Світ 2020-03-04 14:20 Пульша Сяргєй

Крен на Захід чи гра із союзником

Чи варто серйозно сприймати внутрішньополітичний розворот Аляксандра Лукашенки

У Білорусі вирішили дещо відкоректувати герб: зробити його не таким «страшним». Однак деякі дуже уважні особи — наприклад, голова білоруської громади Криму Роман Чегринець — побачили в зміні символіки дивні речі. У проекті нового герба обриси земної кулі внизу змінилися. Раніше контури на ньому нагадували Росію, тепер вони стали контурами Європи.


«Концепція видається досить дивною, якщо брати до уваги братські відносини між нашими країнами. Сподіваюся, у цьому проекті немає місця політиці», — занепокоївся Чегринець, водночас парадоксально внісши той самий «політичний складник» у білоруський офіційний герб. Справді, через тиск Росії на Білорусь із примусу до «поглибленої інтеграції» та перетворення Лукашенки на «гаранта незалежності» багато країн вирішили, що він змінює політичний вектор — іде від Росії на Захід. Насправді це зовсім не так, хіба що на білоруському гербі. «Нормалізація відносин із Заходом», «крен на Захід», «курс на Захід» в Аляксандра Лукашенки трапляються із завидною регулярністю: під час загострення відносин з Росією чи перед черговими президентськими виборами. Білоруські політологи навіть дали назву цьому феномену — «геополітичні гойдалки». Лукашенка гойдається на них постійно, але жодного разу «західний вектор» не переважив. Один із наймасштабніших «поворотів на Захід», наприклад, трапився 2007–2009 років. Це був час найбільшого нафтогазового конфлікту Росії та Білорусі. Тоді Росія ввела мита на експорт нафти в Білорусь, через що постачати її на білоруські НПЗ стало невигідно. У відповідь Білорусь почала відбирати російську нафту з нафтопроводу «Дружба» в рахунок сплати цих зборів. Навіть зупинили постачання російської нафти в європейські країни південним відгалуженням нафтопроводу «Дружба».

 

Читайте також: Застій 2.0


Згодом Путін і Лукашенка владнали ситуацію, але 2009‑го розгорнулася так звана молочна війна, коли Росспоживнагляд заборонив ввозити багато видів молочної продукції з Білорусі в Росію. Через цей конфлікт Лукашенка навіть не взяв участь у сесії ОДКБ в Москві, пояснюючи це недоцільністю обговорення питань військово-політичної безпеки під час прямої загрози економічній безпеці країни. До того ж офіційний Мінськ заявив, що рішення, які ухвалила організація, зокрема про створення Колективних сил оперативного реагування, нечинні.


На тлі конфліктів з Росією 2008–2009 роки в Білорусі були роками так званої лібералізації відносин із Заходом. Були звільнені (здебільшого помилувані) політичні в’язні, які залишалися в країні після «майданчика» 2006-го, зокрема екс-кандидат у президенти Аляксандр Казулін. Недержавні газети «Наша Ніва» й «Народная Воля» дістали можливість користуватися державною системою поширення (вона в Білорусі — монополіст із розповсюдження друкованих видань. — Ред.) і друкуватися в Білорусі. Було зареєстровано де-факто політичний рух «За свободу» на чолі з другим екс-кандидатом у президенти-2006 Аляксандром Мілінкевичем. Нинішнього міністра закордонних справ, білоруськомовного дипломата Уладзіміра Макея тоді призначили головою Адміністрації президента, а в уряд прийшли «економічні націоналісти», здатні вести жорсткий діалог із Росією. Білорусь не визнала Абхазію і Південну Осетію — території, які Росія «відтяла» в Грузії внаслідок «війни 08.08.08».


Євросоюз призупинив дії візових санкцій щодо 35 високопосадовців білоруських чиновників. У Білорусі заговорили про перспективи участі в програмі ЄС «Східне партнерство», у Брюсселі підписали угоду про відкриття в Мінську представництва Єврокомісії. На початку квітня до Мінська прибув тимчасовий повірений у справах ЄС у Білорусі Жан-Ерік Гольцапфель. А найнесподіванішим ходом стало те, що відомий піар-менеджер Тімоті Белл, який приїжджав до Білорусі в середині березня, підписав контракт з білоруським урядом  про поліпшення іміджу країни на міжнародній арені. До речі, саме після початку роботи Белла на публіці з’явився молодший син Лукашенки Мікалай. 

