Культура 2020-01-16 13:17 Барабаш Катерина

«Паразити» знову наступають

Хто цього року претендує на «Оскар»

Знаєте, а наступний «Оскар» очікується дуже навіть кумедним. Звичайно, станеться багато передбачуваного, буде чимало здивувань і лайки навколо, тому що знову, як завжди, дадуть не тим, а ми ж то тут краще знаємо. Але нинішнього року в номінації потрапили справді сильні роботи — це по-перше. До того ж (феміністки, гостріть ножі!) такі улюблені й набридлі гендерні вишукування цього разу практично оминули головну світову кінопремію — це по-друге. І поява в останній момент найімовірнішого кандидата на головного «Оскара» — це по-третє.


«1917» Сема Мендеса виник на горизонті перед самим «Золотим глобусом», коли вже ніщо, здавалося б, не віщувало. І миттю цей «Глобус» отримав. Для спостерігачів це стало несподіванкою, адже шанси «Джокера» Тодда Філліпса здавалися непохитними. Звичайно, розклад може виявитися яким завгодно, але «1917» ідеально підходить для головної світової кінопремії. Не вдаватимемо ж ми, що американські кіноакадеміки щоразу воліють божевільну новизну старому доброму традиційному. Тим більше що цей фільм, який багато хто вже встиг, криво посміхнувшись, порівняти з «Врятувати рядового Раяна», значно меншою мірою належить до жанру епічної трагедії. За ступенем рефлексії його можна порівняти радше з «Дюнкерком».

 

Читайте також: Кому біль, кому слава


Мендесу вдалося зробити одночасно масштабне й дуже інтимне кіно. За винятком деяких сцен бою і в окопах, на екрані два хлопці, молоденькі солдати. Вони повинні передати у віддалений полк наказ генерала не йти в атаку: противник влаштував пастку. Для одного з хлопців ця місія особливо важлива: у тому полку служить його брат. Така лаконічна назва стрічки не випадкова, автори ніби дають нам зрозуміти, що приватна історія двох хлопців не тільки ввібрала в себе весь жах Першої світової, а і, як і сама ця війна, стала однією з цеглинок, із яких дуже скоро, того ж таки року, будуватиметься новий жах. Той, який багато в чому став рушієм Другої світової. У фільму Мендеса 10 номінацій. Крім головної ще за режисуру, операторську роботу (без перебільшення видатну), грим, музику, роботу художника… По 10 номінацій також у «Ірландця» Мартіна Скорсезе та в стрічки «Одного разу в… Голлівуді» Квентіна Тарантіно.

 

 

Лідером за кількістю прогнозованих статуеток став «Джокер», у нього 11 номінацій. А ще до головної номінації потрапили корейські «Паразити» Пон Чжун Хо (що не зовсім звично з огляду на відсутність у фільмі англійської мови, але таке допускається). Основна боротьба повинна розгорнутися між Мендесом та Філліпсом. Різкий, неприємний, зі злобним реготом над недосконалістю світу «Джокер» володіє безперечною харизмою, але в цієї харизми дуже потужний негативний заряд.

 


Тарантіно, незважаючи на 10 номінацій, має прикликати з небес диво, щоб заволодіти головною статуеткою: академіки не дуже люблять арт-експерименти зі своїм улюбленим будинком-дітищем Голлівудом. До того ж з етичних міркувань Квентін дав маху, розважившись на трагедії старшого колеги. Узявши за тло історію з кошмарним убивством Шерон Тейт, вагітної дружини Романа Поланського, і вивернувши її для свого сюжету навиворіт, Тарантіно довів свої фантазії до межі фолу. І відмахнутися від цього ніхто не захоче.

 


«Ірландець» Мартіна Скорсезе багатьох поставив у глухий кут своїм технічним новаторством, від якого в захваті рівно стільки ж людей, скільки й в обуренні. Узявши великих голлівудських стариків — Роберта Де Ніро, Аль Пачино, Джо Пеші — і застосувавши до зображення немислимо дорогу технологію, Скорсезе змусив немолодих акторів грати героїв, на 40 років молодших за них. Аль Пачино та Джо Пеші заробили номінацію за найкращу чоловічу роль другого плану, а головному герою Де Ніро нічого не дісталося.

