Світ 2019-10-11 14:15 Борис Варґа
  ▪   Белград

Балкани: економічне зростання на папері

Рейтинги показують значний притік іноземних інвестицій у держави Західних Балкан та зростання там ВВП, але на практиці регіон щороку покидає дедалі більше молоді та освічених людей, які в розвиненіших країнах ЄС шукають кращої зарплати

За даними звіту Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) «Інвестиції у світі-2019», у регіоні Західних Балкан (Сербія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Албанія) торік стався істотний приріст прямих іноземних інвестиції, на відміну від негативного глобального тренду. Отже, йдеться про зростання на рівні 33%, що дорівнює $7,4 млрд. 

 

Найбільший приріст прямих іноземних інвестицій зафіксовано в Північній Македонії: торік до країни надійшло $737 млн, тоді як у 2017-му цей показник становив $205 млн. Більшість інвестицій у Македонії спрямована на експортерів із цієї країни та автопромисловий кластер. Один із найбільших інвесторів — американський виробник автозапчастин Dura Automotive Systems, який працює в одній із вільних економічних зон неподалік столиці Скоп’є. Сербія також відчула зростання іноземних інвестицій на рівні 44%, і вони в регіоні найбільші за обсягом: $4,1 млрд (див. «Інвестиції в Балкани»). Тоді як Чорногорія єдина зазнала падіння інвестицій на понад 12% ($490 млн).

 

У звіті Конференції ООН регіон Західних Балкан посідає сходинки після 12 місця. Серед країн ЄС у 2018-му найбільше інвестицій отримали Румунія ($5,9 млрд) та Греція ($4,2 млрд) (див. «Інвестиції в балканські країни ЄС»). Найбільше зростання мала Словенія (81%), а найбільше падіння Хорватія (43%).

 

Читайте також: Історія неповернення

 

Регіон Західних Балкан останніми роками також дедалі більше приваблює Росію та Китай. Окрім Греції головним інвестиційним полем для Пекіна на Балканах є Сербія. Тиждень уже писав, що Китай планує інвестувати в Сербію близько $10 млрд (див. Тиждень, № 31/2019). Також вважається, що Сербія отримає більшу частину фінансів програми «Один пояс — один шлях», передбачену для 16 держав Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Пекін на першому етапі виділив $15,5 млрд. У Чорногорії кредит від китайського Ексімбанку для ділянки автодороги від адріатичного порту Бар до Белграда вартістю майже €700 млн зріс на майже 20%. Преса пише, що цей кредит збільшить державний борг Чорногорії з 63% до майже 80%, а колишній комісар із питань європейської політики сусідства та перемовин із розширення ЄС Йоганнес Ган застеріг, що Китай через економічний вплив у регіоні Західних Балкан у майбутньому зможе й політично впливати на ЄС. 

 

На початку вересня британська Financial Times поставила Сербію на перше місце в списку держав за кількістю вкладених інвестицій відповідно до рівня їхнього ВВП. Торік лідером цього списку був Мозамбік. У 2018-му в Сербії започатковано 107 іноземних інвестиційних проектів, тобто на третину більше, ніж позаминулого року. Значне зростання тут помітне з 2015-го, а найбільше капіталовкладень спрямовується в авточастини, харчову промисловість, тютюн, текстиль та нерухомість. 

 

Хоча зростають інвестиції з Китаю, головний торговий партнер Сербії все ж таки ЄС, а точніше Німеччина. Посольство Німеччини в Белграді оприлюднило дані, що з 2000-го по 2018-й 500 німецьких компаній інвестували в Сербію €2,4 млрд та створили в цій країні близько 60 тис. робочих місць. І попри те що цифри свідчать про лідерство Сербії у двох рейтингах, місцеві експерти з економіки застерігають, що ці мільярдні інвестиції не забезпечать країні тривалого економічного зростання.

 

Читайте також: Між страхом та байдужістю

 

Опитування громадської думки в Сербії засвідчують: більшість громадян вважає, що фінансова підтримка та найбільше інвестицій надходить до країни з Російської Федерації. Це кілька років тому дуже обурило дипломатів із країн ЄС, зокрема німецьких, які подали реальні дані: у період із 2010-го по 2017-й держави ЄС інвестували в Сербію €10,2 млрд, а Росія майже в десять разів менше — €1,4 млрд. За створення громадської думки, де РФ фальшиво представлена не лише «духовним старшим братом» і добродійником, а й головним економічним партнером, найбільше відповідальні провладні сербські ЗМІ. Адже при владі в Сербії колишні сербські радикали Александара Вучича, а сербським націоналістам традиційно властиве русофільство.

 


Сербія має режим вільної торгівлі з РФ із 2000-го, ще до приходу до влади Сербської прогресивної партії Вучича. У жовтні цього року країна повністю адаптує режим вільної торгівлі до норм Євразійського економічного союзу, через що дипломати ЄС серйозно критикують Белград. Міністр закордонних справ Словаччини Мирослав Лайчак, який у Сербії має авторитет, наприкінці серпня заявив, що тісною співпрацею з Росією, яка перебуває під економічними санкціями, країна не наближається до своєї стратегічної мети — інтеграції з ЄС. «Якщо ви серйозні у своєму європейському виборі, тоді ухвалюйте політичні рішення, які вас туди й ведуть. Це (підписання угоди з ЄЕС) не той шлях», — сказав Лайчак.
Сербія розпочала «сидіння на двох стільцях» одразу після анексії Криму, а «війну санкціями» між Заходом та Росією Белград бачив своїм шансом. Головною російською інвестицією в Сербії і далі залишається приватизація сербського нафтопромислового гіганта НІС, який Газпром ще 2008-го придбав за лише €400 млн. Це рішення було майже повністю політично мотивованим: Захід односторонньо підтримав проголошення незалежності Косово, і Белград тоді змінив свою зовнішню політику, повертаючись у напрямку Росії.

