Культура 2020-02-06 14:11 Барабаш Катерина

У повільній гонитві за природою

49-й Роттердамський кінофестиваль закінчився перемогою азіатського кіно

Роттердамський кінофестиваль вважається молодим, хоча наступного року йому виповниться 50. До ювілейного кіноогляду Роттердам уже готується на повну. Першим ділом змінили директора. Беро Бейєр, який очолював його останні п’ять років, поступається посадою хорватці Вані Калуджерчич. Жінка на директорському місці тут не вперше, а от балканського походження вперше. Зрозуміло, що радикальних змін у політиці не станеться: Роттердам як був, так і залишиться одним із головних фестивалів авторського кіно, котрий дещо зневажливо поглядає на Голлівуд і не переймається відсутністю тут зірок першої величини (та які там зірки — тут і зіркової доріжки для них немає), вітаючи передусім сміливість, експеримент і новаторство.


А ще Роттердамський фестиваль серед своїх великих побратимів найдемократичніший. Тут не бачать різниці між «сторонніми» глядачами, які купили квитки, й акредитованою братією від індустрії та ЗМІ. Пускають скрізь усіх. Ну хіба що в святая святих — відеобібліотеку — вхід лише з бейджем. Це, до речі, прекрасне ноу-хау Роттердама, що рятує від черг та паніки через пропущений обов’язковий по роботі фільм. Щось не встиг — іди у відеобібліотеку, бери навушники, сідай за величезний монітор і вибирай зі списку всіх фестивальних стрічок (а їх близько 500) потрібну. Найбільше дивує, що в цій невеликій бібліотеці на 35 моніторів рідко буває аншлаг. Хоча здавалося б… Знаєте, про що це свідчить? Про те, що на Роттердамському фестивалі немає випадкових людей, бо тільки профі й синефіли не проміняють великий екран на монітор. До речі, можна навіть із будь-якої точки Нідерландів дивитися через свій акаунт за умови, що ти офіційно акредитований. От якби всі великі фестивалі взяли на озброєння таку систему. Особливо Канни, де часом по півтори години доводиться стояти в черзі на фільм.

 

Читайте також: «Паразити» знову наступають


Перше, що впало в око при побіжному погляді на цьогорічний фестивальний список, — велика кількість робіт із різних куточків Латинської Америки. Кількадесят фільмів із Аргентини, Бразилії, Перу, Болівії, Колумбії, Чилі, Панами, зібравшись тут разом, немов навмисне продемонстрували особливий інтерес організаторів до мистецтва «палаючого континенту». Усі вони об’єднані спільним вектором: найбільш охоче досліджують проблему дедалі помітнішого відходу людини від природи, її занурення у світ цивілізації, де в якийсь момент їй неодмінно стає тоскно. Взагалі розірвані відносини з природою віднедавна стали улюбленою темою всього авторського кіно. От і нинішній Роттердам… Аргентинська «Самотня скеля» спостерігає невгамовну тугу людини за природою, за своїми джерелами. Коли кровожерлива пума береться щоночі вбивати лам мешканців віддаленого гірського села, один селянин вирушає в гори просити духів предків про захист. Ми мандруємо за ним немислимими красотами високогірної країни і не менше за нього тужимо за високим чистим небом і незім’ятою травою. Хай там які автомати й ґаджети керують життям сучасної людини, у важкі хвилини вона однаково звернеться по допомогу до землі, до дУхів, до предків. І виявиться, що перемогти Зло можна, лише ставши краплинкою Природи. Ми так і не дізнаємося, чи переміг селянин пуму, але точно знаємо, що, припавши до коріння, він трохи повеселішав і заспокоївся.
«Фортеця» венесуельця Хорхе Тілена Арманда спостерігає за спробою вже не надто молодої людини повернутися в зведений колись давно у джунглях будиночок, щоб там, у природи за пазухою, зігрітися від мирського холоду. Але природа не надто охоче зігріває своїх легковажних синів. І, схоже, жодній «людині з кіноапаратом», навіть із найкращими намірами, наразі не вдається розтопити її серце.