 

Лідером за кількістю прогнозованих статуеток став «Джокер», у нього 11 номінацій. По 10 номінацій також у «Ірландця» Мартіна Скорсезе та в стрічки «Одного разу в… Голлівуді» Квентіна Тарантіно і   «1917» Сема Мендеса


У головній номінації завжди є кілька необов’язкових фільмів, міцних і традиційних. Цього року до таких справедливо буде віднести «Маленьких жінок» Ґрети Ґервіґ, екранізацію однойменного роману Луїзи Мей Олкотт про долю чотирьох сестер під час Громадянської війни в США, і «Аутсайдерів» Джеймса Менґолда про стосунки між автоконструктором Керроллом Шелбі (Метт Деймон) та гонщиком Кеном Майлзом (Крістіан Бейл). Також у номінації якісна трагікомедія Тайки Вайтіті «Кролик Джоджо» про 10-річного хлопчика, який втратив батька й придумав собі натомість друга Адольфа Гітлера, і сімейна драма Ноа Баумбаха «Шлюбна історія». Обидва виконавці головних ролей — Адам Драйвер та Скарлетт Йоханссон — номіновані як найкращі актори. Цікаво, що Йоханссон бере участь у ще одній номінації — за найкращу другорядну роль у тому самому «Кролику Джоджо». Але в Драйвера навряд чи є шанс обійти Хоакіна Фенікса або Антоніо Бандераса, а в Йоханссон — Рене Зеллвеґер.


Для Зеллвеґер роль Джуді Ґарленд у фільмі Руперта Ґулда «Джуді», напевно, найкраща за всю її кар’єру. До того ж актриса після безлічі косметичних і пластичних експериментів абсолютно змінилася й більше не нагадує ту пухляву Рене, яку ми так полюбили за «Щоденник Бріджит Джонс». Тепер Зеллвеґер — жінка-вамп із порочним поглядом, і такою вона декому полюбилася більше. А її перевтілення в Джуді Ґарленд виявилося справді вражаючим. Хоча тієї витонченості й півтонів, що освітили гру Скарлетт Йоханссон у «Шлюбній історії», у неї немає й близько. Але «Оскар» любить лицедійство, прохолодно приймаючи тонкощі професії. Тому в Хоакіна Фенікса й найвищі шанси на «Оскар» з усіх претендентів.

 

Читайте також: Польське кіно про свободу


Дуже яскрава роль: психопат, який пройшов шлях від маленького закомплексованого маминого синка до втілення світового зла. Уперше герой такого типу завойовує справжнє співчуття глядача, до того ж не забуваймо, що це перший досвід фільму за коміксами DC Comics, так що революційності в стрічці хоч відбавляй. Інша річ, що, як це часто буває, багато хто побачив у ній більше, ніж є насправді, приписавши їй якісь зовсім уже небачені філософські глибини. Головний конкурент Феніксу в номінації — Антоніо Бандерас, що зіграв у «Болі та славі» Педро Альмодовара свою найяскравішу та найдраматичнішу роль. Старіючий режисер, що підбиває невеселі життєві підсумки, — це він сам, великий Педро, який вибрав на роль свого альтер-его Бандераса й не прогадав. Якщо Бандерасу дістанеться «Оскар» за найкращу чоловічу роль, то це буде першою великою справедливістю року, що почався.


За чоловічі акторські «Оскари» крім Фенікса й Бандераса боротимуться Леонардо ДіКапріо («Одного разу в… Голлівуді»), Джонатан Прайс («Два Папи») та Адам Драйвер («Шлюбна історія»). За чоловічу роль другого плану номіновані Том Генкс («Прекрасний день по сусідству»), Ентоні Гопкінс («Два Папи»), Бред Пітт («Одного разу в… Голлівуді»), а також згадані вже Джо Пеші («Ірландець») та Аль Пачино (знову-таки «Ірландець»). Утім, не дуже зрозуміло, чому Гопкінс із «Двох Пап», що зіграв попереднього Папу Римського Бенедикта XVI, другорядний, а Прайс у ролі нинішнього Папи Франциска I головний. Ну й добре, їхній дует зіграний так потужно й злагоджено, що нехай хоч горщиком назвуть. Фільм, щоправда, слабенький, дуже вже схоже на виробництво на замовлення Ватикану. Але парочці Гопкінс/Прайс і фільму жодного не треба: грають як дихають.