 

Читайте також: За що Лукашенка карає силовиків


Тоді європейські політики відчайдушно торгувалися, щоб президентські вибори 2010 року відбулися з дотриманням демократичних стандартів. До того ж торгувалися в прямому сенсі слова — Білорусі за це нібито було обіцяно €3 млрд. Однак чесні вибори для Лукашенки — це те саме, що й утрата влади, та й Мінськ із Москвою тоді помирилися. Як наслідок, масове побиття демонстрантів у день виборів 19 грудня 2010 року й знову замороження відносин із Європою. Нове загострення відносин між Росією та Білоруссю відбулося 2014-го, коли РФ увела заборону на постачання білоруських продуктів начебто через реекспорт забороненої до постачання продукції ЄС. Крім того, укотре виникло «нафтове питання» — Москва знову ввела експортне мито на нафту.


І Лукашенка, своєю чергою, схилився в бік Заходу: у Мінську відбувся «нормандський формат», оформили мінські угоди, прилітали європейські лідери, яким Лукашенка, за його словами, «відрами кави носив».
На початку 2015 року (перед президентськими виборами) Лукашенка вирішив із Москвою нафтові питання, підписавши угоду про Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Президентські вибори відбулися за білоруськими традиціями — непрозоро й не за демократичними стандартами.


Зараз у Білорусі президентські вибори знову на носі. І знову загострення з Росією. Москва наполягає «поглибити інтеграцію» і погрожує «відключити нафту». Лукашенка знову хилиться на Захід, до Мінська прилітав Майк Помпео. У Європі заговорили про підтримку Лукашенка, щоб не допустити інкорпорації Білорусі Росією.


Так що ніякого «руху Лукашенки на Захід» немає. Є звичні для нього «геополітичні гойдалки», які гойднуться в інший бік, щойно Москва та Мінськ знову помиряться.

 

Читайте також: Від трьох до п’яти або ніколи


Деякі політики на Заході це розуміють. Наприклад, Лешек Шерепка, колишній посол Польщі в Білорусі, у колонці на Rzeczpospolita дуже різко розкритикував своїх польських колег, які закликали підтримати Лукашенку перед обличчям можливої небезпеки з боку Росії. «Звідки в демократичних державах стільки політиків, готових відігравати роль корисних ідіотів і в кризових ситуаціях кидати диктатору рятувальний круг?» — запитував дипломат.
На думку Шерепки, ситуація схожа на ситуацію 2010 року, тільки Лукашенка вирішив додатково розіграти перед виборами карту загрози незалежності та назвав себе її захисником. А тому дістав ще більшу підтримку Заходу, зокрема й США, і використовує це в переговорах із Росією.


«Прихильники таких дій (підтримки Лукашенки. — Авт.) зазвичай оперують аргументом, що Лукашенка зараз єдиний гарант білоруської державності й краще, щоб над Бугом стояв білоруський солдат, а не російський. Так і хочеться сказати: який гарант — така й державність», — пише Шерепка. За словами дипломата, політики, які підтримують Лукашенку, керуються принципом «краще нехай у Мінську сидить диявол, аби не москаль». Але цей підхід геть неправильний, вважає Шерепка, бо Лукашенка ментально є частиною «русского мира». «Він переконаний, що Захід — більша загроза його владі, ніж Росія. Його цікавлять західні гроші, технології та підтримка у фракційній боротьбі з Москвою, але не інтеграція на умовах ЄС. Адже створений ним режим, за своєю суттю, антиєвропейський, а також антипольський», — упевнений колишній посол. З думкою Шерепки погоджується політолог, директор програм Центральної та Східної Європи німецького Фонду Маршалла Йорг Форбріг. «Ніякого розвороту Лукашенки в бік Заходу немає. Так, нормалізувалися дипломатичні відносини між Білоруссю та Європейським Союзом, і цей процес триває з 2015 року. Це стало прямою відповіддю на події в Україні. ЄС був готовий на зближення, розуміючи, що на цьому етапі важливо якось підтримати суверенітет Білорусі й вийти із заморожених відносин. І тепер, через роки, Сполучені Штати роблять те саме. Питання в тому, чи можуть ці відносини піти далі. Щоб був прогрес, їх потрібно зміцнити чимось суттєвішим, наявністю певних напрямків співпраці. І тут перспективи невеликі», — сказав експерт «Голосу Америки».


