Світ 2019-12-07 11:44 Пульша Сяргєй

Фасад та інтер’єр

Як функціонує система охорони здоров’я в Білорусі

Хоча Білорусь і вважається «заповідником соціалізму», у деяких сферах вона видається цілком сучасною, особливо ззовні. Але так виходить не тому, що країна зробила помітний стрибок у розвитку, а тому, що загальний науково-технічний прогрес не стоїть на місці. Й однією з таких прогресивних галузей є медицина та медичне обслуговування.


Якщо вірити статистиці, на тлі інших пострадянських країн Білорусь бачиться вельми привабливою. Вона стабільно перебуває в топ-20 за кількістю (точніше, відсутністю цієї кількості) дитячої смертності на особу. За показником забезпеченості лікарями випереджає країни не лише СНД, а й Євросоюзу. У 2017 році «індекс кількості лікарів» на 10 тис. населення становив у Білорусі 42,2, у ЄС 33,4. За тутешніми стандартами один лікар має обслуговувати 1,3 тис. мешканців, тоді як за статистикою обслуговує 1174 осіб.


Показник забезпечення лікарняними ліжками короткострокового перебування на 10 тис. населення — 84,2. Це вище, ніж у Польщі (65,2), Латвії (56,7), Литві (72,6). За кількістю амбулаторних відвідувань на особу за рік у 2017-му Білорусь лідирувала — 11,6 (Латвія 5,9; Литва 8,7; Казахстан 6,1).


Загальні видатки на охорону здоров’я РБ становлять від 4% до 6% ВВП щороку (у Європі цей показник дорівнює 7%, країнах СНД — у середньому 3,8%). Картину трохи псує середня тривалість життя — 73,8 року. Не так уже й багато, враховуючи, що в Білорусі саме піднімають пенсійний вік (до 65 років).


Статистиці вірити не варто, особливо державній, тим більше білоруській. Те, що громадяни країни чують щороку, якось не в’яжеться з райдужними образами, які малює Національне статистичне агентство.

 

Читайте також: Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях


Не так давно Лукашенка відвідав Республіканський науково-практичний центр онкології та медичної радіології імені М. М. Александрова. Журналісти запитали його про рішення Польщі запровадити нові правила для лікарів з-поза меж ЄС: медикам, зокрема й білоруським, не доведеться підтверджувати свій диплом, треба буде лише скласти іспит у клініці. У зв’язку з цим вони поцікавилися, чи не боїться держава масштабного відпливу фахівців і що збирається робити, щоб не допустити такого. «Нас це хвилює, але не напружує. Міністр каже, що протягом двох років узагалі проблему (дефіциту лікарів у медустановах. — Ред.) знімемо. Тому, може, нічого й страшного, що людина поїхала й десь чогось підучилася. Головне, щоб вона не забувала про країну, поверталася назад і допомагала їй», — сказав Лукашенка.


Тобто, попри статистику, лікарів усе ж таки бракує. Але «зняти проблему» обіцяє вже не перший міністр. Ще 2007 року тодішній керівник галузі Васіль Жарко обіцяв, що вирішить кадрове питання до 2010-го. Потім він переніс цей термін на 2010-й, 2013-й, 2017-й, а тоді пішов із посади у віце-прем’єри. Наступний міністр охорони здоров’я поводився завбачливіше: Валєрий Малашка казав, що дефіцит лікарів вдасться усунути з допомогою випускників медичних університетів, але конкретних дат не вказував. Але до своєї відставки вирішити проблему теж не зміг. Тепер Лукашенка з подачі вже третього міністра Уладзіміра Караніка назвав новий термін. Проблема у важкій праці лікарів і низьких зарплатах. Сьогодні лікар у Білорусі отримує близько $300 на місяць, що відповідає середній зарплаті в країні. Однак оклад визначається бюджетом, у якому мало що міняється. У тій самій Росії зарплати в медиків удвічі вищі. Тому цілком закономірно, що білоруські лікарі вирішують проблему власного добробуту двома способами: еміграція (хоча б до тієї самої Росії) і паралельна робота в приватних медичних центрах (для найбільш кваліфікованих). Можна прийти в приватну клініку, і вас за гроші швидко й кваліфіковано обстежить досвідчений спеціаліст. А потім зустріти того самого лікаря у звичайній районній поліклініці. Ось тільки тут до нього буде велика черга, а там за гроші ви потрапите до нього одразу. Робота в державному медзакладі для лікаря хобі, метод підвищення кваліфікації, «відпрацювання» після навчання, спосіб «покласти трудову книжку», а гроші він заробляє в приватній клініці.


