Світ 2019-10-17 12:30 Альфред Гакенсберґер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Ердоганові посіпаки у війні проти курдів

Атака на Північну Сирію почалася. При цьому Туреччина лише частково використовує власних солдатів. Сирійські повстанці діють як турецькі наземні війська. Більшість із них — радикальні ісламісти

Перші бомби з турецьких літаків упали в пообідній час 9 жовтня. За ними артилерійські снаряди. Почалася атака Туреччини на Сирію. Проміжна ціль — Рас-ель-Айн, сирійське прикордонне місто. Раніше з турецького боку прибули нові колони важкої артилерії та бойових бронемашин. Перед тим із гаубиць обстріляли інше прикордонне місто Телль-Аб’яд. Уночі неподалік сирійсько-іракського прикордонного пункту завдали повітряних ударів по маршруту тилового забезпечення курдських Загонів народної оборони (YPG).

 

Тільки в Камишли було 4 загиблих і 17 поранених. Серед них дві християнські родини. Сирійські демократичні сили (СДС) під проводом курдів відбили напад на Телль-Аб’яд із важкими втратами для турецьких військових. Було задіяно численні екстремістські групи, як-от «Ахрар аль-Шаркія» і «Султан Мурад». «Ісламська держава» здійснила тим часом два напади, серед іншого в Рацці. Турецькі бомби впали неподалік в’язниці «ІД».

 

США, за даними президента Дональда Трампа, перевели деяких небезпечних бойовиків «ІД» зі сходу Сирії в невідоме місце. На час турецької інтервенції в Сирії в’язнів утримуватимуть там під вартою, повідомив американський президент. У деталі він не вдавався.

 

Читайте також: Стамбульська поразка Ердогана

 

Демократичні сили Сирії в боротьбі проти «ІД» узяли в полон тисячі її бойовиків. Через турецький напад на курдських бійців з’явилося занепокоєння, що частина з них зможе втекти, якщо курди покинуть свої пости задля боротьби з турками. Ердоган місяцями погрожував наступом, щоб розбити групу на Півночі Сирії, яку Туреччина вважає терористичною, та облаштувати зону безпеки (див. «Турецький марш»). Тепер через президента США Дональда Трампа атака почалася. Днями він несподівано дав Туреччині зелене світло та вивів американські війська із зони бойових дій. Так Білий дім віддає своїх союзників, спільно з якими переміг «ІД», на поталу Туреччині.

 

На Півночі Сирії СДС притиснені спиною до стіни. «Ми самі, — каже їхній речник Кіно Ґабріель, — але готові до турецької агресії й на кожен напад на сирійську землю відповідатимемо з усією жорсткістю».

 

Зрозуміло одне: з турецькою атакою починається тривалий кривавий конфлікт. До того ж турецька армія входить у Північну Сирію не одна. Турецькі солдати керують танками й обслуговують артилерію. А наземні війська — це сирійські бойовики, більшість із них — радикальні ісламісти. Вони давно в списках турецьких найманців, але рідко дозволяють Туреччині себе контролювати.

 

Союзники Ердогана скоїли військові злочини


«На Півночі Сирії ми влаштуємо зону миру й безпеки», — заявляв про майбутню воєнну операцію міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу. Щоправда, групи сирійських бойовиків аж ніяк не надійний для цього партнер. Навпаки, вони гарантують хаос. Туреччина вже використовувала їх під час наступу в курдський регіон Афрін на північному заході Сирії. За даними ООН та організацій із захисту прав людини, там бойовики відповідальні за воєнні злочини. Вони систематично займалися мародерством, катували й убивали людей, а також нищили культові споруди релігійних меншин. Тепер такий сценарій загрожує Північній Сирії.

У жовтні Анкара об’єднала різні групи бойовиків під проводом національної армії. Остання підпорядковується тимчасовому уряду сирійської опозиції з резиденцією в Туреччині. Якби не щедра підтримка Туреччини, він, як і всі угруповання, уже зник би


Вони називають себе «вільними чоловіками Сходу», «легіоном левантів» або «дивізією «Хамза». Сирійські групи бойовиків, що вже налічують тисячі бійців, стоять на турецькому кордоні, готові для участі в нападі. Щодня прибувають нові або з останнього бастіону сирійських повстанців Ідліба, або з курдського регіону Афрін. Його Туреччина захопила на початку 2018 року своїми допоміжними сирійськими підрозділами, які залишилися там як сили порядку. Але порядку в регіоні нема й сліду. Між групами постійно стаються перестрілки, вони ділять вплив, награбоване й території. Мешканців викрадають заради викупів. Були повідомлення про численні тортури, люди просто зникали. В інтернеті постійно з’являються відео з брутальними стратами в’язнів.


