Політика 2019-11-12 13:50 Василенко Володимир
  ▪  

Потрібен справжній мир, а не його імітація

Український народ хоче миру і керівництво України має прагнути досягнення миру, але не на умовах держави-агресора

Україну виснажує війна, яку майже шість років тому розпочала Російська Федерація, анексувавши український Крим та окупувавши окремі райони Донеччини та Луганщини. Через небажання очолюваного Владіміром Путіним кремлівського керівництва припинити агресію проти України, в центрі Європи жевріє міжнародний збройний конфлікт, який може перерости у пожежу широкомасштабної війни з непередбачуваними наслідками для всього світу.

 

Відповідно до вимог сучасного міжнародного права і здорового глузду, війну може і має припинити та держава, яка її почала, яка її продовжує, і збройні сили якої окуповують територію іншої держави, а саме Росія, а не Україна.

 

Отже, ключ від миру знаходиться в Кремлі. Натомість кремлівське керівництво, використовуючи своїх дипломатів, спецслужби та пропагандистську машину, нахабно спотворює факти, і цинічно звинувачує Україну у початку війни і прагне нав’язати їй умови миру, руйнівні для її незалежної державності.

 

Читайте також: Зупинити капітуляцію. Поки не пізно

 

На жаль, в Україні вигадки і забаганки Кремля поширює і підтримує його агентура, інфільтрована до українських владних структур, корисні ідіоти та 5-та колона, уособлена парламентською фракцією «Опозиційна платформа - За життя», одним з лідерів якої є кум Владіміра Путіна Віктор Медведчук і яку в народі звуть «окупаційна платформа».

 

Президент України Володимир Зеленський у своїх публічних заявах відмежувався від капітулянтських тез і закликів явно антиукраїнських сил, які вільно почувається і безкарно діють в Україні. Разом з тим, складається враження, що балотуючись в президенти і обіцяючи виборцям досягнення швидкого миру на Донбасі, Володимир Зеленський не був професійно проінформований про породжену російською збройною агресією ситуацію з українських позицій. Натомість, легковажно сподівався дійти порозуміння у питанні миру шляхом безпосередніх переговорів з  Путіним.

 

Ці сподівання не справились. Їхні контакти обмежилась короткими телефонними розмовами, а не ґрунтовними переговорами. Навіть публічні ремарки Путіна щодо Зеленського після обрання його президентом України були на межі зневаги і аж ніяк не свідчили про бажання російського лідера домовлятись про щось на рівних.

 

Російська сторона дала зрозуміти, що зустріч двох президентів може відбутися лише у Нормандському форматі, тобто за одночасної участі у Німеччини і Франції, і лише за умови попередньої згоди України на імплементацію в українське законодавство так званої «формули Штайнмайєра».

 

Читайте також: Фундамент світового ладу

 

В практичному плані це означало, що Росія ще до переговорів почала вимагати від України попередньої згоди на виконання положень політичної частини Мінських домовленостей, несумісних з Конституції України та її унітарною формою державного устрою. Генетично «формулі Штайнмаєра» передував «план Сергія Лаврова», міністра закордонних справ Російської Федерації. Невдовзі після початку збройної агресії проти України та окупації Криму, він ще 5 березня 2014  року під час зустрічі в Лондоні з державним секретарем США Джимом Керрі висунув такі умови "мирного" врегулювання:

  • непідписання Україною угоди про асоціацію з ЄС;
  • перенесення дати Президентських виборів з 25 травня 2014 року. на пізніший термін; 
  • відмова України від членства в НАТО;
  • федералізації України;
  • надання російській мові статусу другої державної мови.

 

Через провал «бліцкригу» і відмови США та західних демократій підтримати «план Лаврова», його окремі суттєві елементи у дещо модифікованому вигляді були пізніше включені до Мінських домовленостей. Їхні відповідні положення і є основою «формули Штанмайєра», яка передбачає проведення виборів на окупованих Росію українських територіях та запровадження там особливого статусу.

 

Мінські домовленості, нав’язані Україні силою, стали політико-дипломатичною пасткою, дверцята якої попередньому президентові України Петру Порошенко вдавалося тримати відкритими. Очолювана Володимиром Зеленським нова влада виявила схильність до згоди на застосування «формули Штайнмайєр». Якщо він остаточно погодиться імплементувати цю формулу в національне законодавство, двері пастки зачиняється і Україна опиниться у глухому куті. В практичному плані це означатиме капітуляцію несумісну зі статусом України як незалежної унітарної держави.

 

Український народ хоче миру і керівництво України має прагнути досягнення миру, але не на умовах держави-агресора. Мир на умовах Кремля підриватиме єдність країни, унеможливить здійснення її євроатлантичного цивілізаційного курсу, створюватиме атмосферу хаосу і напруженості в суспільстві, породить небезпеку дезінтеграції України.

 

Читайте також: Влада без зворотного зв'язку

 

Більшість українців не сприймають і ніколи не сприймуть ганебних і небезпечних для українського суспільства і незалежної державності України умов миру. Про це переконливо свідчить виникнення в Україні «Руху опору капітуляції», в якому сьогодні беруть активну участь десятки тисяч громадян України в усіх її регіонах. Їх морально підтримує більшість українського суспільства.

 

Активістами Руху опору капітуляції є багато відомих представників української провідної верстви. За їхньої участі в рамках руху було розроблено два важливих документи, а саме:

 

При їхній розробці були використані опубліковані в Тижні аналітичні матеріали і статті, присвячені питанню відсічі і подолання наслідків російської збройної агресії проти України. В цих документах викладені ключові елементи позиції України та комплексне бачення модальностей досягнення мирного врегулювання на підставі вимог загально визнаних принципів міжнародного права і у відповідності із життєво важливими національними інтересами України.

 

Читайте також: Президент. Їжа. Брехня. VoxCheck Зеленського на пресмарафоні

 

Ініціативи РОК не спрямовані ні проти влади в цілому, ні проти Президента України персонально. Вони зумовлені бажанням надати йому потужну і широку суспільну підтримку, зокрема з боку чисельною спільноти добровольців, військовиків, волонтерів і всіх, кому не байдужа доля України і хто готовий її боронити. Президент України Володимир  Зеленський має спиратися саме і насамперед на волю української більшості, ведучи перемовини про мир у будь-яких форматах. Волю української більшості повиннна врахувати і Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України(17 жовтня 2019 року Верховна рада України своєю постановою номер 2268 утворила Тимчасову спеціальну комісію з питань формування і реалізації державної політики
щодо відновлення територіальної цілісності та забезпечення суверенітету України.), яка має напрацювати рекомендації щодо позиції української делегації на майбутніх мирних переговорах у Нормандському форматі.

 

Опертя Президента на українську більшість і думку парламенту посилить переговорну позицію України. Маючи підтримку народу і парламенту, Президент України повинен проявити мудрість, далекоглядність і твердість у захисті інтересів України на дипломатичному фронті. Успіхові переговорів сприяли б консультації з нашими партнерами з метою забезпечення їхньої підтримки України на майбутніх переговорах.

 

Україні і світові потрібен справжній номер, але його імітація.

схожі публiкацii