Політика 2019-11-21 09:24 Малко Роман
  ▪  

Сценічне мистецтво без політики

Вельми поширена серед громадськості думка про те, що Володимирові Зеленському забракне знань, умінь, досвіду та компетенції керувати країною, виявилася помилковою. Ті, хто так вважав, надто наївні.

Всього цього йому не потрібно. Він насправді й не збирався керувати, щось робити, виконувати обіцянки, яких, до речі, не давав (усі самі все вигадали), і змінювати країну на краще. Врешті, те єдине, що обіцяв, він виконав: зробив усіх. І тепер може розслабитися.


Зеленський — чудовий актор. Єдине, що йому було потрібно, — збільшення аудиторії. Навіть у межах такого великого каналу, як «1+1», йому в якийсь момент стало вже тісно. Він почав задихатись і ще сильніше хрипіти. Розуміючи, що шанси пробитися в Голлівуд чи бодай у Боллівуд із такою англійською з криворізьким акцентом у нього мізерні, Зеленський вирішив, що кар’єру слід будувати вдома. І не прогадав. Ставши президентом України й збільшивши кількість глядачів до сорока мільйонів, плюс прихильники та зіваки з інших країн, він нарешті отримав і відчув те, чого прагнув, — солодкий смак визнання. Небувалий успіх буквально запаморочив голову, але стратегічно це нічого не змінило й ніяк не вплинуло на акторські здібності. Зеленський і далі із задоволенням робить те саме, що й завжди, робить легко й невимушено, талановито, хоча трохи зухвало й грубо, — клеїть дурня. Врешті, це його стихія, те, що він найкраще вміє. І не треба вимагати від нього чогось більшого, бо він на це не підписувався.

 

Читайте також: Ідеологічне збудження


Коли Коломойський умовляв Володимира Зеленського стати учасником розіграшу лохів, навряд чи йшлося про якісь великі справи. З чого б це? Від нього вимагалося видертися на найвище крісло країни й затягти туди якнайбільше спеціалістів широкого профілю. Ну ще, може, якнайдовше протриматися, поки ці спеціалісти вирішають свої питання й завдання тих, хто їх послав, закріпляться на позиціях або, якщо не вдасться, підготують шляхи для відступу.
Все, що відбувається, позитивне чи негативне, робиться за інерцією або руками зацікавлених гравців. Президент прагне бути над сутичкою (майже «вне политики») і подобатися всім, ну хіба що окрім войовничої меншості, якій він будь-що хоче довести, що він не лох і знає, що робить. 

Все, що відбувається, позитивне чи негативне, робиться за інерцією або руками зацікавлених гравців. Президент прагне бути над сутичкою (майже «вне политики») і подобатися всім, ну хіба що окрім войовничої меншості, якій він будь-що хоче довести, що він не лох і знає, що робить


З приходом «слуг» у країні відкрилося просто неймовірне вікно можливостей. Використовуючи інструменти влади, одні зводять рахунки з конкурентами, інші вирішують свої особисті або корпоративні питання, хтось, користуючись нагодою, взявся за задавнені проблеми, хтось робить кар’єру, а хтось просто заробляє гроші. Андрій Богдан, скажімо, розкладає пасьянс, переставляє фігури, диригує оркестром включно із солістом, тролить усіх на світі й дістає справжній кайф від можливостей, які звалилися йому на голову. Андрій Портнов не має жодного статусу у владі, але відчуває унікальність моменту й, головне, безкарність, лихословить, вирішує свої справи за допомогою ДБР, «мочить» Порошенка, журналістів, наганяє страху на прокурорів. І робить усе це не якимось там нашіптуванням чи інтрижками. Він же віднедавна ще й «журналіст», його так навіть в Офісі президента називають. І підстави для цього не лише формальні (прес-карта). Є ще й присутність в ефірі каналів, афілійованих із Віктором Медведчуком. До того ж він юрист, то кому, як не Портнову, йти в бій за професійні стандарти проти «Радіо Свобода». Гадаєте, доба хрестових походів на «ворожі голоси» давно в минулому? Не поспішайте з висновками. Ось у президентському Офісі не поспішають і розглядають відповідні скарги. 

 

Читайте також: Зупинити капітуляцію. Поки не пізно


Бізнесмени від медицини повертають собі МОЗ, щоб знову осідлати схеми, які в них відібрали. Латифундисти, зрозумівши, що можуть нарешті фактично за безцінь стати повноцінними власниками безкрайніх українських чорноземів, протягують закон про продаж землі. Хтось кинув око на держпідприємства й готує ґрунт, щоб скупити їх пачками. Ображені екс-банкіри, яких минула влада викинула з ринку, влаштовують переділ та усувають конкурентів. Путін нарешті дістає нагоду вирішити українське питання й запускає в роботу всі свої досі приховані консерви. Європейські партнери теж не проти позбутися незручностей, пов’язаних із війною на Донбасі, і з задоволенням пристають на пропозиції кремлівського карлика тихенько «порішати». Українська влада, якій мир будь-якою ціною бачиться кращим варіантом, ніж війна з «братським народом», ведеться на всі провокації та заготовки, здає позиції, за які заплачено кров’ю солдатів, щоб шеф міг зустрітися з Путіним, і погоджується до «нормандське» комюніке ще до самої зустрічі. 


Байдуже, що там написано в Конституції, для нинішнього президента зовнішня політика точно не пріоритет. Є формула Штайнмайєра, мінські угоди і вже вигадані наперед шляхи «мирного врегулювання». Вигадані й написані, звісно ж, не в Києві й не великорозумними радниками на кшталт Сергія Сивоха чи Андрія Єрмака. І навіть не міністром закордонних справ. Але на Банковій це мало кого турбує, там і далі кажуть «дуже дякую» і «все буде добре». Геніям комунікації, які не потребують жодних посередників в особі журналістів, цього цілком достатньо. Ну бо, власне, більше сказати нічого, коли країна практично втратила свою суб’єктність і тепер у США нею мало не дітей лякають, у Європі думають, як швидше цей баласт скинути, а в Москві потирають руки: на горизонті постає силует упокорення «бунтівної Малоросії». 

 

Читайте також: Президент. Їжа. Брехня. VoxCheck Зеленського на пресмарафоні


Єдине, на що виявляються спроможними мешканці політичного Олімпу, то це потролити Юлію Тимошенко щодо її фігури, не забувши при цьому вкотре прорекламувати свою чесність та непідкупність. Щоправда, цього разу жарт виявляється невдалим. І не лише тому, що обраний об’єкт має не менш гострий язик. А ще й через те, що жартівники, схоже, втрачають кваліфікацію й дедалі частіше повторюються. А що на тлі перманентних проколів, скандалів, «проривів труб», розливу й жбурляння фекалій та іншого неподобства сміятися хочеться все менше, а що латати й ремонтувати немає кому, бо спеціалістів розігнали й процес виходить з-під контролю, то програма владного «Кварталу» вибивається вже з будь-якого сценарію, тримається на імпровізаціях і підказках суфлерів. Глядач до такого видовища звикає й потроху пробирається до виходу, що помітно в падінні президентського рейтингу.