У Білорусі всі реформи в медицині можна вважати вимушеними. Наприклад, через дефіцит персоналу тут відмовилися від поняття «дільничний лікар», перевівши його в розряд лікаря загальної практики. Насправді це означає збільшення навантаження: окрім обходу хворих за викликом додому такий лікар зобов’язаний вести прийом у поліклініці. Кількість пацієнтів на зарплату жодним чином не впливає. Зате позначається на якості надаваних послуг, психологічному стані медиків, призводить до професійного вигоряння й часто закінчується пошуком кращої долі за кордоном чи в іншій сфері. Щороку із системи охорони здоров’я Білорусі звільняється до 2 тис. спеціалістів, близько 10% з них виїжджає за кордон.


Не все в Білорусі лишається так, як за радянських часів, оскільки науково-технічний прогрес не стоїть на місці. Одним із корисних нововведень можна назвати електронну чергу. Записатися до необхідного спеціаліста або «взяти талончик» у поліклініку сьогодні можна онлайн, на сайті організації охорони здоров’я. Але не факт, що лікар прийме вас у чітко визначений час: усі люди різні, і хвороби в них різні, тому посидіти в черзі все одно доведеться, якщо прийом затягнувся. Нині в країні запроваджуються електронні рецепти — пластикові медичні картки, на яких, за ідеєю, має міститися інформація про призначене лікування. Це, безумовно, плюс, а до того ж зменшення документообігу, якщо все працюватиме як треба. А поки що поліклініки, лікарні й аптеки не пов’язані в єдину комп’ютерну мережу. І «електронним рецептом» зазвичай користуються на додаток до звичайного, паперового. Його плюс у тому, що це ще й дисконтна картка — знижка до 3% на ліки в державній аптечній мережі.

 

Читайте також: Транзит годує Білорусь


Медична техніка — річ дорога, її обслуговування також обходиться недешево. Тому хорошою апаратурою можуть похвалитися тільки в столиці Білорусі й великих обласних центрах, та й то не у всіх. Наприклад, у травні цього року в Гомелі було практично неможливо зробити просту флюорографію — на все 600-тисячне місто лише три апарати, з них два вийшли з ладу через велике навантаження.


Через брак техніки особливо потерпають регіони, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. У тому самому Гомелі обстежитися на діагностичному апараті МРТ досі вкрай проблематично, у місті є лише два прилади, які нерідко перебувають у ремонті. Обладнання для фібросканування печінки немає взагалі. Цей список можна продовжити.


Можливість пройти обстеження й проконсультуватися зі спеціалістами останнім часом обмежується негласним лімітом на кількість направлень, які видають лікарі первинної ланки. Наприклад, потрапити на безплатну консультацію до гастроентеролога в обласну поліклініку мешканець Гомеля цього року вже не зможе. Тому багато діагностичних процедур та аналізів переходить у розряд платних і дорогих, як і лікування хронічних захворювань (наприклад, хронічний гепатит), що робить їх усе менш доступними для значної частини населення.


Якщо зі звичайною простудою в Білорусі впоратися досить легко, то складніші й серйозніші захворювання та операції — це вже проблема. Найчастіше прийоми до спеціалістів розписані на місяці наперед, а отримати термінову, позапланову операцію безплатно практично неможливо.


Завдяки відносно низьким цінам і досить високій кваліфікації персоналу Білорусь є привабливою для медичного туризму. Наприклад, вельми популярними серед росіян є тутешні санаторії та профілакторії, де можна не лише відпочити, а й пройти включені в путівку медичні процедури. Якщо для білорусів ціна $500–700 за десятиденне перебування зависока, то, скажімо, для тих самих москвичів вона цілком по кишені. Тому місця зазвичай бронюються задовго до початку сезону. Відомий випадок, коли білоруські антифашисти в Мінську затіяли бійку зі знаним російським націонал-фашистом Максімом Марцинкєвічем на прізвисько Тесак. Він приїхав до Мінська... робити операцію з корекції зору, але до клініки так і не дійшов.


