Світ 2019-10-27 20:00 Генрик М. Бродер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Зважитися на збільшення демократії — шкодити їй

Що більше кожен може озвучувати свою думку, то різноріднішими стають відносини. Як масовий туризм псує мандри, так і більша залученість до політики не посилює демократію

«Через 50 років після Віллі Брандта Німеччина стала барвистішою, комплекснішою та складнішою» — Ганнс-Дітер Гюш, «чорна вівця з Нижнього Рейну», за життя вважався кабаретистом та оповідачем. Хоча був радше філософом, який знімав полуду чарів із фрази «в неправді не може бути справжнього життя» єдиним реченням: «Відколи кожен може поїхати будь-куди, у світі стало дуже самотньо». Ніколи це висловлювання ще не було влучнішим, адже сьогодні, щоб забронювати поїздку до Монголії чи на Фолк­лендські острови, не треба навіть іти в туристичне агентство. Кожен справді може поїхати будь-куди. Тиждень на Кубі, переліт, готель із повним пансіоном на двох коштує від €1200, восьмиденна подорож «слідами засновників партії» Північною Кореєю — €1600 на особу. Однак мандрівникам доводиться рахуватися з можливим раптовим банкрутством туроператора чи затримкою вильоту, бо над аеропортом кружляє дрон, а його «пілота» не можуть знайти.

 

Я не схильний до зловтіхи, але в такі моменти відчуваю певне вдоволення, звісно, якщо мене самого це не стосується. Від випадковостей не вбережешся, і немає гарантії, що в місці призначення сяятиме сонце. Ймовірність, що в манд­рах щось піде не так, зростає разом із кількістю людей у дорозі. Байдуже, чи прямують вони у Volkswagen Beetle через перевал Бреннер до Італії, чи криголамом класу люкс зі Шпіцбергена на географічний Північний полюс.
Якби мова була лише про подорожі у відпустці, які закінчуються під якимось «тином», то втрати були б очевидними. Але йдеться про більше. Демократія — це теж мандрівка в невідоме, і, хоч як абсурдно, що демократичніше суспільство, то в більш невідоме.

 

Читайте також: Надія на Східну Європу

 

Коли обирали лише з трьох партій: ХДС/ХСС, СДПН і ВДПН, громадяни ходили на вибори кожні чотири роки і вся справа. ВДПН мала вирішальний голос, і навряд чи хтось на це скаржився. У першій великій коаліції, яка правила між 1966-м і 1969-м, об’єдналися ті, хто доти не хотів мати між собою нічого спільного. Курт Ґеорґ Кізінґер (ХДС), який у 1933-му вступив до НСПН, і Віллі Брандт, який у 1933-му втік від нацистів до Норвегії. Вперше з 1930 року СДПН знову була в уряді.

 

Після передчасного розпаду великої коаліції Віллі Брандт виголосив гасло, яке має значення й сьогодні: «Ми хочемо зважитися на більшу демократію. Ми відкриємо методи своєї роботи і задовольнимо критичну потребу в інформації».
Через 50 років Німеччина стала барвистішою, комплекснішою та складнішою. Не лише через те, що електорат обирає з більшої кількості партій, ніж будь-коли досі, возз’єднання Німеччини і міграція перетворили крамничку тітки Емми на гіпермаркет. На полицях імпорт із понад 100 країн, а кожні кілька місяців надходить спецпропозиція: коаліція «Світлофор», «Ямайка» чи «Кенія». І як тут уберегти прогнозованість? Усупереч тренду на різноманітність партії гомогенізували свої програми й об’єдналися, як пасажири переповненої приміської електрички проти нових охочих у неї влізти. Якби не порушники спокою, як-от Ральф Штеґнер, Сара Ваґенкнехт, Боріс Палмер та Алєксандер Міч (із Союзу цінностей ХДС), вони давно проголосили б національний фронт. Неофіційно він уже існує, коли, наприклад, ідеться про те, щоб завадити обранню депутата від АдН заступником президента Бундестагу. Усе це призводить до того, що мовою німецьких ток-шоу називають «невідповідність». А вони натомість відповідальні за «втрату єдності», на яку чинний федеральний президент скаржиться в кожній промові. Але що становить єдність? За часів кайзера це було прагнення «місця під сонцем», у Ваймарській республіці подолання «версальської ганьби», у Третьому Райху захоплення «життєвого простору» й боротьба проти «світового єврейства». А в ФРН? Спершу відбудова, після зведення муру подолання німецької роз’єднаності, а коли це несподівано сталося, державною метою спершу проголосили «внутрішню єдність», а тоді «європейську інтеграцію». Віднедавна це порятунок клімату.

 

Коли представники політичних еліт скаржаться на хитку єдність, це сприймається так, ніби вони звинувачують народ у тому, що той недостатньо сильно й самовіддано підтримує політику еліт. Так, як робили це робітничі маси в НДР та інших колоніях реально існуючого соціалізму. Тому народ слід привчати до демократії. Федеральне міністерство у справах сім’ї, літніх людей, жінок і молоді у 2015-му започаткувало програму «Жити демократією!», яку лише цього року профінансують на €115,5 млн. Небагато порівняно з державним бюджетом, та все ж таки купа грошей, які хтось спершу має заробити, щоб їх можна було витратити.

