Культура 2019-09-25 18:03 Позняк-Хоменко Наталка
  ▪  

Back to USSR: У Києві відкрився виставковий проект про міфи та реалії радянської доби

24 вересня в Музеї Івана Гончара відкрився виставковий проект «Battle of memories: міфи та реалії радянської доби», який пропонує відвідувачам зануритися у життя звичайного радянського громадянина брежнєвського часу.

Для багатьох, народжених в СРСР, це викликає відчуття машини часу. Втім, як і серіал «Чорнобиль», автори якого до найтонших дрібниць змогли передати дух і деталі «совка», це занурення в реалії колишнього життя викликає внутрішній конфлікт із сучасним досвідом: «Невже це було? Невже це досі може комусь подобатися?».

 

 

Виставка побудована на контрастах. Перша зала, де навколо жорен по колу розміщені портрети українських родин «дорадянської доби» із колекції Івана Гончара, взагалі справляє враження чогось окремішнього, що не має відношення до самої виставки. Утім, автори експозиції переконують, що все взаємопов’язане: таким чином створюється контраст між тим справдешнім, що несла в собі українська культура та традиції, і тією бравадою, на якій базувалася радянська ідеологія.

 

Читайте також: Мовою пікселів та байтів

 

 

Зате друга зала подає цю ідеологію в усій красі. Просто з входу вас зустрічає «дорогой Леонід Ілліч», розтиражований у численних портретах та виробах: від тканого килима десь із Середньої Азії до мозаїки із поштових марок (ще один портрет Брежнєва  розміщений у сусідній залі, поряд із невеличкою виставкою подарунків «дорогому Леоніду Іллічу»: мармурових копій книги «Малая Земля», малахітового горнятка з гербом СРСР, попільнички у вигляді Венери, що народжується з піни тощо).

 

 

Посередині зали два екрани, розміщені один навпроти іншого, транслюють переможну хроніку парадів та зустрічей радянського керівництва на високому рівні. Скрізь на стінах розвішані гасла на кшталт «СССР – оплот мира!», «Нашу мирную политику одобряет громаднейшее большинство населения планеты», «Догнать и перегнать!» та ін.

 

 

От тільки, коли дивишся на все це критичним оком, виникає відчуття якогось дисонансу. Бо поряд із слоганами про «оплот мира» очі натикаються на військову форму бійців радянської армії та «афганців» - і розповідь про участь СРСР у численних військових конфліктах, частина з яких ним же була і спровокована. І запевнення в перемозі мирного атому якось не дуже сусідить з артефактами ліквідації аварії на ЧАЕС.

 

 

«У нас тут є і приховані експонати. Як у радянській дійсності, коли правду можна було побачити, підглянувши в шпаринку. Наприклад, у цій же залі біля «афганської експозиції» є така «шпаринка», зазирнувши в яку можна побачити відео із «чорними тюльпанами», цинковими трунами та іншими атрибутами зворотнього боку виконання «інтернаціонального обов’язку», - розповідає куратор виставки Наталія Іванченко.

 

Читайте також: ВУФКУ: віднайдена історія

 

Не менший дисонанс викликає і наступна зала під гаслом «Все – для блага народу», яка ілюструє типовий радянський побут. Тут і кухонний куточок із механічною м’ясорубкою та гранчатими склянками і ребристою пральною дошкою, що визирає з кутка. І «піонерський куточок» з шкільною формою, барабаном і кількома десятками піонерських та жовтенятських значків. І порожній гастрономний холодильник із табличками тією ж російською російською «Яиц нет» та «Ушла на обед». І «блага цивілізації» у вигляді телевізора зразка 1970-х років, друкарської машинки, кінопроектора, швейної машинки з ручним приводом, платівок Івасюка.

 

 

А ще – типовий гардероб радянського громадянина десь початку 1980-х на фоні сакраментального фото 1959 року, коли моделі відомого французького кутюр’є Крістіана Діора пройшлися вулицями Москви, де їх сприймали, як інопланетян. І окрема вітрина з платівками «Beatles» та джинсами. До речі, біля цієї вітрини теж є своя «замкова шпаринка», де в навушнику можна почути, як у цей час жилося на «загниваючому буржуазному Заході».