За даними великих білоруських медтревелкомпаній, у 70% випадків медичні туристи приїжджають робити косметичні та естетичні процедури. Серед послуг пластичної хірургії популярними є збільшення грудей (від $2,2 тис.), ліпосакція (одна зона коштує від $300) та підтяжка обличчя (від $960). У європейських клініках ціни на все це удвічі, а то й утричі вищі. На другому місці за затребуваністю лікування онкологічних захворювань (20% загальної кількості надаваних медпослуг). Тутешні онкоцентри пропонують іноземцям попередню безплатну консультацію найкращих фахівців у сфері онкології та радіаційної медицини. Комплексні програми з діагностики та лікування злоякісних пухлин у Білорусі обходяться іноземцям у середньому в $5–10 тис., тоді як вартість лікування в Німеччині та Ізраїлі сягає $50 тис. Основні потоки іноземців із Росії, України, Казахстану, Молдови, Таджикистану, Судану та Саудівської Аравії.


Решта 10% припадає на ортопедію, нейрохірургію, check-up-діагностику, офтальмологію та інші напрями медицини. Ціни на ці послуги також удвічі-втричі нижчі порівняно з європейськими. Їдуть до Білорусі й по складні види лікування. Наприклад, пересадка кісткового мозку для медтуриста коштує близько $80 тис., тоді як у Європі — понад $400 тис. 

 

Читайте також: Від трьох до п’яти або ніколи


За кількістю трансплантацій Білорусь є лідером серед країн СНД. Тут проводять 50 трансплантацій на 1 млн осіб (у Європі в середньому 55,9; у Росії 10,1). Цьому сприяє «презумпція згоди» на донорство. Кожен громадянин за умовчанням вважається згодним на використання його органів після смерті для пересадки іншим людям. Якщо людина проти, вона має вернутися у відповідну установу охорони здоров’я й написати відмову. Але більшість громадян або не знає про це, або їм ліньки писати заяву.


У видання «Новы час» звернулася одна читачка, яка підозрює, що лікарі не надали належної допомоги її синові, котрий потрапив у ДТП, помер і був «розібраний» на органи. Прикметно, що він став донором нирки для громадянки України, яка заплатила за все це $20 тиc. Зазвичай інформація про реципієнтів донорських органів і вартість операції не розголошується. Але в жінки виникли сумніви щодо дій лікарів, вона намагалася притягти їх до відповідальності (навіть видала про це книжку), і тому їй вдалося дізнатися.


Відносно новою послугою, яку надають у Білорусі іноземцям, є індивідуальне ведення пологів, а також партнерські пологи. Майбутнім матерям пропонують комфортні умови перебування в пологових будинках, палати обладнані всім необхідним для спостереженням за станом породіллі та немовляти. Головний плюс: індивідуальне ведення пологів передбачає закріплення персональної висококваліфікованої медичної бригади: акушера-гінеколога вищої або першої категорії, двох акушерок. Послуга виявилася затребуваною через порівняно невисоку вартість. Фізіологічні пологи коштують близько $500, післяродовий період — $75 за день. Вартість інших акушерських та гінекологічних послуг теж є вельми прийнятною.


Із запровадженням у Білорусі безвізового режиму для громадян 80 країн світу експерти відзначають потенціал західних регіонів, зокрема Брестського та Гродненського. У гродненській лікарні швидкої допомоги популярною серед іноземців є хірургія ожиріння, а саме шунтування, бандажування та балонування шлунка. Такими процедурами активно цікавляться поляки. Не варто забувати й про дентальну імплантацію: у 95% випадків туристи їдуть звідси з вельми бюджетними за їхніми мірками титановими імплантами. Торік експорт медпослуг забезпечив Білорусі понад $41 млн. І йдеться не лише про лікування. Значна частина цього прибутку припадає на медичну освіту. Білоруський державний медичний університет посідає друге місце серед вищих навчальних закладів країни за кількістю іноземних студентів. У медвишах тут навчається 4618 громадян із 81 країни світу. До п’ятірки лідерів входять Туркменістан, Іран, Нігерія, Індія та Шрі-Ланка. Є студенти навіть із Йорданії, Німеччини та Ізраїлю.


Таким чином, білоруська медицина може виживати і навіть заробляти. Питання в тому, що якісні медичні послуги орієнтовані переважно не на власних громадян, а на іноземців. На тих, у кого є гроші й хто готовий платити за якісне обслуговування. Самим білорусам, на жаль, перепадають лише «крихти з барського столу». І єдиний спосіб змінити ситуацію — зробити так, щоб вони могли заробити собі на лікування. А це вже зовсім інше питання, що залежить від політичної та економічної ситуації в країні.