Світ 2019-09-20 08:54 Лапаєв Юрій
  ▪  

Федеріко Азнар Фернандез-Монтесіньйос: «Нам треба бути готовими жити з нижчим рівнем безпеки, не припиняючи боротися за досягнення необхідного рівня свободи»

Під час 29-го Економічного форуму в місті Криниця-Здруй (Польща) Тиждень зустрівся з головним аналітиком Інституту стратегічних досліджень Іспанії професором Федеріко Азнар Фернандез-Монтесіньйосом, щоб обговорити проблеми сучасного тероризму, шляхи захисту демократичних цінностей та виклики глобалізації.

Як еволюціонував тероризм? Чим він став у добу пост­правди?

 

— Попри те, що тероризм не є легітимним за своєю природою, усе ж таки це політичне явище. На мій погляд, тероризм — це застосування насильства з метою досягнення певних політичних цілей через висвітлення у ЗМІ. Фактично сучасний тероризм почався з розвитком мас-медіа. Терористи намагаються контро­лювати порядок денний преси. В Іспанії, починаючи з 1960-х років і до сьогодні, ми пережили кілька терористичних атак організації «Країна Басків і Свобода» (ETA). Вони були здійснені близько сьомої години ранку, адже зловмисники розраховували «потрапити» в ранковий випуск новин о дев’ятій та в наступні, перетягнувши увагу преси на себе. Ми можемо вважати тероризм театром. Він є своєрідною фікцією війни, а війна є зіткненням різних сил, адже вони є проекцією влади. Однак навіть така імітація вже є владою, тому тероризм настільки сильно пов'язаний із постправдою. Він апелює до наших емоцій, до почуттів, замість раціонального мислення.

 

Терористи намагаються контролювати уяву людей. І це дуже схоже на те, що робить постправда. Сучасний тероризм, який відбувається прямо перед об’єктивами камер, є новим феноменом. Зловмисникам необхідні глядачі, як і акторам. Якщо на цей «театр» не звертати уваги, він просто помре. Тому тероризм так сильно прив’язаний до медіа: йому потрібне висвітлення подій для посилення ефекту, щоб із ним почали рахуватися. Водночас ЗМІ постійно потребують новин. Отже, виникає досконалий симбіоз, звичайно, з усіма застереженнями та відмінностями. Однак вирішенням цієї проблеми не може бути цензура. Введенням обмежень ви тільки підриватимете власні цінності, які хотіли б захистити. Це не спрацює, ми не маємо права контролювати медіа. Будь-який виняток з цього позбавить нас легітимності, яка в цьому контексті є іншим ключовим поняттям. Нам необхідно співпрацювати й бути здатними передати меседж професіоналам у пресі, щоб вони самостійно вирішували, що публікувати, а що ні. При цьому важлива й деонтологія. Маємо докласти зусиль для виховання певного самоконтролю серед представників мас-медіа, щоби боротися проти тероризму та постправди.

 

Читайте також: Матьє Булеґ: «Франція може примушувати Київ поступитися більшим, ніж передбачалося, щоб «підіграти» Москві»


Як ви оцінюєте діяльність «ІДІЛ» у Європі?


— «ІДІЛ» як терористичний рух є своєрідною відповіддю на глобалізацію, він відіграє роль антитези до неї. Починаючи з 2001-го в Європі від рук ісламських терористів загинуло близько 700 осіб. Звичайно, кожне втрачене життя є трагедією, однак вплив терористичних атак не можна вимірювати кількістю загиблих, потрібна оцінка з політичної та психологічної позицій. На мою думку, масштаб загрози ісламського тероризму перебільшений. Драма війни полягає в тому, що вона має політичний сенс, усе поєднано, це своєрідна симфонія. Можна сказати, що діяльність так званих поодиноких вовків — це просто шум, створений виключно для медіа. Але з військового погляду їхні результати можна вважати надзвичайно низькими.

 

Водночас «ІДІЛ» нині здатна проводити свої операції тільки через існуючу ситуацію на Близькому Сході. Зловмисникам не вдалося застосовувати для своїх нападів стрілецьку зброю, тому вони змушені були користатися здебільшого ножами та вантажівками. Хоча, гадаю, незабаром вони змінять тактику й знову повернуться до масштабних атак. Хай там як, але важливо знайти якесь надійне регіональне рішення. Потребуємо також і договору між усіма залученими «гравцями». Водночас вирішення кризи може тривати довго, як ми бачимо в інших гарячих точках. Ми можемо легко втрутитися, однак вийти, мабуть, буде проблематично.

 

Чи реально досягти безпеки в сучасній динамічній обстановці?


