Економіка 2019-12-19 17:16 Крамар Олександр

Шанс на енергомодернізацію

Чому всі кошти, які є можливість заощадити на субсидіях завдяки зниженню світових цін на паливо, мають бути спрямовані на заходи з енергозбереження

2 грудня президент Зеленський увів у дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки», яким уряду доручено в першій половині 2020 ро­ку запровадити механізми стимулювання енергоефективності та економного використання енергоресурсів усіма категоріями споживачів. Також президент заявив, що знайдено «цікаве рішення, яке дасть змогу наступної зими знизити тарифи на тепло майже наполовину». 


Утім, такі декларації й утаємничені натяки не відповідають реальним діям влади, які свідчать про те, що єдиним інструментом стимулювання енергоефективності наступного року буде подальше підвищення тарифів як на саме паливо, так і на його розподіл та транспортування за одночасного обмеження доступу громадян до субсидій. З одного боку, оголошена урядом «гарантована ціна» газу для населення на опалювальний сезон близько 7,2–7,8  грн буде значно вищою, ніж у листопаді (6,5–7,1 грн за м3 залежно від регіону). Із другого — з 1 травня 2020 року планується запровадити п­овністю ринкове ціноутворення на газ, а відтак і на житлово-комунальні послуги. 

 

Читайте також: Імпорт: вишукана пастка


З того ж таки 1 травня на 33% збільшується норма витрат домогосподарств на ЖКП, за якої вони можуть розраховувати на допомогу від держави. Скажімо, типова столична сім’я з однієї дитини й двох працюючих батьків, які отримують середню заробітну плату в Києві, після введення в дію нової формули не зможе розраховувати на субсидію, якщо витрати на ЖКП не перевищуватимуть 42% її сукупного доходу. Для аналогічної родини, яка отримує середню зарплатy по країні, планка витрат на ЖКП становитиме 30%. На сьогодні цей показник дорівнює відповідно 32,5% і 22,5%. 


Звісно, подорожчання палива та житлово-комунальних послуг, а також обмеження доступу населення до субсидій стимулюють енергоощадливість. З’являється необхідна мотивація. Однак це лише одна з двох необхідних умов. Друга, значно важливіша, — інвестиції в енергомодернізацію та їх часткове покриття державою, адже значна частина громадян і ТКЕ не мають для цього власного ресурсу. Реалізація масштабної державної програми енергомодернізації — єдиний реальний спосіб зменшити витрати на опалення через різке зменшення обсягів споживання газу. До того ж вона здатна покласти край залежності України від імпорту енергоносіїв і, не виключено, перетворити нашу країну на чистого їх експортера. А це, своєю чергою, означатиме, що ціни на більшість видів палива формуватимуться не за принципом вартість на зовнішньому ринку плюс вартість доставки, а, навпаки, ціна на зовнішньому ринку мінус вартість доставки туди з України надлишку енергоресурсів. 

На всі програми з підвищення енерго­ефективності в бюджеті-2020 закладено лише 2 млрд грн, попри те що видатки на субсидії порівняно з 2019-м зменшаться на 10,6 млрд грн, а їх частка у ВВП впаде з 2,5% у 2017-му до 1,06% у 2020-му


Утім, щоб досягти такого результату, енергетична політика держави має кардинально змінитися. Від субсидування споживачів і списання величезних енерговитрат у мережах та домівках українців, а також через застаріле обладнання теплогенеруючих підприємств і систем обігріву в приватних будинках необхідно перейти до заохочення та фінансової підтримки енергомодернізації. 


І можливості для цього сьогодні є завдяки зниження цін на енергоносії на світових ринках. Наприклад, нещодавно стало відомо, що чистий прибуток Газпрому в III кварталі 2019-го зменшився на 45% саме через зниження вартості природного газу на європейському ринку. Середня ціна російського газу впала до $169,8 за 1 тис. м3 проти $250,8 у III кварталі 2018-го. 