 


«Оскар» у номінації «Найкраща жіноча роль» окрім Зеллвеґер і Йоханссон можуть отримати Синтія Еріво («Гаррієт»), Сірша Ронан («Маленькі жінки») і Шарліз Терон («Скандал»). Ну а в номінації «Найкраща жіноча роль другого плану» просто зобов’язана перемогти Лора Дерн, яка зіграла адвокатку у фільмі «Шлюбна історія». Вона улюблена актриса Девіда Лінча, і це такий згусток енергії, що здається, ніби їй і говорити не обов’язково, нехай, як у старому анекдоті, «ходить туди-сюди».


У «Паразитів» навряд чи є шанси здобути головного «Оскара». А ось у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», де ця теж стрічка теж фігурує, у неї шансів більше, ніж у будь-кого. Переможець останніх Канн промчав міжнародними фестивалями з тріумфом, який був таким гучним, що вже на «Золотому глобусі» йому вдалося обігнати Альмодовара. Витончена, сумна, дуже особиста картина Альмодовара — це, певне, найкраще, що він зняв за багато років. Утім, різкість, яскравість, приголомшливі своєю несподіваністю сюжетні повороти, — все те, чого немає в «Болю та славі», але що є в «Паразитах», — напевно викличе у тих, хто голосуватиме, захоплення.

 

Читайте також: Швейцарське кіно: без спецефектів

 

Серед номінантів на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою також чудові французькі «Знедолені». Стрічка Ладжі Лі, вихідця з родини мігрантів-сенегальців, розповідає історію протистояння між поліцією та юними арабами-мігрантами в паризькому передмісті Монферей, оспіваному в знаменитому романі Віктора Гюґо як місце поліцейського свавілля та пристанище покидьків суспільства. Як з’ясовується, за 200 років тут майже нічого не змінилося, хіба що будинки стали вищими та повітря загазованішим. Жорстке, прямолінійне кіно, у якому звучить не тільки одвічне питання «Хто винен?», а й одразу дві, здавалося б, взаємовиключні відповіді на нього: «Усі» й «Ніхто». Багато хто із самого початку, щойно фільм показали на Каннському фестивалі, передбачливо запідозрив його в політичній кон’юнктурі, мовляв, знову мігранти, знову ці проблеми, що вже набили оскому, бо тепер мало не в кожній другій стрічці. Але крім злободенності в «Знедолених» чудова режисерська й операторська робота, а соціальні проблеми елегантно подані крізь призму погляду рефлексуючого поліцейського. Усе-таки іноді треба добре придивитися й дуже хотіти, щоб відрізнити актуальність від кон’юнктури.

 


Ще одна стрічка крім «Паразитів» повністю наявна відразу в двох номінаціях: македонська «Країна меду» представлена в номінаціях «Найкращий документальний фільм» і «Найкращий фільм іноземною мовою». Історія бабусі з далекого македонського села виткана дуже грамотно й дуже слізно, що не могло не викликати в академіків найліпші почуття. Щоправда, їм чомусь було невтямки, що історія явно придумана, а фільм постановочний. Ну то й добре, Македонії не так уже й часто, скажемо прямо, дістаються «Оскари», тож нехай. Польська стрічка «Тіло Христове» Яна Комаси, жорстка, як сам польський кінематограф, теж опинилася в цій номінації. За Польщу завжди приємно.


Не справедливості, не об’єктивності хочеться від «Оскара» — смертельно прагнеться непередбачуваності. Щоб, наприклад, перемогла неголосна розмовна «Шлюбна історія». А то останні «Оскари» один за одним були надто вже очікуваними. Дайте трохи драйву. Або попросіть Лору Дерн поділитися енергією. 

схожі публiкацii