 

Читайте також: Die Welt: Вакуум правил та інституцій

 

З бюджету проекту «Жити демократією!» підтримують «модельні проекти, що стосуються окремих феноменів ворожості до певних груп осіб і посилення демократії в сільській місцевості», фінансують «активність і різноманіття у світі роботи та підприємництва», «співжиття в суспільстві мігрантів» та оптимізують «дерадикалізацію у виконанні покарань і нагляді за умовно засудженими». Держава займається таким собі аутсорсингом, розподіляючи засоби між ініціативами, активними там, куди сама не доходить, з­окрема й на реалізацію культури «ласкаво просимо, раді вас бачити». Так з’являються щоразу нові ініціативи, які хочуть посилити «демократію в сільській місцевості» чи покращити «співжиття в суспільстві мігрантів».

 

Дивовижним чином водночас зростають «невідповідності» й посилюються скарги на ерозію єдності. Очевидно, загасити соціальні конфлікти рівномірним розподілом ресурсів нелегко. На кожного громадянина, що «встає й активізується», припадає принаймні один, який не хоче, щоб його перевиховували. Уряд своїми програмами підтримує різноманітність, але не соціальну єдність. «Зважитися на більшу демократію» сьогодні означає, що дедалі більше громадян бере слово, спускає свого внутрішнього пса з повідка, а в той час уряд водночас випускає одну за одною ініціативи «для стримування ненависті й цькування в мережі». Це наче у випадку прориву каналізації попросити мешканців тримати вікна квартир зачиненими, щоб не поширювався сморід.

 

Радикалізуються не лише фанатики

 

На відміну від того, як було 20–30 років тому, кожен громадянин має право висловити свою думку й багато людей уже висловлюють, бо це стало дуже просто. Задля участі в будь-якій дискусії не треба навіть виходити з дому. Буття визначає свідомість, а техніка — побутову поведінку. Щоправда, це право пов’язане з ризиком: настільки швидко, як пост «вірусно» поширюється мережею, так само оперативно його автор опиняється біля ганебного стовпа невдоволеності порядних і правильних, які вправляються в толерантності доти, доки їм не почнуть заперечувати. Межі між легітимною критикою й патологічним злітанням із котушок зникають. Уже говорять про зловживання свободою слова, єдиною відповіддю на яке буде лише її скасування, звичайно, лише у дуже вагомих випадках. 

 

Читайте також: Американська мрія для України

 

Радикалізуються не тільки фанатики, а й «носії культури». Нещодавно Süddeutsche Zeitung надрукувала відкритого листа, що його 90 видатних представників німецької культури та мистецтва адресували федеральному урядові. Оскільки Іріс Бербен і Екарта фон Гіршгаузена (акторка та відомий комік. — Ред.) цього разу серед підписантів не значилося, можна було б задуматися, чи справді це були «видатні» люди, які, шукаючи допомоги, звернулися до федерального уряду. Але головне не це, а те, що написано в петиції, а саме: «До 2025 року Німеччина повинна стати кліматично нейтральною. Слід зупинити вимирання видів і всіма засобами стримувати, а по можливості й скасувати наслідки екологічного хижацтва». Це екологічне кабаре. Відомі митці та культурні діячі дають федеральному урядові шість років, щоб зробити Німеччину кліматично нейтральною, зупинити вимирання видів і не лише стримувати, а й скасувати наслідки екологічного хижацтва. Причому приписка «по можливості» — це, ймовірно, результат тривалої дискусії між авторами, наскільки можна йти назустріч урядові, не втративши довіри до себе.

 

Жоден уряд у світі, за винятком північнокорейського, не здатен повернути час назад чи пробудити до життя вимерлі види. Скасування наслідків екологічного хижацтва так само реальне, як і винайдення колеса, що стало причиною всіх бід і породило прокляття мобільності. Але це ще не все. Є дещо краще. Прохачі вимагають запровадити збори громадян за кліматичну справедливість і проти екологічної катастрофи, які спільно з «експертами» мають розробити перелік заходів для порятунку клімату, що стане обов’язковим для виконання. Отже, орган, що стоятиме над парламентом, як-от Рада вартових в Ірані, завданням якої є «протягом 10 днів перевіряти всі рішення парламенту на відповідність принципам ісламу та Конституції ісламської республіки». Якщо замінити «принципи ісламу» на «принципи захисту довкілля», а «Ісламську Республіку Іран» на «екологічну республіку Німеччина», отримаємо те, про що марять зірки мистецтва та культури — тоталітарний режим на місці демократичної колотнечі. Ті, хто вважає це неможливим, хай подумають, скільки всього в найновішій історії вважали неможливим. Відколи будь-хто завдяки інтернету може висловлюватися щодо політики, ініціювати кампанії та бурління, вона стала не розважливішою, а божевільнішою. Як масовий туризм псує мандри, так більша залученість до політики не посилює демократію, а скасовує її. Наступна диктатура буде екологічною. Протидійте в зародку!