 

Звичайно, тема відносин природи та людини хвилює не тільки кінематографістів із далеких саван. Наприклад, украй саркастичний фільм «Неприємності з природою» данця Іллума Якоби жовчно висміює відірваних від життя філософів-інтелектуалів, для яких існує лише світ їхніх затишних кабінетів. Природа здається їм вигадкою селян. Герой стрічки, знаменитий англійський філософ і політичний діяч XVIII століття Едмунд Берк, вирушає у французькі Альпи, щоб там, на природі, черпати натхнення. Але природа виявилася куди жорсткішою, ніж йому бачилося з вікна кімнати в розкішному маєтку. Вона не тільки не хоче давати героєві приводів для натхнення, а й влаштовує каверзи, щоб вигнати назад у світ людей і грошей. І лише дивом виживши в смертельному випробуванні високо в горах, філософ починає говорити з природою однією мовою.

 


Життя перевищує всі мислимі швидкості, а ще вчора потаємні бажання індивідів, збившись у купку, перетворюються на потужні соціальні течії. Як зрікатися старого світу? І чи треба? У роттердамській програмі багато фільмів про це. Один із головних призів — VPRO Big Screen Award — забрала данська режисерка Малу Рейманн, яка зняла багато в чому автобіографічну стрічку «Цілком нормальна сім’я». Героїня — дівчина-підліток, батько якої вирішив доживати віку жінкою. Змінивши стать, він завдає нищівного удару по всьому звичному життю своєї доньки. Вона розгублена й тепер навіть не знає, як звертатися до батька. На ім’я Агнетта? Чи, як і раніше, називати батьком кучеряву жінку в модній спідниці? Режисерка в юності сама пережила таку історію. Вона виросла з батьком-трансгендером і пам’ятає кожну секунду всіх своїх переживань. Але головне, що намагається донести нам Рейманн, — сім’я лишається сім’єю незалежно від того, які статеві органи в матері чи батька. Любов і вірність не повинні зникати під впливом фізіологічних змін, вони мають бути сильнішими за них.

 

Читайте також: Кому біль, кому слава


Мабуть, будь-який авторський фільм тією чи іншою мірою про самотність. Індивідуальність, особистість завжди самотня, і способи подолання її завжди є головним об’єктом інтересу авторського кіно. У Роттердамі, де концентрація екранної самотності особливо помітна, це одразу впадає в очі й не полишає до кінця фестивалю. Усі герої так чи інакше самотні, чи то індійський селянин-бідняк, чи то англійський лорд. Або це може бути хлопчик на ім’я Себастьян зі стрічки німецького дебютанта турецького походження Сейлана-Алехандро Атаман-Чика «Себастьян стрибає через паркани». Ми спостерігатимемо його дорослішання з восьми до двадцяти п’яти років і зрозуміємо, що хлопець із кристально чистою душею та яскравим інтелектом назавжди залишиться самотнім.

 

«Час линьки» німецької режисерки Сабріни Мертес показує небезпеку зависання у власному дитинстві, як це відбувається з матір’ю героїні фільму, а заразом і небезпеку жити минулим на шкоду сьогоднішньому дню.

 

 

А головна нагорода — «Тигровий приз» — дісталася китайській стрічці «Хмара в її кімнаті» режисера Цзянь Лу Сіньюань, чорно-білому ностальгійному екзерсису. Героїня фільму, 22-річна дівчина, ненадовго повертається до рідного міста, у порожній батьківський дім. У батька нова сім’я, мати десь подорожує. Намагаючись видряпати з минулого найкращі спомини, щоб подолати сьогоднішню самотність, дівчина опиняється між минулим і майбутнім. І там, і там вона чужа. Режисер приречено доводить, що зілля від самотності в сьогоднішньому галасливому й сірому світі не існує, куди не поткнися.

 

Ще один гість із Азії — корейський фільм «Звірі, які хапаються за соломинку» Кім Юн Хуна — став володарем другого за значущістю роттердамського призу — спецпризу журі. Працівник сауни знаходить у шафці валізу з величезною сумою грошей. Тим часом у митника виникають проблеми, коли його подруга втікає з грішми, які він позичив у лихваря. Неважко здогадатися, що це ті самі гроші, і їхні мандри по колу виявляться летальними для деяких персонажів і веселими для глядача. Іронічні та жорстокі, як багато корейських фільмів, «Звірі…» зняті динамічно й елегантно, часом вони нагадують «Кримінальне чтиво».
Але загалом конкурсне кіно цього року підібране дедалі більш неквапливе й естетське. Це не докір, це не добре і не погано, просто так склалося, що авторський кінематограф дедалі частіше намагається зупинитися, задуматися, проаналізувати все те божевільне стрімке життя, у якому лишається все менше часу для рефлексій. 

схожі публiкацii