Економіка 2019-10-15 11:34 Шавалюк Любомир
  ▪  

Економіка: перевірка реальністю

У якому стані перебуває економіка України

Що відбувається? На сьогодні відповідь на це запитання стосовно не тільки політичного, а й економічного життя України цікавить багатьох. Бо останнім часом трапляється вкрай суперечлива інформація про економічну ситуацію в державі. З одного боку, у II кварталі ВВП зростав чи не найшвидше після кризи 2014–2015-го, середня зарплата збільшується двозначними темпами кілька років поспіль, портфельні інвестори вірять в Україну й заводять сюди мільярди доларів, а світові рейтингові агенції одна за одною підвищують кредитний рейтинг країни. З другого — дедалі частіше лунають голоси про наближення глобальної економічної кризи, водночас усередині країни маємо кількамісячне падіння промисловості, хронічне недовиконання бюджету, інфляцію, що вперто не хоче опускатися до встановлених Нацбанком позначок, до того ж від початку жовтня став різко зростати курс долара, хоч і з низького рівня. То де ми є насправді? 

 

Фундамент стабільності


Після кризи 2014–2015 років раз по раз можна було почути про те, що в Україні досягнуто макроекономічної стабільності. Що мається на увазі? Стабільність на валютному ринку означає, що немає різких перепадів курсу долара, як це було у 2008-му чи 2014-му. Стабільність у державних фінансах відповідає помірному й контрольованому дефіциту держбюджету та широким можливостям уряду позичати кошти на його фінансування. Стабільність у фінансовому секторі передбачає відсутність паніки серед вкладників банків, стійкий приплив депозитів і яке-не-яке кредитування. Це макроекономічні ознаки й фактори стабільності. Вони формують сприятливу основу для економічного зростання. Решта — справа економічних контрагентів, тобто підприємств і компаній. У таких сприятливих обставинах вони повинні інвестувати, зменшувати витрати, збільшувати доходи, інакше кажучи, підвищувати продуктивність праці як основний, фундаментальний, довгостроковий фактор економічного зростання.

 

Читайте також: Нова економічна багатовекторність

 

Чи виконували економічні контрагенти свою роботу весь цей час? Загалом так, але з різним успіхом. Аналіз офіційної статистики щодо динаміки реального ВВП та зайнятості наштовхує на такий висновок. Якщо Держстат правильно «зшиває» дані до і після втрати Україною територій, така статистика дає змогу простежити зміну продуктивності праці за галузями. А це допомагає очистити зерно фундаментальної міцності економіки України від полови нашарувань ринкової кон’юнктури.

 

За даними Держстату, якщо порівнювати II квартал 2019-го з аналогічним періодом передкризового 2013-го, реальний ВВП України за цей час знизився на 7,2%. Водночас додана вартість зросла в дев’яти галузях із сімнадцяти (найбільше в інформації та телекомунікаціях), а в решті впала. Тоді як зайнятість знизилася в усіх галузях загалом на 15,1%. Звідси випливає, що в середньому по економіці реальна продуктивність праці, тобто обсяг фізичного продукту, виробленого на одного зайнятого, зросла на 9,2% (див. «Платять як працюємо?»). Це непоганий результат, який свідчить про те, що загалом остання криза пішла економіці на користь. Бо хоч вона й була вкрай глибокою, але змусила підприємства й галузі вчитися на власних помилках, ставати сильнішими. Отож сьогодні продуктивність української економіки краща, ніж шість років тому. І це добре.

 

Зарплати проти продуктивності

 

Інший бік медалі — середня зарплата. Економічна теорія вчить, що зарплата має відповідати продуктивності праці. У гривневому вимірі вона зростає вже кілька років поспіль. Іноді складається враження, що це зростання невиправдано швидке. Статистика свідчить, що враження небезпідставне. Якщо покластися на дані Держстату, то в грудні 2018-го реальна зарплата була на 21% вища, ніж шістьма роками раніше (поквартальних даних немає, тому доводиться зміщувати порівняння з II кварталу до грудня). Загалом це більше, ніж темп приросту реальної продуктивності праці. Отже, економіка загалом зазнає певного тиску високих зарплат. Це не дуже добре, бо якщо тиск буде занадто великим, деякі підприємства почнуть скорочувати діяльність, тому що перестануть отримувати прибутки. У підсумку це може призвести до економічного спаду — класичної кризи, описаної ще Марксом..

