депутатів і міністрів неіснуючої держави й так вжилися в них, що самі повірили у власну значущість. Однак необхідність у них швидко відпала, і тепер маргінали з подивом знову виявили себе на узбіччі всіх можливих історичних та соціальних процесів. Тільки цього разу вже навіть не в Україні, де вони могли користуватися всіма правами та свободами громадян демократичної держави, а в злиденному, ніким не визнаному гетто, де в них більше немає жодних прав.

 

Читайте також: Хронічна руїна

 

При цьому для влади «республіки», у створенні якої проросійські маргінали брали найактивнішу та безпосередню участь, усі ці ветерани «русской весны» стали такими самими ворожими й небажаними елементами, якими вони були до 2014-го для української влади. Наприклад, головна пропагандистка «ДНР» «директорка департаменту державної інформаційної політики міністерства інформації ДНР» Майя Пирогова називає критиків акції «Зеленський, визнай вибір Донбасу», зокрема таких аксакалів проросійського руху Донеччини, як Роман Манекін та Андрій Пургін, «майдаунами». Навряд чи ці персонажі могли уявити собі у 2014 році, що колись опиняться в такому статусі й у такій ситуації.

 

Утім, політику офіційних керівників «ЛДНР» (а отже, й Кремля, який ними керує) складно пояснити звичайним бажанням повернути ОРДіЛО Україні. У їхніх діях важко побачити якусь логіку взагалі. Адже, з одного боку, ці люди вимагають особливого статусу в Україні й навіть погрожують Києву «важкими наслідками», якщо він відмовиться їх приймати назад. А з другого — і далі віддають накази про обстріли українських позицій, жертвами яких стають українські військові. Наприклад, тільки за вчорашній день загинуло четверо військовослужбовців ЗСУ.

 

Є й інші непрямі ознаки, які доводять, що російська сторона не має наміру припиняти війну і йти з Донбасу. З початку літа «деенерівці» взялися зміцнювати й капітально перебудовувати КПП на лінії розмежування з підконтрольною Україні територією. Фактично замість тимчасових КПП тепер будується повноцінний кордон. З одного боку, це свідчить про те, що росіяни навряд чи мають намір наступати й захоплювати нові території. З другого — вони точно не збираються йти й передавати ОРДіЛО під контроль української влади.

 

Сьогодні вже закінчують будівництво повноцінного пункту прикордонно-митного контролю під Оленівкою площею близько 10 тис. м2. Після цього будуватимуть аналогічні КПВВ у Горлівці та Олександрівці. На «деенерівських» телеканалах усе це подається як турбота про людей, що перетинають лінію розмежування, але насправді гуманізм тут, звісно ж, ні при чому, адже в попередні п’ять років величезні черги й страждання людей нікого з верхівки бойовиків не хвилювали.

 

Читайте також: За російським аусвайсом

 

Впадає в очі, що нові повноцінні пункти пропуску стали з’являтися відразу ж після президентських виборів. Тож ідеться насамперед про політичне рішення. І воно явно суперечить тій логіці, якої раніше дотримувалася Москва. Виходить, поки при владі в Україні, з погляду Кремля, перебувала «фашистська хунта», будувати повноцінний кордон із нею чомусь не поспішали. А як прийшло нове керівництво, з яким Москва нібито хотіла налагоджувати діалог, одразу ж кинулися під приводом «турботи про народ» будувати стаціонарні прикордонно-митні пункти. І все це відбувається на тлі звернень до Зеленського з вимогою прийняти «ЛДНР» до складу України. Як пояснити такий абсурд?

Схоже, свої дії не можуть пояснити навіть лідери «ЛДНР», яким доводиться придумувати незграбні виправдання зміни пропагандистського курсу. «Зрозумійте, особливий статус — це не автономія. Це не означає, що ми просто увійшли до складу України. Це єдиний шанс припинити це безумство, цю війну. Зрозумійте, ми як самостійна держава, держава в державі — ось це є особливий статус», — розповідав недавно лідер бойовиків «ЛНР» Леонід Пасічник на одній із зустрічей із мешканцями підконтрольної йому території.

Щоправда, у правовому полі такого поняття, як «держава в державі», просто не існує, отже, Пасічник або забиває баки жителям ОРДіЛО, або й сам не уявляє подальшої долі Донбасу. До того ж не зовсім зрозуміло, для чого може бути потрібна така «держава в державі» українській стороні й що від цього виграє Україна.

З огляду на ці заяви, а також на подальші обстріли української території припиняти війну на Донбасі росіяни поки не збираються. Тож вибору в української сторони немає — тільки і далі відстоювати власну територіальну цілісність.