Зниження цін на газ на тлі динамічного зростання номінальних доходів українців упродовж останніх років дає можливість вивільняти значні ресурси завдяки зменшенню видатків на субсидії. Наприклад, у 2017–2018 роках субсидії обходилися державі в 72,4–72,7 млрд грн, тоді як на 2019-й було вже закладено 58 млрд грн, а на 2020-й лише 47,6 млрд грн. А частка видатків на субсидії у ВВП взагалі зменшилася майже в 2,4 раза — з 2,43% у 2017-му до 1,05% у 2020-му. 

 

Читайте також: Роберт Купман: «Інтеграцію та глобалізацію не можна розвернути назад»


При цьому правильно було б зафіксувати частку видатків на субсидії та енергомодернізацію у ВВП на рівні 2017 ро­ку, а вивільнений ресурс спрямувати на заходи, які в майбутньому зменшили б потребу в енергії, а відтак і в субсидіях на випадок чергового зростання цін на енергоносії у світі, що рано чи пізно обов’язково станеться. За нашими розрахунками на основі даних Держказначейства, Мінфіну та законів про державні бюджети, це дало б змогу спрямувати на енергомодернізацію у 2018–2019 роках додатково 15,8 і 42 млрд грн (див. «Знехтувані можливості»). А з бюджету-2020 узагалі 65 млрд грн. Тобто сукупно йдеться про 122,8 млрд грн лише за ці три роки. 


Але логіка дій влади діаметрально протилежна: тимчасовий спад цін на енергоносії сприймається як привід не звертати увагу на проблеми галузі й нехтувати пріоритетами енергозбереження. На всі програми з підвищення енерго­ефективності в бюджеті-2020 закладено лише 2 млрд грн, попри те що видатки на субсидії порівняно з 2019-м зменшаться на 10,6 млрд грн, а їх частка у ВВП впаде з 2,5% у 2017-му до 1,06% у 2020-му. В уряді не приховують, що на проїдання підуть навіть ті додаткові фінансові ресурси, які буде отримано в результаті виграних позовів у міжнародних судах проти Газпрому чи знижок на постачання газу з Росії. «Якщо ми матимемо знижену ціну, потенційно можливо, що в нас будуть прямі поставки зі знижкою зі Сходу. Ми намагатимемося забирати цю знижку, видавати в ринок ринкову ціну, а саму знижку використовувати через бюджет або через будь-які інші інструменти для покриття субсидій або інші соціально важливі заходи», — заявив 25 листопада міністр енергетики Олексій Оржель під час презентації запланованих на 2019–2020 роки змін у галузі енергетики.

 


Проект бюджету-2020 загалом передбачає 1,6 млрд видатків на роботу Фонду енергоефективності й 0,37 млрд на програму «теплих кредитів», що реалізується через Державне агентство з енергоефективності. При цьому Фонд енергоефективності, гроші на який у бюджеті з­акладаються вже третій рік поспіль, може працювати лише з ОСББ і наразі не профінансував жодного реального проекту. Натомість кошти на «теплі кредити», якими користуються переважно приватні домогосподарства, через великий попит закінчуються ще в першому півріччі, а далі через численні звернення ОСББ, громадян та Державного агентства з енергоефективності уряд виділяв на програму додаткове фінансування. Так було й цього року: вже в червні Кабмін був змушений виділити на це додаткові 380 млн грн. 


За розрахунками Держенергоефективності, мінімальна річна потреба у фінансуванні «теплих кредитів» становить до 2,3 млрд грн. Причому найбільше попит на таке кредитування перевищує закладені в держбюджеті видатки саме в приватному житловому секторі. Так, річна потреба в кредитах на утеплення приватного житла сягає 1,5 млрд грн, а в проекті бюджету-2020 закладено 200 млн грн, тобто в 7,5 раза менше. Водночас для ОСББ, які, за оцінками Держ­енергоефективності, здатні освоїти до 700 млн грн, виділено майже стільки само — 190 млн грн, тобто лише в 3,6 раза менше від потреби. 