Афрін був ліберальним районом, де жінки ходили з непокритими головами, а відвідини мечеті були особистою справою кожного. Одна з найрадикальніших груп «Ахрар аль-Шаркія» після захоплення вимагала, щоб жінки носили паранджу. Власників магазинів, відчинених у час молитви, силою змушували зачинятися. Немусульмани, як-от єзиди та християни, боялися за своє життя. Ісламістські бойовики паплюжили церкви та руйнували єзидські храми.

 

Читайте також: Die Welt: Уявний ворог

 

Тепер із новим турецьким наступом ці групи ввійдуть на Північ Сирії. У тому регіоні живуть численні етнічні та релігійні меншини, типові для багатокультурної Сирії. Серед них курди, вірменські та асирійські християни, туркмени, єзиди. «Якщо ці джихадисти дістануть свободу дій, буде катастрофа, — каже християнин, речник СДС Ґабріель. — Ми знаємо з Афріна, які це має наслідки». Ісламістські загони ненавидять курдів «як безбожне породження комунізму» — так вони пишуть в інтернеті. Християни, хоч і «невірні», але можуть врешті прийняти істинну віру. Натомість єзиди через гадане «поклоніння дияволу» без усякого бога перебувають у самому низу оціночної шкали. Відколи Туреччина рік тому стала погрожувати атакою і її плани здавалися дедалі конкретнішими, серед меншин Північної Сирії шириться страх. «Найбільшою небезпекою є ісламістські бойовики», — незалежно одні від одних вважають курди, християни та єзиди. «Ми щойно пережили «ІД» і знаємо, до якої жорстокості здатні ці ісламісти, — каже молода єзидка. — Турецькі джихадисти — це те саме».

 

Турки не можуть узяти під контроль своїх поплічників


Туреччина роками безуспішно намагається взяти під контроль своїх сирійських поплічників. Адже вони поборюють одні одних, убивають провідників інших груп у суперечках за стратегію, релігію чи ресурси. У жовтні Анкара об’єднала різні групи бойовиків під проводом національної армії. Однак бракує найважливішої і найсильнішої групи, а саме «Хаят Тахрір аль-Шами», яка контролює провінцію Ідліб і близька до «Аль-Каїди». Є й значно радикальніші групи, але вони взагалі не підтримують контакту з Туреччиною.

 

 

Національна армія підпорядковується тимчасовому уряду сирійської опозиції з резиденцією в Туреччині. Цей опозиційний уряд у перші роки сирійської громадянської війни був у центрі уваги й вважався справжнім представником сирійського народу. Із переможною ходою режиму Асада, який сьогодні знову контролює 60% Сирії, став втрачати значення й опозиційний уряд. Якби не щедра підтримка Туреччини він, як і всі угруповання, уже зник би. Уряд і військові об’єднання забезпечують Туреччині право голосу в міжнародних переговорах про майбутнє Сирії. Ці повстанці для Анкари — запорука її зовнішньої політики.


Посаду міністра оборони в тимчасовому кабінеті обій­має генерал Салім Ідріс. Він був легендарною фігурою Вільної сирійської армії. Ідріс — один з офіцерів, які першими відвернулися від режиму Асада й організували збройний спротив. Генерал вважався представником поміркованого ісламу. Його сили розбила екстремістська «Хаят Тахрір аль-Шам». Але справді поміркованим Ідріс ніколи не був. Справжня демократія його ніколи не цікавила. В інтерв’ю виданню Die Welt генерал ще шість років тому виступав за сильну, централізовану «Ісламську державу». До того ж він усіляко обстоював расистські упередження і кліше про курдів та їхніх союзників.

 

Читайте також: США-Туреччина: приборкання норовливого


Сьогодні Ідріс, як керівник штабу, координує національну армію для наступу на Північну Сирію. В інтернеті є фото, на яких він разом із командувачем дивізії «Хамза» Саїфом Абу Бакром дивиться на карти із супутниковими знімками Північної Сирії. Абу Бакр був одним із перших, хто за турецькими танками ввійшов у регіон Афрін. Його дивізія «Хамза» відома як окупаційна сила, що постійно вступає в сутички з іншими групами. Схоже на те, що регулярно в Афріні буває й генерал Ідріс. Є фото, на яких він із пагорба, мов полководець, оглядає війська.

 

До сил Ідріса входить також «Ахрар аль-Шаркія», одна з найбільш екстремістських груп бойовиків. Вона ще з початку грудня чекає на кордоні до сирійського міста Манбідж і готова вбивати курдів. «Ми з Божою волею ввійдемо до Манбіджа, Ракки, — каже на відео один із бойовиків. — А якщо Аллах допоможе, то й до Хасаке». А тоді чоловік із закритим обличчям здіймає ніж, щоб показати, як убиватиме курдських противників.