 

Читайте також: Володимир Лавренчук: «Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання»


Однак ситуація неоднорідна. Бо є експортери, які завдяки понад трикратному знеціненню гривні легко тягнуть високу винагороду працівникам, навіть якщо номінальна зарплата за шість років, до грудня 2018-го, зросла на 213%. У них усе більш-менш добре. А є ті, хто працює на внутрішньому ринку, а тому динаміка їхніх доходів виявилася куди меншою. Їм високі зарплати завдають відчутніших клопотів. Тому є сенс проаналізувати зарплати в доларовому еквіваленті. У II кварталі 2019-го їх рівень був на 4,6% нижчим, ніж за шість років до того (див. «Платять як працюємо?»). З огляду на те що за цей період продуктивність праці зросла на вже згадані 9,2%, українська економіка зберігає запас міцності в координатах зовнішньоекономічної конкурентоспроможності. Його можна описати так: якщо зарплати в Україні в доларовому еквіваленті збільшаться ще на 14,5%, то економіка повернеться до співвідношення між зарплатами й продуктивністю, яке було станом на II квартал 2013-го.

 


Запас міцності — це добре. Але є два зауваження. Перше: середній курс долара в II кварталі цього року становив 26,56 грн. Тож якщо його замінити на 24 грн/$, які стійко трималися на валютному ринку ще два тижні тому, то від запасу міцності залишаться крихти (3,4%). І друге: II квартал 2013-го — це не дуже прийнятна база порівняння, бо тоді в економіці був чіткий передкризовий період, протягом якого адекватні економісти просто волали про необхідність девальвації гривні на 15–25%. Чи варто вна ньому будувати порівняння? Можливо, ні. У такому разі в наявності запасу міцності доведеться засумніватися. Звідси висновок: кілька тижнів тому за курсу 24 грн/$ економіка України була дуже близька до стану, у якому перебувала у 2013 році. Якби це протривало кілька місяців, почалися б руйнівні, кризові процеси. Та поки що відскочили…

 

Галузеві пасьянси


Але це не все. Галузева структура зростання реальної продуктивності праці також дає багато інформації для роздумів. Найбільший приріст продуктивності у фінансовій сфері — аж 54%. Безумовно, це завдяки реформі банківського сектору, що стала однією з найуспішніших у країні після Революції гідності. Вона стимулювала небачену оптимізацію процесів у фінустановах. Так, побічним ефектом було звільнення близько 100 тис. працівників (здебільшого в ліквідованих банках, але не тільки, бо наявні також скорочували неефективні підрозділи). Це призвело до зростання конкуренції за робочі місця та падіння зарплати в галузі на 18% в доларовому еквіваленті за шість років. Але величезний позитивний наслідок — зростання продуктивності, яке, можливо, зробило фінансовий сектор однією з найефективніших галузей економіки України. Результати цього зараз видно не­озброєним оком: банки отримують рекордні прибутки й мають величезний запас міцності на випадок, якщо щось піде не так.


На третьому місці за зростанням продуктивності будівельна галузь. Будівництво житла для переселенців, масштабний ремонт автомобільних доріг, а в останні кілька кварталів стрімке зростання кількості зданих об’єктів комерційної нерухомості привели до того, що за шість років додана вартість у галузі збільшилася на 16%. Але суть у тому, що створює її на 20% менше зайнятих, ніж було раніше. Це результат підвищення ефективності, не в останню чергу завдяки запровадженню цивілізованих правил роботи (це також успішна реформа, хоч і не така комплексна, як у фінансовому секторі), а також появі ритмічних державних замовлень на будівельні роботи та приходу на ринок потужних іноземних гравців, які стали еталоном високоякісної роботи. Наслідок — будівництво стало однією з шести галузей, у якій зарплати зросли в доларовому еквіваленті. Результат гідний подиву, адже зазвичай у нас на будівництво йшли ті, хто не міг знайти роботу в інших сферах. І оплата їхньої праці була відповідною.