 

Щодо торгівлі, то РФ входить до п’ятірки зовнішньоторговельних партнерів Сербії, але з дефіцитом у галузі імпорту енергоресурсів (зокрема, коли підвищується ціна на природний російський газ та нафту). Тож Белград повністю залежний і відданий російському енергетичному лобі на Балканах. Наприклад, 2018 року сербсько-російський оборот торгівлі сягав $3,1 млрд (експорт — $1,35 млрд, а імпорт — $1,75 млрд).

 

У Боснії і Герцеговині головним партнером Росії є Республіка Сербська. Баня-Лука у 2007-му за €115 млн приватизувала нафтопереробну промисловість і продала три заводи російській компанії «НефтегазИнКор», тобто «Зарубежнефти». Уряд Республіки Сербської приватизував ці заводи без тендера, для чого було змінено закон про приватизацію. Росія згідно з контрактом спочатку інвестувала в нафтопереробний сектор Боснії і Герцеговини €400 млн та стала п’ятим інвестором у цю країну. Але ревізія 2017 року показала, що завод у місті Брод має збитки на суму €300 млн, а його борги більші за вартість його майна. Загальний борг нафтопереробних заводів наприкінці 2018‑го перевищував мільярд євро. Аналітики вважають, що російські фірми «висмоктали» фінанси й довели енергетичну галузь Боснії і Герцеговини до межі банкрутства.

 


Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині зацікавлена співпрацювати з Росією і в галузі військово-промислового комплексу, який тут потужний ще з часів колишньої Югославії. Ці розмови стихли після фіаско з інвестиціями в енергетику.
Якщо Чорногорії та Північній Македонії вдалося витиснути росіян зі сфери політики та безпеки вступом до НАТО (Північна Македонія отримала «зелене світло»), то Хорватія стала країною для російського економічного «прориву» на Балканах, попри те що вона є членом НАТО. Важливим таким кроком вважається приватизація найбільшої хорватської компанії «Агрокор», яка 2018 року опинилася перед банкрутством. Компанія працює у сферах харчової промисловості та роздрібної торгівлі й об’єднує 170 менших фірм у республіках колишньої Югославії. Криза виникла на початку 2018-го, коли власник компанії Івиця Тодорич не дістав від хорватського уряду підтримки для погашення боргів за принципом «Too Big to Fail» і покинув країну. Гігант вартістю €2,8 млн загруз у боргах, що сягнули €5,8 млрд. Під загрозою опинилися 60 тис. працівників у Хорватії, Словенії, Сербії та Боснії і Герцеговині. У квітні 2018-го Хорватія ухвалила окремий закон про «Агрокор», яким дозволила приватизацію менше ніж 50% компанії. У червні того самого року власниками 46,7% акцій стали російські «Сбербанк» та Банк ВТБ.

 

За даними Світового банку, регіон Західних Балкан має постійне економічне зростання: 2,6% у 2017-му та 3,8% у минулому році. Передбачається, що у 2019–2020‑му зростання становитиме 3,7%. Хоча ці показники є підставою для оптимізму, фахівці застерігають про нестійкість такого зростання та ризики, передусім зовнішні: геополітичні й торговельні зіткнення (США — Китай, Захід — Росія), а також про брак створення нових добре оплачуваних робочих місць. «Креатори політики в регіоні Західних Балкан повинні проводити реформи, які забезпечать стійке економічне зростання і появу нових робочих місць», — коментує звіт Світового банку щодо регіону Західних Балкан його регіональний голова Лінда Ван Ґелдер.

 

Читайте також: Прем'єр Британії закликала ЄС боротися з російським впливом на Балканах

 

Власне, брак добре оплачуваних робочих місць є головною проблемою цього регіону, який щороку покидають тисячі мешканців, зокрема молодь та освіченні фахівці. І це не дивно, бо середня зарплата в Сербії у вісім разів менша від середньої зарплати в Німеччині. У Сербії та Боснії і Герцеговині вона становить €470, у Чорногорії — €516, у Хорватії — €887, а у Словенії — €1,114 тис.

 

Трудова міграція не лише сповільнює економічний розвиток, а й створює демографічну проблему Балканського й цілого регіону Південно-Східної Європи. Із 2000 року Сербію покинуло 654 тис. людей (це майже 10% населення), а до того через конфлікти з 1990-го ще півмільйона, зокрема молодих та освічених. Боснію і Герцеговину покинуло 45% населення (зокрема, через війну), а Албанію 40%, хоча не там не було тривалого збройного конфлікту.
Демографічна проблема торкнулася й відносно нових членів Євросоюзу. Від часу вступу до ЄС із 2013 по 2016 рік Хорватію покинуло 230 тис. людей (5% населення). Більше ніж 2 млн румунів (10% населення) перебуває поза межами Батьківщини, здебільшого в Іспанії та Італії. Болгарію покинуло понад 700 тис. мешканців (10% населення). З часів вибуху фінансової кризи 2010-го Грецію покинуло щонайменше 400 тис. людей, зокрема молодих (майже 5% населення).