Політика 2019-10-17 09:21 Казанський Денис
  ▪  

Формула Штайнмаєра: хто кого розводить?

Прихильники серіалу «Слуга народу», які вважали, що війну в житті можна припинити так само легко, як у третьому сезоні цього «кіношедевра», муситимуть змиритися з тим, що реальність усе ж таки відрізняється від фільму й швидкого хепі-енду очікувати не варто.

Понад те, тепер їм доводиться дивитися вже не серіал, а справжні реаліті-шоу під назвою «мінські переговори» та «розведення військ», що й далі дивують непередбачуваними поворотами в сюжеті. Часом навіть складається враження, що переговори з російською стороною ведуть абсолютно різні українські делегації, які працюють у дві зміни.

 

Як тільки в Києві пройшли багатолюдні акції проти капітуляції та підписання формули Штайнмайєра, українська влада й переговірники помітно змінили риторику. Замість миролюбних заяв про необхідність болючих компромісів були озвучені умови, радикалізму яких позаздрили б Порошенко з Парубієм. Спочатку народний депутат від «Слуги народу» Марина Бардіна заявила, що формула Штайнмайєра, про яку так багато сперечалися цілий місяць, не буде реалізована найближчим часом. А потім на переговорах у Мінську українські представники раптово висунули вимогу розпуску «ЛНР» і «ДНР». Відповідну інформацію опублікувала на своїй сторінці у Fakebook прес-секретар Леоніда Кучми Дарка Оліфер. Окрім розпуску «ЛДНР» Україна висунула й низку інших умов, які раніше вже не раз озвучувалися на переговорах.

 

Читайте також: Формула відведення. Що відомо про розведення сил на Донбасі

 

«Українська сторона наголосила, що виконання політичного блоку питань мінських угод можливе виключно за умови виконання наступних пунктів: розпуск квазіугруповань «ЛДНР»; повне припинення вогню; забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України; виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки; розведення сил та засобів вздовж усієї лінії зіткнення; забезпечення роботи Центральної виборчої комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів; встановлення контролю за непідконтрольною Україні ділянкою українсько-російського кордону та виконання інших пунктів, передбачених українським і міжнародним законодавством та мінськими угодами», — написала Оліфер.

 

У Росії з цього приводу здійнялася звична для таких випадків істерика. Там знову вдалися до шантажу й пообіцяли продовжувати війну, якщо Україна висуватиме такі умови. Та хоч би скільки в Москві злилися й кидалися звинуваченнями, позиція України щодо розпуску «ЛНР» і «ДНР» абсолютно правильна. Адже в самих мінських угодах немає ніяких «ЛДНР». Є тільки окремі райони Донецької та Луганської областей — ОРДіЛО. Отже, порушенням мінських угод є якраз сам факт існування «республік».

 

Читайте також: Мир на умовах капітуляції

 

«ЛНР» і «ДНР» досі лишаються ніким не визнаними утвореннями, зокрема й самою Російською Федерацією. Ані в формулі Штайнмайєра, ані в мінських угодах вони не згадуються. Так, угоди в Мінську справді підписували лідери незаконних збройних формувань «ЛДНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. Ось тільки робили вони це як приватні особи без зазначення будь-яких посад. До того ж один із них уже мертвий, а інший зник безвісти після перевороту в угрупованні «ЛНР».

 

Таким чином, відповідно до мінських угод «ЛНР» і «ДНР» залишаються просто незаконними організаціями, які сьогодні де-факто контролюють ті самі окремі райони Донецької та Луганської областей. І немає жодного міжнародного документа, який зобов’язував би Україну якось взаємодіяти або про щось домовлятися з ними.

легко й швидко вороги здатні помиритися й пробачити один одного тільки в малобюджетних серіалах. А в реальності воєнні конфлікти можуть тривати десятиліттями й не мають простих рішень


Попри це, російська сторона, як уже зрозуміло з її заяв, не збирається розпускати самопроголошені «республіки». Тож перед нами чергове наочне підтвердження нездійсненності мінських угод. Причому відмовляється виконувати їх саме Кремль, який вимагає від України взаємодії з якимись незаконними організаціями, яким ми нічого не винні. 
Як вирішувати цю колізію, поки що незрозуміло. Київ має всі підстави стояти на своєму, ну а Москві завжди чхати було на якісь формальності, діють там традиційно по праву сили. Утім, проблем вистачає і на інших напрямах. Як і раніше, не вдалося досягти згоди в питанні розведення військ та припинення вогню на ділянці Петровське — Золоте. І тут сторони увійшли в клінч. Росія та її сателіти наполягають на негайному розведенні військ, а Україна вимагає дотримання режиму тиші й відповідає, що розведення може початися тільки в тому разі, якщо на ділянці сім днів не буде обстрілів. Останнє заплановане розведення військ не відбулося якраз через чергове відкриття вогню по українських позиціях. «Нам треба чекати, доки мине наступний семиденний період, який повинен довести, що в сторін серйозні наміри», — пояснив зрив відведення військ міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

 

Бойовики виконувати це відмовляються й наполягають на розведенні військ без будь-яких умов. Говорити про якісь терміни досягнення згоди в такій ситуації поки що не випадає. Обстріли, як відомо, тривають уже п’ять із половиною років і можуть тривати ще стільки само. А з огляду на той факт, що розведення військ росіяни називали необхідною умовою для наступної зустрічі в «нормандському форматі», найімовірніше, все йде до того, що цього року зустрічі вже не буде. І мирний процес, про активізацію якого так багато говорили після приходу до влади Володимира Зеленського, вочевидь, знову затягується на невизначений час.

 

Читайте також: Формула розбрату

 

Нічого дивного в тому немає. Як відомо, легко й швидко вороги здатні помиритися й пробачити один одного тільки в малобюджетних серіалах. А в реальності воєнні конфлікти можуть тривати десятиліттями й не мають простих рішень. Тому тим, хто чекав, що Володимир Зеленський, подібно до свого героя Голобородька, швидко помирить «ворогуючих українців», доведеться зіткнутися з жорстокою реальністю, яка полягає в тому, що конфлікт на Донбасі не є внутрішнім і Україна змушена протистояти зовнішній агресії. Її мета — ліквідація українського суверенітету. Тому просто обійнятися з агресором і вмовити його не стріляти, як у кіно, не вийде. Хай там як цього хочеться певній інфантильній частині наших співгромадян, у житті так не буває. 

 

Давно очевидно, що в Росії ворогом і фашистом вважатиметься будь-який український президент, що відмовиться «лягати» під Кремль і беззаперечно виконувати волю Кремля. І тепер просто настала черга Володимира Зеленського «бути фашистом». Оскільки мирний процес триватиме ще довго, можна не сумніватися, що таких звинувачень на свою адресу з російського боку він почує ще чимало. Можливо, навіть більше, ніж попередній гарант.