— Що таке глобалізація? Це відносини. Що буває, коли є відносини? Конфлікти. Чим більше відносин ви маєте, тим більше конфліктів можете спровокувати. Однак я вважаю, що масштаби та інтенсивність цих конфліктів зменшуються через те, що ви маєте зв’язок. Справжні проблеми виникають лише тоді, коли конфлікти виходять з-під контролю й може бути застосовано зброю масового ураження. У цьому разі процес ескалації теж може вийти з-під контролю і перейти у фазу ірраціональної динаміки. Перша світова війна розпочиналася як торговельний конфлікт, однак вона призвела до тотального знищення всієї Європи. Глобалізація надає можливості для покращень і розвитку, але водночас загальний рівень міжнародної безпеки знижується.


Але я переконаний, що безпека — це лише відчуття. Людина, яка живе в надзвичайно небезпечній частині світу, може почуватися цілком захищеною. Але досягнути ідеального стовідсоткового рівня безпеки неможливо. Нині ми живемо з неприродним рівнем безпеки, особливо це стосується Західної Європи. Однак глобалізація означає, що проблема міжнародної безпеки в іншому кінці світу буде прямо впливати й на вас також. Тому нам треба бути готовими жити з нижчим рівнем безпеки, не припиняючи боротися за досягнення необхідного рівня свободи. На мій погляд, це найкращий спосіб подолати проблеми.

 

Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад

 

Які сучасні загрози ви вважаєте найнебезпечнішими?


— Загрози можуть бути територіям (як це відбувається в Україні), організаціям чи цінностям. Тому важливо, щоб суспільство розставило пріоритети, що саме воно прагне захистити. Але якщо фокус буде тільки на загрозах, то вашою відповіддю на тероризм завжди буде створення поліцейської держави, а відповіддю на пост­правду — впровадження цензури, якої не можна уникнути. Так ви втратите ініціативу й час. До того ж ми ризикуємо своїми цінностями. Нині, коли ми маємо більш-менш безпечні кордони в Європі, найважливішими й такими, що ми не можемо контролювати, є маніпуляції. Немає справжньої демократії там, де хтось контролює людські почуття й думки. Такі явища вбивають демократію.

 

Які засоби можуть бути ефективними в боротьбі проти маніпуляцій?


— Нині державні кордони вже певним чином можна вважати символічним спадком минулого. Одна проблема може стати спільною для всього людства. Тож щоб контролювати внутрішні та зовнішні маніпуляції, нам необхідне співробітництво між державами. Демократія — це виявлення волі мільйонів людей, які діють разом. Цей факт пояснює, чому реакція досі дуже повільна, але вона має приголомшливий потенціал. Ми не спритні, нам потрібен час на реакцію. Якщо взяти це до уваги, то можна стверджувати, що консенсус між демократичними державами надає нашій реакції більшої легітимності. Дії однієї країни можуть стати прикладом для інших рухатися в цьому самому напрямі. Ми можемо боротися з маніпуляціями спільним законодавством і судами, щоб захищати наші основоположні цінності, а також пресою, яка має бути регуляторним механізмом. Міжнародний консенсус демократій дає нам ефективність та легітимність одночасно.

 

Читайте таокж: Китай-Франція: конкуренти чи системні супротивники?

 

Як протидіяти тероризму, який здійснюють або підтримують держави?


— Можна сказати, що через глобалізацію ми всі тепер разом, особливо в інтернеті. Демократичні країни мають відносини з іншими, в яких рівень свободи нижчий. Наприклад, в останніх діють компанії, які пов’язані з урядом і вони фактично є частиною держави. Як нам протидіяти їм? Так само, як я вже зазначав, — шляхом пошуку міжнародного консенсусу. Тоді рішення буде не від окремої країни, а від кількох, приміром, від 28 демократій, якщо ми говоримо про Європейський Союз. Проблема полягає в тому, що міжнародне законодавство відстає від динаміки глобалізації. Існує чимало прогалин, які можуть бути використані терористами. Та коли маємо справу з тероризмом, треба діяти раціонально, а не емоційно. Тому в деяких випадках необхідно вживати заходів з певною затримкою, крок за кроком, із думкою про майбутнє. Адже що зроблено, те вже неможливо виправити, тому треба уважно ставитися до своїх дій. І захищати наші цінності, адже вони роблять нас тими, хто ми є. 

 

----------

Федеріко Азнар Фернандез-Монтесіньйос — у 1990–1991 роках служив на флоті. Із 1991-го по 2002-й проходив службу в різних підрозділах ВМС Іспанії, флотилії підводних човнів та морських сил реагування. У 2003–2005 роках перебував у складі Генерального штабу ВМС Іспанії: 2005–2012 роки — професор департаменту стратегії та міжнародних відносин у Вищому центрі національних оборонних досліджень при Вищій школі Збройних сил Іспанії. Із 2012-го — на посаді головного аналітика Інституту стратегічних досліджень Іспанії. Доктор наук з політології та адміністрування, спеціаліст із релігійної культури та ісламської цивілізації, а також у сфері відносин Іспанії з країнами Північної Африки. Автор чотирьох книг та близько 200 академічних статей переважно з теорії війн, тероризму й соціології.

схожі публiкацii