Суспільство 2020-02-04 10:25 Ганна Чабарай

Присяжні замість народних засідателів

Як залучення громадян до судочинства допоможе відновити довіру до судів

Суд присяжних на українських землях з’явився ще наприкінці XIX століття. Його впроваджували і Російська, і Австро-Угорська імперії з метою підвищення довіри громадян до судів: люди дістали можливість долучатися до розгляду тяжких кримінальних злочинів. У Радянському Союзі суд присяжних трансформували в інститут народних засідателів, які брали участь у розгляді справ поряд із професійними суддями. Втім, то була тільки формальність для легалізації судочинства, у якому все вирішували судді.

 

Спроба повернути Україні класичний суд присяжних відбулася 1996 року — тоді відповідну норму закріпили в Конституції. Але до 2012-го вона залишалася «мертвою», допоки не був ухвалений сучасний Кримінальний процесуальний кодекс. Він запроваджував суд присяжних, проте знову ж таки формально: на присяжних просто перейменували народних засідателів. У чому ж різниця? Класична англо-американська модель суду присяжних передбачає, що представники народу вирішують питання факту: винна особа чи ні. Тимчасом судді не мають на це рішення жодного впливу, але вони визначають міру покарання, якщо присяжні виносять обвинувальний вердикт.

 

Читайте також: Справа про диктаторські закони: труднощі покарання

 

Модель, яка діє в Україні, — це шефенський суд, більше відомий у нас як суд народних засідателів. Відповідно до неї, так звані присяжні разом із професійними суддями вирішують і фактичні, і юридичні питання. Утім, недосконалість цієї моделі в тому, що звичайні громадяни, які можуть не розуміти певних юридичних тонкощів, підпадають під вплив авторитетних суддів і перестають бути об’єктивними. До того ж рішення суду присяжних у класичній системі не можуть оскаржуватися. Натомість в Україні можна подати апеляцію, яку розглядатимуть виключно професійні судді, що, по суті, нівелює участь громадськості в судовому процесі.

 

«Суд присяжних і шефенський суд — це дві різні моделі. У суді присяжних судді не мають жодного впливу на рішення, які ухвалюють представники народу. У цьому й полягає докорінна різниця. Не можна стверджувати, що одна з них апріорі хороша, а друга апріорі погана. Просто в країнах із низьким рівнем правової культури й нерозвиненою правовою системою, до яких належить Україна, шефенський суд не працює так ефективно, як у країнах із розвиненою правовою культурою і незалежною судовою системою», — зазначила голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

 

Тиждень уже писав про проблеми, які є в Україні із судом присяжних. Ідеться насамперед про недостатню оплату за участь у засіданнях (адже присяжні роблять це в робочий час) і малу кількість охочих, оскільки в Україні така участь добровільна, тощо (див. Тиждень, № 36/2018). У 2018-му експертна спільнота взялася за вирішення цих та інших проблем, підготувавши два законопроекти, які вже зареєстровані в парламенті під № 2709 та № 2710. Згідно з пропозиціями участь у суді присяжних стане громадянським обов’язком, їх обиратимуть із найповнішої наразі бази — Державного реєстру виборців. Суд присяжних із семи осіб засідатиме окремо від професійних суддів й оголошуватиме не вирок, а вердикт. Їм слід буде відповісти на такі запитання: чи була подія злочином? Чи винен підсудний у вчиненні злочину? Чи заслуговує він на покарання, передбачене за цей злочин? Які можуть бути пом’якшувальні обставини.

 

Читайте також: Судова реформа у виконанні «слуг народу»

 

До речі, нинішній суд народних засідателів розглядає лише справи, у яких передбачається довічне позбавлення волі. Законопроекти пропонують поширити юрисдикцію суду присяжних на злочини, що передбачають термін позбавлення волі від 10 років. «Законопроект слід ухвалити якнайшвидше, тому що суд присяжних докорінно змінить судову систему зсередини. Уявіть ситуацію, коли ви приходите на судове засідання, але адвокати й прокурори там виступають не для публіки, вони говорять складними конструкціями собі під ніс, дуже непросто зрозуміти структуру та логіку їхніх позицій. Впровадження суду присяжних поставить їх перед необхідністю переконати звичайних людей, представників народу в правильності своєї позиції. Це змінить підходи до підготовки й виголошення правової позиції, підвищить змагальність процесу, поліпшить якість та ефективність роботи органів судового розслідування і забезпечить більше гарантій права на справедливий суд», — твердить Матвійчук.