Та насправді такі точкові заходи з фінансуванням на рівні 1–2 млрд грн не здатні вирішити проблему. З огляду на добудову обхідних газогонів і відповідно дедалі більшу загрозу шантажу з боку Росії масштабні заходи з енергозбереження є вкрай важливими. 

 

Читайте також: Мільярди в кредит: як і навіщо Україна бере у борг


За розрахунками Нафтогазу, на облік і терморегуляцію багатоквартирних будинків потрібно $2,4 млрд, модернізацію теплопостачальних мереж — $1,7 млрд, модернізацію систем опалення для ТКЕ — $2 млрд. Таким чином, витративши $6,1 млрд (до 145 млрд грн за нинішнім курсом), можна радикально зменшити споживання енергоресурсів і відповідно убезпечити себе від енергетичного шантажу в майбутньому. Крім того, громадянам це дасть змогу істотно заощаджувати на житлово-комунальних послугах, а державі — на безповоротних субсидіях, що буде особливо актуально, коли вартість енергоносіїв на світовому ринку знову зросте. І всі ці заходи в межах програми енергомодернізації можна реалізувати лише за кілька років. 


Водночас ті $15,9 млрд, що необхідні, за даними Н­афтогазу, для утеплення багатоквартирних будинків, чи $14 млрд для утеплення й заміни застарілих систем опалення в приватному секторі, також цілком підйомні на тлі того фінансового ресурсу, який, як було зазначено вище, вивільняється завдяки зменшенню видатків на субсидії в останні роки. Програма може фінансуватися за принципом 2 до 1, де 67% покриватиметься з держбюджету, а 33% — мешканцями багатоквартирних будинків або ТКЕ (наприклад, у вигляді цільової надбавки до тарифу). За такого підходу реалізація програми впродовж 10 років обійдеться держбюджету щорічно лише в $2,5–2,6 млрд, або близько 60 млрд грн за поточним курсом, що цілком у межах вивільненого ресурсу (див. «Знех­тувані можливості»). Крім того, на ці ж таки потреби можна спрямувати й отримані від Газпрому за рішеннями міжнародних судів $3 млрд. 


Завдяки такому комплексу заходів за 10 років можна оновити інфраструктуру для виробництва, постачання та регуляції споживання тепла залежно від погодних умов і реальної потреби в усіх багатоквартирних будинках країни, а також, значно зменшити споживання, а відтак і витрати на житлово-комунальні послуги більшості домогосподарств. Водночас витрати самих громадян на реалізацію цієї програми (зокрема, і за рахунок кредитів) становитимуть у середньому лише 24–25 млрд грн на рік. За оцінками Держенергоефективності, навіть якщо на програму виділятиметься 2,3 млрд грн, щорічна економія природного газу становитиме 350 млн м3. Якщо ж фінансування збільшити з урахуванням вивільнених із субсидій коштів, економія сягне 6–8 млрд м3 щороку. А це перевершує найоптимістичніші плани щодо зростання видобутку блакитного палива в країні. 


Фінансування енергозбереження є інвестиціями, а не безповоротними витратами, як у випадку субсидій. Не можна ігнорувати й ті величезні можливості, які здатна забезпечити масштабна енергомодернізація для розвитку економіки країни. Адже йдеться про додаткову реалізацію товарів та послуг, вироблених в Україні (за правильної державної політики), на суму щонайменше 1 трлн грн, що додасть не один відсоток до ВВП і створить десятки, якщо не сотні тисяч нових робочих місць. 


Масштабна енергореконструкція здатна стати потужним драйвером зростання в секторах, пов’язаних із виконанням робіт та виробництвом обладнання для енергозбереження. Водночас не можна допустити, щоб наша енергомодернізація стала вигідним проектом переважно для західних, китайських чи російських компаній. Максимум, що можна дозволити, то це створення в Україні спільних підприємств чи відкриття нових виробництв іноземними компаніями з чітко прописаною в законодавстві їх локалізацією.