 

Читайте також: Долар в нижній точці


Неочікувано слабкий результат продемонструвало сільське, лісове та рибне господарство. За шість років, до кінця II кварталу 2019-го, додана вартість тут зросла лише на 0,9%. Хвалений локомотив економіки втрачає тиск пари у двигунах. Тож зростання продуктивності в галузі на 14% завдячує суто зменшенню зайнятості, мабуть, унаслідок переходу дедалі більшої кількості агрокомпаній на новітні технології виробництва з мінімумом обслуговуючого персоналу. Слід зауважити, що зростання зарплат в агросекторі практично повністю з’їло приріст продуктивності праці. Це означає, що сільське господарство серед перших кандидатів на виникнення проблем у разі негативного розвитку подій (дальшого зміцнення гривні, зниження світових цін на агропродукцію, неврожаю, стрімкого зростання зарплат тощо). Хоч би локомотив не перетворився на стоп-кран економіки.


Також один із найслабших результатів у промисловості. За шість років продуктивність праці тут зросла лише на 7,2%, а додана вартість впала практично на одну п’яту. Так, винятки є: олійно-жирова та деревообробна галузі за цей час збільшили дохід на понад 20%, а виробництво комплектуючих до автомобілів — на одну третину (завдяки новозбудованим заводам, що працюють на експорт). Але загалом галузь помітно тягне всю країну назад, бо за результатами 2018 року мала понад 21% у доданій вартості економіки України. Війна на Донбасі послала її в нокдаун, від якого вона поки що не оговталася. А тепер іще й розгул тотального протекціонізму у світі призводить до зменшення промислового виробництва в більшості розвинених економік. У таких несприятливих обставинах єдиний спосіб вижити — запроваджувати найновіші технології, якомога радикальніше оновлюватися. Але зважаючи на те, що промислові підприємства здебільшого сконцентровані в руках олігархів, годі й очікувати чогось доброго. Скоробагатьки не здатні на регулярне збільшення ефективності, у них інша ментальність. Тому, на жаль, українська промисловість не витримує того темпу зростання зарплат, який задають успішніші галузі. Отож уже кілька років із різних регіонів надходять свідчення про те, що працівники звільняються з підприємств і їдуть на заробітки, а заміну їм знайти не можуть через занадто низькі зарплати.


Поточні тенденції


Отже, залежно від кута зору українська економіка або має ще невеликий запас міцності у формі сприятливого співвідношення між зарплатами та продуктивністю праці, або цілковито вичерпала його. Різні галузі підійшли до цього моменту по-різному: у якихось запас міцності величезний, зумовлений справжнім стрибком ефективності за останні шість років, а в інших його практично немає. Як на цей фундамент накладаються поточні економічні процеси та тенденції?
Якщо проаналізувати структуру рекордного зростання ВВП у II кварталі цього року (див. «Галузеві перегони»), можна дійти кількох цікавих висновків. Найвищим темпом (20%) зростала будівельна галузь, у якій ключовим драйвером було зведення нежитлових об’єктів (здебільшого комерційної нерухомості) та інженерних споруд (переважно автодоріг та комунікацій). Імовірно, обсяги будівництва доріг лише збільшуватимуться: механізми фінансування відпрацьовані, кошти в бюджеті закладені, до того ж у програмі нового уряду є намір відремонтувати 24 тис. км автошляхів державного значення в найближчу п’ятирічку. А от будівництво комерційної нерухомості дуже залежить від кон’юнктури й від того, чи розвиватиметься економіка та чи зростатиме купівельна спроможність населення. Тож чи збережуться нинішні темпи розвитку в цьому сегменті, питання наразі відкрите.