 

За даними опитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, проведеного наприкінці 2019-го, українці критично не довіряють судовій системі: баланс довіри та недовіри становить –62%. Запровадження справжнього суду присяжних дасть змогу повернути цю довіру, вважає Матвійчук. «Дослідження показують, що в країнах, де є суди присяжних, довіра населення до судів більша, тому що воно саме стає частиною судового процесу. Понад те, це має величезний вплив на підвищення їхньої особистої правової культури й правосвідомості. Ми живемо в країні, де багато бідних людей, у якій досі належно не працюють механізми верховенства права, яка в стані війни, у якій практикується «сміттєва люстрація» і лунають заклики до самосуду. Цей запит на справедливість слід задовольнити, щоб він не перетворився на запит на помсту», — каже експертка.

 

В українських судах склалася традиція розглядати звичайні справи роками, не кажучи вже про ті, у яких ідеться про довічне позбавлення волі. «Є дві речі, без яких суду присяжних не вийде. Перше — нам треба суттєво скорочувати розгляд справ судом присяжних. Для цього потрібні навчання суддів, робота із судами та судовою адміністрацією, прокурорами, адвокатами. Наш аналіз показує, що навіть із нинішнім судом народних засідателів справи про довічне позбавлення волі слухаються по півтора року. Неможливо знайти жодного громадянина, який готовий залишити всю свою роботу й ходити на засідання. У Казахстані, де діє модель суду присяжних, наближена до класичної, розгляд таких справ займає вісім робочих днів. Друге — важлива інформаційна кампанія. У людей низький рівень довіри до суду, певною мірою це результат незнання. Робота присяжним — реальна нагода для простого громадянина зрозуміти, як здійснюється правосуддя, стати його частиною», — вважає заступник міністра юстиції та співавтор законопроектів Олександр Банчук.

 

Читайте також: Олег Березюк: «Нам треба змінювати систему контролю та організації судів»

 

Ще один співавтор, голова правління Експертної групи «СОВА» Михайло Савва розповів, як класична модель суду присяжних працює в Росії. Там її стали впроваджувати з 1993 року, тепер вона працює на всіх рівнях судової системи — від Верховного суду до районних судів, яких у Росії понад 2 тис. «Є кілька важливих уроків. По-перше, суд присяжних не тільки сприймається суспільством як суд справедливості, він таким і є. Офіційна російська статистика показує, що виправдувальних вироків у професійних суддів у середньому 0,17% на рік. Але виправдувальних вердиктів судів присяжних у 100 разів більше — 17%. По-друге, довіра до судової системи громадян Росії, за останніми даними, становить 32%. Це вдвічі більше, ніж в Україні. Можна списати все на вплив російської пропаганди, але не на 100%, тому що є чітка кореляція між масштабуванням суду присяжних і зростанням довіри. Є тенденція до зростання цієї довіри й надалі. Головний урок: суд присяжних зміцнює політичний режим. Будь-який», — пояснив він.

 

За його словами, слід передбачити запобіжники, — штрафи або інші санкції, — які не дозволять громадянам відмовитися від участі в суді присяжних, тому що інакше будуть великі проблеми з формуванням колегій. Власне, в Україні вони вже є. Водночас російський досвід показує, що є механізми впливу на вердикт суду присяжних. «Найчастіше використовується залякування присяжних. Так було в Грозному в процесі Карпюка та Клиха (українські політв’язні Микола Карпюк і Станіслав Клих, нині звільнені. — Ред.), коли присяжним просто телефонували й погрожували. Крім того, за законом, якщо людина запізнюється на засідання, її замінюють на запасного присяжного. У Росії це використовують для коригування складу колегії присяжних. Наприклад, присяжний їде на засідання, але під якимось приводом його затримує поліція й починає довго перевіряти документи. Зрештою присяжний не встигає на засідання, відповідно його міняють на іншого, лояльнішого. Слід розуміти, що є такі практики, і гарантувати, що вони не застосовуватимуться», — розповів Савва. Він також наголосив, що в Росії суд присяжних на всіх рівнях працює на збереження авторитарного режиму, а в Україні може працювати на збереження демократії.

 

За задумом Міністерства юстиції, зміни впроваджуватимуться поетапно, щоб не втрачати можливість виявляти помилки та вчасно на них реагувати. Якщо парламент ухвалить законопроекти цьогоріч, то суд присяжних з’явиться в Україні у 2021-му.