Суспільство 2020-02-14 10:53 Вікторія Малишева

Модель сучасної родини

Співмешкання починається з півоберта. На побачення немає часу, умов та грошей. Діє комендантська година, то коли зустрічатися? Транспорт ходить до сьомої вечора, як потім діставатися додому?

Років 10 тому мені довелося потрапити на одноденний семінар із питань сучасної родини. Організовували та проводили захід представники ЛГБТ-товариства. Усе було цілком офіційно та на дуже високому рівні. Я добре пам’ятаю свій скепсис перед тим: ну що нового мені можуть розповісти? Хіба це не та тема, яку досліджено вже мільйон разів, і нового в цій моделі родини не вигадати вже нічого? Зараз, коли за плечима п’ять років війни, я можу й сама розказати багато нового про трансформацію сучасної родини. Були б лише охочі це досліджувати…

 

Найтиповіша ситуація — розірвана родина. Батько десь, мати з дітьми в «республіці». Тут житло, родичі, речі, звички, школа дітям, гуртки… Тобто батько всі п’ять років заробляє гроші десь, поки діти живуть удома. Починалося все логічно: треба було на щось жити. Мати дітей не кине, тому батько їхав підкорювати інші міста, а часто й нові спеціальності. Спочатку їздив часто, потім рідше, потім усе розвивалося за трьома можливими сценаріями: або вироблявся графік таких побачень, або батько повертався жити вдома, або обирав нове життя без родини.

 

Знаю багато прикладів з усіх цих категорій: і коли дружина зраджувала під час тривалих відряджень чоловіка, і коли чоловікові ставало затісно в Луганську, і коли повертався додому. Мені відомі й дивні випадки, коли родини не бачилися роками. І ніби відстань була невеликою між містами, але так виходило, що всі звикали жити окремо: батько з чоловіками в орендованій кімнаті, дружина з дітьми вдома. Великим стресом було зізнатися колегам, сусідам, родичам, що побачення нечасті не тому, що бракує грошей, а тому, що всі звикли так жити.

 

Читайте також: Шлях до себе

 

Для дитини батько під час своїх приїздів як свято: витрачає гроші, водить кудись, купує щось. Але йому вже незручно у власній родині, він не вписується в сценарій життя близьких. Якщо це відпустка, то чому йому треба лагодити крани, копати картоплю чи закінчувати ремонт? Чому після року важкої роботи десь йому треба робити щось і вдома? А дружина рік сподівалася, що чоловік приїде та владнає безліч справ. І вже через три дні всім стає важко, бо всі звикли жити окремо. Батько починає виховувати, робити зауваження, а це важко сприйняти, до цього вже не хочеться звикати. Дружина, яка чекала рік, теж хоче, щоб це було відпусткою… Для неї. Тому звикати треба до багатьох речей у цій новій моделі сучасної родини. До речі, їздять на заробітки не лише чоловіки. Рідше, але виїжджають за кращим життям і жінки, які гнучкіші, на відміну від чоловіків. Заробляють найчастіше няньками, доглядальницями, у сфері торгівлі. У родині залишається батько, який готує, пере, зустрічає дітей зі школи, консервує овочі та зустрічає дружину із заробітків. І це найкращий варіант родини нового типу: дитина живе хоча б з одним із батьків, а секс-побачення не дають стосункам охолонути.

 

Якщо в згаданих випадках із дитиною живе або мати, або батько, то дуже типово зараз, коли дитину виховують старі, найчастіше це бабусі. Наприклад, до війни батьки не жили разом, після війни мати поїхала шукати кращої долі та заробітку. І тут ставалося дивне: удома вона була самотньою матір’ю з безліччю обов’язків, а в новому великому місті в неї з’являлися прихильники, які не бачили її побуту, не знали нічого про дитину. Жінка молодшала на очах, ставала знову вільною та привабливою. У неї з’являлася мотивація схуднути, через якийсь час знаходився той, із ким було дешево винаймати житло. Жінка не переставала любити свою дитину, але якийсь час їй ніби було не до неї… Вона передавала гроші та подарунки, але вже не поспішала повертатися. Мотиви були вагомими: якщо повернутися, то на що жити? А якщо забрати дитину, то як школа? Дитину не хотілося травмувати. Я знаю приблизно п’ять родин, у яких вихованням дитини займаються старі. Водять до школи, на гуртки. З часом виховувати стає дуже важко, дитина розуміє, що її просто кинули на старих, бо вона всім заважала. За ці п’ять років і в матері, і в батька з’явилися нові родини, спільні діти. І лише та дитина зі «старого» життя не вписалася в новий уклад своїх батьків. Знаю, що це великі проблеми з вихованням, втрата мотивації вчитися, бажання дитини почати самостійне життя, великі образи на власних батьків…

 

Читайте також: Наелектризована атмосфера

 

Дуже поширена категорія стосунків — співмешкання. Звичайно ж, нічого нового тут не вигадати, але й у цьому типі з’явилися нові риси. Співмешкання починається з півоберта. Спочатку це побачення, а закінчується все сумісним проживанням. На побачення немає часу, умов та грошей, діє комендантська година, то коли зустрічатися? Транспорт ходить до сьомої вечора, як потім діставатися додому? Якщо на таксі, то грошей не вистачить на ці стосунки. Тому молоді люди починають жити одразу разом, і батьки з обох боків це прекрасно розуміють: так спокійніше, ніж десь стояти вночі. Якщо все складеться — одружаться, якщо ні, то шукатимуть інших. Причому співмешкання давно вже не вважається стосунками. Спільних речей там немає, кожен прийшов зі своїм. Розходяться легко, без великих психологічних травм, бо самі ці зв’язки ні для кого нічого не означали.

 

Нова мода — стосунки під час заробітків. Дівчина їде офіціанткою до Криму, майже одразу починає жити з хлопцем — таким самим заробітчанином. Разом дешевше. Причому вона пере, готує, прибирає, а платять за житло навпіл. У відпустки їздять окремо. Хіба це родина? Якщо вона повернеться додому, він за нею не побіжить.

 

Ще одна нова категорія родини — стосунки за межами «республіки». Вже стало певною модою мати чоловіка на території вільної України. Якщо це літня жінка (а є й таке!), вона завдяки йому оформляє там пенсію, вирішує грошові питання, а віддячує такому коханцеві тим, що готує йому, прибирає, порається на городі під час своїх візитів. Якщо це молодка жінка, вона більше розраховує на вдячність чоловіка. Він оплачує житло під час її приїздів, годує її, водить містом. У нього може бути власна родина, але на час візитів коханки він нібито їде у відрядження. Знаю кілька пар, які живуть так уже п’ять років: зустрічаються раз на кілька місяців, зобов’язань не мають. Це зручно, і стосунки не вгасають. Поки жінка в українському місті, вона встигає зробити покупки, вирішити якісь юридичні питання, якщо такі є… До речі, подруги найчастіше заздрять таким зв’язкам: є де зупинитися, а чоловік з України сприймається так, як раніше іноземці, зустрічі з якими обіцяли і гроші, і можливості. До речі, чоловіки з цих стосунків у «республіку» не приїздять ніколи.