 

 

Другим за темпом приросту був фінансовий сектор. Передумови очевидні: великий фундаментальний запас міцності, описаний вище, стійке збільшення купівельної спроможності населення, що визначає динаміку бази для кредитування, чималі прибутки банків, що дають змогу швидко розширювати масштаби діяльності. Важко сказати, чи буде це зростання тривалим. Останніми роками ні населення, ні бізнес не були достатньо кредитованими, з’явився такий собі фінансовий вакуум, відкладений попит. Тому теоретично кредитування, а з ним і весь фінансовий сектор може розвиватися ще багато кварталів, навіть у кризових умовах. Особливо якщо відсоткові ставки в економіці знижуватимуться. Водночас нинішні реалії функціонування банківської системи такі, що в разі появи найменших ознак кризи фінустанови будуть змушені автоматично збільшувати обсяги резервів, що може послаблювати їхній апетит до кредитування. Та й дальше зростання зарплат бачиться сумнівним з огляду на вичерпання запасу міцності економіки. Тому поки що важко сказати, який із факторів переважить та наскільки бурхливим і тривалим буде розвиток фінансового сектору надалі.
У сільському господарстві також зафіксовано суттєвий приріст доданої вартості в II кварталі. Але, за словами аграріїв, це було зумовлено здебільшого тим, що жнива почалися на два тижні раніше, ніж зазвичай. Утім, уже в III кварталі вони почувалися не так упевнено. Дешевий долар призвів до недобору виручки, особливо серед малих і середніх сільгоспвиробників. Деякі підприємства первинної переробки агропродукції, що працюють на експорт, узагалі були змушені зупинитися, бо за наявного валютного курсу вивозити продукцію стало невигідно. До того ж посуха в південних областях дає підстави сподіватися на врожай максимум на рівні 2018-го чи й навіть нижчий. Тому дуже ймовірно, що до кінця року темпи зростання доданої вартості в сільському господарстві помітно знизяться.

 

Читайте також: Руйнувати чи не руйнувати? Післясмак реформи банківської системи

 

Оптимізму додає те, що в широкому переліку галузей додана вартість зростала на 3–5%. Це здоровий розвиток, в основі якого збільшення купівельної спроможності населення. Якщо динаміка продуктивності праці в економіці зберігатиметься, будуть передумови для підвищення зар­плат, синхронне економічне зростання триватиме. Проблема лишень у тому, що нормальні темпи збільшення продуктивності зазвичай значно нижчі за динаміку оплати праці в Україні. За таких умов раніше чи пізніше економіка досягне точки насичення, після якої зарплатам не буде куди зростати, тож зникне основа попиту, що підживлює економічний розвиток широким фронтом галузей. Коли це станеться? Сказати точно важко, але, мабуть, цей момент не за горами.

 

Нарешті, промисловість очікувано й об’єктивно і далі пасе задніх. Імовірно, глобальні процеси лише посилюватимуть цю тенденцію. Можливо, правильно підібрана державна політика якось могла б змінити ситуацію. Але тільки якщо вона буде орієнтована не на олігархів, а на справжніх підприємців, готових зануритися з головою у світ нових технологій та способів виробництва. В епоху 3D-друку та інтернету речей інший підхід приречений на провал. А поки що такої державної політики немає, натяків на її появу також. Тож як тільки в економіці виникатимуть якісь кризові моменти, цей баласт неефективності ще дасть про себе знати й у певний момент може переважити розвиток інших галузей і потягти Україну в прірву нової рецесії. Коли це буде? Поживемо — побачимо.

 

Зерно й полова

 

У підсумку нинішній стан економіки можна розкласти на три групи факторів різної глибини. Перша група — фундаментальні фактори, що сприяють зростанню ефективності окремих галузей та всієї системи. Це вічний двигун економічного прогресу, який штовхає економіку вперед незалежно від того, перебуває вона в стані кризи чи розквіту. Наведений аналіз свідчить про те, що деякі реформи, проведені після Революції гідності, поза сумнівом, стали такою собі педаллю акселератора, що сприяв розгону цього двигуна. Навіть якщо нова влада не активізує реформ, згадана група факторів ще певний час за інерцією працюватиме на зростання економіки. А якщо реформи пришвидшаться, динаміка продуктивності праці в певних галузях може бути ще стрімкішою, створюючи передумови для економічного стрибка.