 

 

Остання зала більше схожа на залу судових засідань: масивний «прокурорський» стіл під оксамитовим радянським прапором, кілька рядів лавочок, а попереду – одинокий стілець для підсудного. От тільки повернутий він спинкою до всіх обвинувачів і свідків,  обличчям до екрану, на якому без звуку транслюються кадри Довженкового фільму «Земля».

 

 

На стінах – портрети тих, хто наважився в ті часи кинути виклик комуністичній Системі: Івана Світличного, Патріарха Володимира (Романюка), Валерія Марченка, Вячеслава Чорновола, Сергія Параджанова. Власне, не стільки портрети, скільки очі, які промовистіші за десятки слів. Збоку, за склом – реальні речі в’язнів ГУЛАГу: фанерна валізка, зеківська шапка і скрипка. А над усім цим на стіні чергове гасло: «Органы не ошибаются».

 

 

Ця виставка дає можливість по-новому подивитися на наше таке недавнє радянське минуле, яке, якщо вірити соціологам, досі у третини українців викликає світлу ностальгію. Власне, таку мету ставили перед собою організатори виставки: Український інститут національної пам’яті та Музей історії міста Кам’янське, який дбайливо зібрав і зберіг артефакти брежнєвської доби.

 

 

 «Багато хто ще й сьогодні ідеалізує образ радянської дійсності. Це робиться не випадково, бо повернення до СРСР є ідеологічною базою російської пропаганди. Сучасна Росія прагне повернення свого імперського статусу і СРСР є для них зразком найбільшого розквіту російського імперського проєкту. І очевидно, що цей вплив російської пропаганди має місце і в Україні. Як не дивно, цю роботу треба проводити і серед молоді.

 

Читайте також: Виставка від творця "Чужого" і музичний фестиваль ODESSA CLASSICS. Найважливіші культурні події тижня

 

Як показує практика Росії, там молоді люди, народжені далеко після 1991 року, завдяки цій пропаганді, так само ностальгують за тими часами. Вони вірять в те, що тоді було краще, ніж зараз, вірять в те, що там була можливість для самореалізації. І ці міфи переймає й українська молодь. Тому надзвичайно важливо проводити такі виставки, які десакралізують радянський міф. Виставка називається «Battle of memories», «Битва пам’ятей». І це справді битва між тим уявним, що нам постійно нав’язують, і тим, як усе було насправді», - зазначив один з ідеологів проекту, історик Володимир В’ятрович.

 

 

Організатори виставки сподіваються, що ця експозиція стане поштовхом для інших музеїв, які досі лишаються заповідниками радянського дискурсу, шукати сучасні підходи для розповіді про минуле.   

 

 

А ще тут дуже чекають на молодь. Для студентів та учнів організатори підготували освітню програму, яка дає можливість подивитися на життя «простого радянського школяра» з позиції сьогодення: зрозуміти, що вони відчували, що могли бачити, читати, яку музику слухати. Матеріалом для цього слугуватиме книга відомої дитячої письменниці Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію». «Мені хочеться, щоб діти відчули, як це було: жити в умовах роздвоєння реальності. А для мене, доньки репресованого,  ця реальність завжди була роздвоєною: коли тато розповідав одну історію, а на уроках тобі розказували зовсім інше, коли вдома читав «Отче наш», а в школі тобі розповідали, що Бога нема, коли доводилося говорити не те, що ти думаєш, а те, що від тебе чекають. Насправді це було дуже важко, в першу чергу психологічно, витримувати оцей радянський пафос і брехню. Я щаслива, що вирвалася з того божевілля і не уявляю, як можна прагнути туди повернутися», - розповідає пані Зірка, яка теж прийшла на презентацію.

 

… Серед експонатів виставки є і наша сімейна реліквія – фанерна валізка, з якою дід чоловіка, Борис Андрійович Руднєв, повернувся додому із таборів, куди потрапив у 1946-му за фальшивим звинуваченням. Все життя він потім зберігав у цій валізці документи та облігації державного займу.

 

Взагалі, до організації виставки долучилося багато людей. Ще на етапі її підготовки десятки знайомих пропонували в експозицію раритети радянської доби, які досі зберігаються, як пам’ять. Утім, після мандрівки виставкою, на всі ці речі починаєш дивитися іншими очима.

схожі публiкацii

Культура

Обабіч

2019-05-23 10:33