Політика 2020-03-12 16:50 Вербицький Іван

Міністр спорту на старті

Чи здатен Вадим Гутцайт на революцію в українському спорті?

Разом з новим складом Кабінету Міністрів з’явилися нові міністерства. Нові старі міністерства. Правда, на розмаїтих спортивних заходах президентові Зеленському за них дякують так, немов то не він разом з командою молодих реформаторів об’єднував воєдино культуру, молодь та спорт. Що, у принципі, здоровому глуздові суперечило. 


Новим очільником Міністерства молоді та спорту став олімпійський чемпіон Барселони-1992 з фехтування Вадим Гутцайт. Мабуть, ще жоден міністр в українській історії не мав перед призначенням такої масової підтримки серед людей, які представляють профільну галузь. На підтримку Вадима Марковича серед спортивної спільноти не висловився хіба що лінивий. На окремі скандальні історії спортсмени не зважали. Приміром, залишили поза увагою звинувачення Вадима Марковича в плагіаті роботи, представленої під час конкурсу на заміщення вакантної посади в Департаменті молоді та спорту Київської міської державної адміністрації. Не стали зважати й на звинувачення в корупції часів п’ятирічного правління паном Гутцайтом олімпійською базою в Кончі-Заспі. Фактично, президентові Зеленському не залишали вибору: Гутцайт і ніхто інший. І Володимир Олександрович умови прийняв.

 

Читайте також: Як букмекери нищать український спорт


Отже, спорт уперше за багато років отримав кандидатуру, яку підтримують майже одностайно і від якої очікують наведення ладу в галузі, що застигла в міжчассі: ще не зовсім позбулася рудиментів совка, але водночас показує спроби перейти на звичні для цивілізованих країн правила гри. У принципі, вони не тільки від профільного міністра залежать, оскільки закон про меценатство в спорті, що сприятиме залученню до фінансування спорту приватних інвесторів, повинна для початку ухвалити Верховна Рада. І найвідоміші її спортивні представники — чемпіони світу Жан Беленюк та Ольга Саладуха — повинні лобіювати голосування за цей проект не менш активно, ніж вони підтримували майбутнього міністра. Бо сьогодні хоч як намагаюся федерації з різних видів спорту заручитися спонсорською підтримкою, ці зусилля часто марні саме через бюрократичні перепони. Як наслідок, основний тягар фінансування спорту всіх рівнів — від масового до професійного — падає на державну скарбницю.


Усі закупівлі й фінансування змагань і зборів Міністерство молоді та спорту проводить через Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення». Ця організація веде контроль і визначає за допомогою системи ProZorro переможців тендерів. Саме через розбіжності в запитах щодо закупівель у колишнього керівництва «Укрспортзабезпечення» на чолі з екс-атовцем Тарасом Сирицею виникали непорозуміння з попереднім керівництвом Міністерства молоді та спорту на чолі з Ігорем Ждановим і керівниками окремих Федерацій. Пан Сириця твердить, що керівники деяких видів спорту (здебільшого легкої атлетики, кульової стрільби, фехтування) створювали умови, за яких не залишали вибору, окрім як закупляти обладнання та екіпірування у своїх дочірніх компаній. Найчастіше за завищеними цінами.


Керівники федерацій натомість звинувачували пана Сирицю і його однодумців у тому, що він, не будучи фахівцем у спортивній галузі, свідомо зривав окремі тендери в інтересах третьої особи й у такий спосіб завдавав шкоди під час підготовки й виступів команд. Зокрема, звинуватила «Укрспортзабезпечення» в провалі на ІІ Європейських іграх Федерація кульової стрільби, що їй начебто придбали поганий інвентар і це завадило належно підготувати команду.


Утім, кримінальну справу проти Сириці та його заступників було порушено через непорозуміння із закупівлею ліків. Не маючи в установі фахівця медичної справи, «Укрспортзабезпечення» сліпо проводило ті закупівлі, які вимагалися за підписом головного лікаря національних збірних. Виявилося, що під виглядом медпрепаратів масово закуплялися біологічно активні добавки. У підсумку вину за таку свідому чи не дуже халатність намагалися покласти на керівництво «Укрспортзабезпечення». Розуміючи, що це трохи не так, листа на підтримку Тараса Сириці та його заступників написала ціла група видатних українських спортсменів і тренерів на чолі з уже згадуваними Беленюком і Саладухою. Проте процес триває, і його розв’язок залежатиме, зокрема, від розуміння ситуації представниками нового Міністерства. До того ж сам пан Сириця свого часу стверджував, що «Укрспортзабезпечення» в нинішньому вигляді схоже на совкову установу, проте через прогалини в законодавстві реформувати його неможливо.