На думку Форбріга, після п’яти років нормалізації відносин між ЄС і Білоруссю співпраці в конкретних сферах не вдалося досягти. Відносини, по суті, залишилися на дипломатичному й риторичному рівнях. «Очікую, що таке станеться і в американсько-білоруських відносинах. Так, через багато років ми побачимо відновлення дипломатичної присутності, але далі, думаю, справа не піде… Уряд у Мінську не хоче здійснювати політичні чи економічні реформи, особливо ті, що стосуються політичної лібералізації — вільних виборів, розширення простору для громадянського суспільства й незалежних медіа. Однак саме це є основним очікуванням і вимогою західних партнерів», — зазначив він. Справді, щоб Білорусь зробила нормальний «поворот на Захід», насамперед потрібна не сварка з Росією, а демократична перебудова всередині країни відповідно до європейських цінностей. Щонайперше це свобода зібрань. Але водночас, коли Лукашенка заявляє, що він «обстоює незалежність Білорусі» і що «суверенітет не продається», суди штрафують на величезні суми учасників несанкціонованих акцій на підтримку незалежності країни й проти інтеграції з Росією! Сума штрафів за серію таких акцій, які відбулися наприкінці 2019-го, загалом становила понад $60 тис. А деяких людей «за незалежність» покарали адміністративними арештами. Рекорд у блогера Дмітрія Козлова з Орші: йому дали шість адміністративних арештів поспіль по 15 діб кожний, тобто 120 діб — чотири місяці арешту!

 

Читайте також: Білорусь на голці Москви


У Білорусі потрібна свобода слова. А поки що недержавних журналістів штрафують навіть за те, що вони виконують свої професійні обов’язки. Усі електронні медіа (за винятком інтернет-ресурсів) під контролем держави, а незалежний телеканал «Белсат», що веде мовлення з Польщі, 10 років не може акредитувати журналістів для роботи в Білорусі.


І потрібні, звісно, вільні вибори. Різні місії БДІПЛ ОБСЄ вже понад десятиліття за результатами білоруського виборчого процесу формулюють «поради й рекомендації», як узгодити вибори з демократичними нормами. І їх влада постійно ігнорує. 


Цілком зрозуміло, чому Лукашенка не хоче реально «розвертатися на Захід». Західні стандарти у сфері демократії неминуче позбавлять його персональної влади. Керівник Білорусі владою хворий патологічно, він не може погодитися з її втратою. Тому він і перетворився на затятого захисника білоруської незалежності: навіть бути «генерал-губернатором» російських провінцій для нього — сумна перспектива.


Не варто забувати, що проект «Союзної держави» й тісної — аж до злиття — «інтеграції» двох країн, за допомогою якого зараз і тиснуть на Лукашенку, — це проект саме Лукашенки. 1999 року він щосили форсував ідею об’єднати дві країни, сподіваючись зайняти крісло дедалі слабшого Єльцина. Однак не вийшло, до влади в Росії прийшов Владімір Путін.


Щойно Лукашенка зрозумів, що бути «володарем усієї Русі» йому не світить, він спробував спустити ідею «Союзної держави» на гальмах. Але вона вкрай неприємно вистрілила через 20 років. У принципі, ще більше «нормалізувати відносини із Заходом» для Лукашенки дуже просто. Для цього йому достатньо підписати лише один указ — про введення в Білорусі мораторію на смертну кару. Білорусь — єдина країна в Європі, де діє таке покарання, і єдина на всьому пострадянському просторі, де його застосовують на практиці. Однак цього він не робить, бо питання помилування засуджених на смерть — прерогатива лише керівника Білорусі. Навіть у такому питанні Лукашенці подобається влада, подобається тримати в руках долі людей і розпоряджатися їхнім життям. Утрата цієї влади для нього — все одно що самогубство.