 

Друга група — фактори попиту. На сьогодні в їх основі лежить зростання зарплат, яке впритул наблизилося до верхньої межі, визначеної продуктивністю праці. Так, ситуація в різних галузях різна, але загалом запас ходу невеликий, якщо є взагалі. Ось чому нині ведуться активні дискусії про стимулювання кредитування. Теоретично воно може підтримати попит довше, ніж лише зростання зарплат. Може й стимулювати інвестиційну діяльність, яка зараз втрачає темп (у II кварталі валове нагромадження основного капіталу зросло лише на 7,9% рік до року, а 2018-го динаміка була значно соліднішою — 14,3%). Це допоможе виграти певний час на підготовку нового етапу реформ, але не замінить потенційного ефекту від їх проведення. Уряд повинен зрозуміти, що часу обмаль. Бо економічна система може втратити накат, який зараз має. А в ситуації, коли всі готуються до рецесії й мінімізують ризики, на максимальний ефект від будь-якої реформи годі й сподіватися.

 

Читайте також: Протекціонізм на марші

 

Третя група — фактори ринкової кон’юнктури. Останні кілька місяців вони були дуже сприятливими, тому складалося враження, що в економіці України все чудово. Але не треба входити в оману. На це є кілька причин. По-перше, приплив грошового капіталу в Україну, передусім у держоблігації, — це переважно фінансові інвестиції, які ніяк не впливають на фундаментальну міцність економіки й мають опосередкований вплив на внутрішній попит (у цьому конкретному випадку гроші від розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) частково компенсували відсутність запланованих кредитів МВФ та інших зовнішніх позик, а частково просто лягли мертвим вантажем на рахунки казначейства, переповнені ліквідністю на цей момент). На ці кошти нові заводи не будують, зате на валютному ринку вони зробили погоду.

 

По-друге, привабливість ОВДП сьогодні значно нижча, ніж була кілька місяців тому. Зміцнення гривні сягнуло своєї межі, особливо якщо враховувати те, що більшість світових валют у цей час знецінювалися. За даними НБУ, у серпні реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) перевищував показник грудня 2013 року (0,98 проти 0,94). Це означає, що коли за внутрішніми критеріями гривня ще мала певний, досить віртуальний запас для ревальвації, то в координатах ситуації на зовнішніх ринках цей запас уже чітко вичерпаний. Беручи до уваги зниження дохідності держ­облігацій за останні півроку на 3–4 відсоткових пункти, іноземні інвестори, які купували однорічні ОВДП наприкінці вересня, були змушені платити за одну гривню майбутнього грошового потоку, який вони отримають від цих цінних паперів, на 14,3% більше валюти, ніж на початку квітня, одразу після першого туру виборів. Фактично ревальвація гривні та падіння відсоткових ставок майже цілком з’їли річну дохідність держоблігацій. Після цього їхня привабливість для нерезидентів стала сумнівною. Відтак важко очікувати, що приплив іноземного грошового капіталу в держоблігації збережеться надалі.

 

Нарешті, не варто списувати політичний фактор. На сьогодні нова влада запам’яталася багатообіцяльними заявами з приводу реформ усередині країни, але вкрай неоднозначними діями в зовнішній політиці. До того ж витік інформації про перебіг переговорів із МВФ та відставка Олександра Данилюка, який виступав за розвиток усієї країни, а не окремих груп інтересів, сіють сумніви, що амбітні реформи, намір провести які декларує уряд, таки відбудуться й будуть в інтересах народу та країни. Тому всю ту ейфорію, яка панувала в країні після зміни влади та яку на певному етапі почали поділяти іноземні інвестори, невдовзі може ніби рукою зняти. Тоді економіка України пройде перевірку реальністю, результат якої сподобається не всім.

 

У будь-якому разі війна проти Росії, яку вів Порошенко, давала більше визначеності та прогнозованості, ніж мир, якого прагне Зеленський. А для інвесторів невизначеність — червона лампа з написом «Вихід», що висить над дверима, через які в країну надходять інвестиції. Як тільки вона загоряється, інвестори розуміють, що сеанс сприятливих умов закінчився й пора шикуватися на вихід. І поки 73% громадян зачаровано дивляться серіал «Зе! Президент», інвестори разом зі своїми грошима шукатимуть інші, цікавіші стрічки.