спорт уперше за багато років отримав кандидатуру, яку підтримують майже одностайно і від якої очікують наведення ладу в галузі, що застигла в міжчассі: ще не зовсім позбулася рудиментів совка, але водночас показує спроби перейти на звичні для цивілізованих країн правила гри


Чимало законотворчих колізій пов’язано і з будівництвом та реконструкцією спортивних об’єктів. Найчастіше не здатні між собою домовитися різні міністерства. Приміром, база підготовки зимових видів спорту в Тисовці на Львівщині десятиліттями не реконструюється, оскільки належить Міністерству оборони. Та ділитися правами з Мінспортом чи окремими спортивними федераціями не поспішає. Схожа ситуація і з Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного в Києві. Він входить у підпорядкування Міністерства освіти. І попри те що на території колишнього Республіканського вищого училища фізичної культури готуються збірні України зі спортивної гімнастики, легкої атлетики, вільної та греко-римської боротьби й деяких інших видів спорту, профільні федерації і спортивне міністерство інфраструктури не оновлюють, оскільки не можуть розв’язати юридичного вузла з Міносвіти.


Проте є й інший приклад. Спорткомплекс «Авангард» у Києві десятиліттями вважався головним центром підготовки юних хокеїстів. Через авангардівську ковзанку пройшли всі найвидатніші українські хокеїсти, включно з олімпійським чемпіоном Альбервіля-1992 Олексієм Житником, володарем Кубка Стенлі Русланом Федотенком, іншими представниками Національної хокейної ліги Олександром Годинюком і Дмитром Христичем. Проте вже десятиліття «Авангард» банально не функціонує. Його реконструкцію на початку другого десятиліття 2000-х започаткував тодішній віце-прем’єр з питань Євро-2012 Борис Колесніков, годував обіцянками Ігор Жданов. Власне, при Жданові навіть з’явився проект глобальної реконструкції.

 

Читайте також: Хаос із культом особи


Перший етап робіт уже почали реалізовувати після того, як 2019 року було виділене фінансування з держбюджету в розмірі 26 млн грн. За ці кошти закупили сучасне обладнання, аналогів якому в Україні наразі немає. Але нині воно лежить на складі, там же й нова машина для заливки льоду, оскільки реконструкція зі зміною влади зупинилася. Переформатоване Міністерство культури, молоді та спорту почало вимагати додаткових документів. Пізніше виявиться, що Бородянський і Шумілін збиралися передати частину господарських приміщень «Авангарду» в п’ятирічну оренду Меморіальному комплексові «Бабин Яр», який розташований поряд. Спортсмени протестували, стверджуючи, що це пастка й назад своїх володінь не повернуть. Мінкультмолодьспорт водночас зайняв далеко не бік спортсменів. Не в останню чергу тому, що міністр Бородянський був бізнес-партнером Максима Яковера, керівника Меморіального комплексу. Тепер, вочевидь, відповідальність за долю «Авангарду» й схожих з ним об’єктів ляже на Гутцайта.


Також новому міністрові не завадило б звернути увагу на систему преміювань спортсменів, які досягають успіхів на міжнародній арені. Бо доходить до парадоксу, коли віце-чемпіонка світу з легкої атлетики Ярослава Магучіх, що у свої 18 років встановлює юніорський світовий рекорд у стрибках у висоту (2,04 м), отримує за своє досягнення одноразову премію 70 тис. грн, її тренерка Тетяна Степанова — 35 тис., а наставник команди з боулінгу серед спортсменів з вадами слуху — 423 тис. грн, параолімпійська команда з легкої атлетики за перемоги на чемпіонаті світу — 5,2 млн грн, збірна з панкратіону за участь у Кубку світу в Росії 2017 року — 2,3 млн грн. Щоб зрозуміти абсурдність ситуації, варто порівняти масовість видів спорту, їхній розвиток у світі й рівень конкуренції.

 

Читайте також: Пас на корупційну складову


Особливо гостру увагу Мінмолодьспорт повинен надати питанням допінгу. Бо попередники на чолі із Ждановим оголосили режим нульової терпимості до людей, які вживають заборонені препарати, але водночас не подбали про те, щоб медичне забезпечення спортсменів не мало стихійний вигляд, а було під контролем, як у всіх провідних країнах світу, науково-дослідних інститутів. У нас, згідно з офіційними документами, Науково-дослідний інститут медичних проблем фізичної культури та спорту був перепрофільований далекого 1986 року, через що призупинилася розробка науково-методичної бази подальшого розвитку спортивної медицини. Понад те, з 2015 року з переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, зник розділ «спортивна медицина».


А ось ще один аспект, якого не вдасться оминути панові Гутцайту та його підлеглим, буде тестом на патріотизм. Війна з Росією триває. І якщо Мінмолодьспорт під керівництвом Жданова рекомендував спортсменам уникати участі в змаганнях і зборах на території Російської Федерації та не виділяв на це фінансування (хоча, як було сказано вище, преміальних це не стосувалося), то Мінкультмолодьспорт Бородянського виявився гнучкішим. Колишній міністр сказав, що українським спортсменам, щоб здобувати потрібний рейтинг, на територію країни-агресора їздити треба. Але й не повідомив, чи виділяється на такі заходи державне фінансування. 

схожі публiкацii