ut.net.ua 2008-12-26 00:00 Зікора Антон

Аамаарі в Україні

Добра новорічна казка про те, як улюблене оленя Йоулупуккі забрало холод в українців

 

«Так і знав, що він сьогодні буде не в гуморі», – подумало оленя Аамаарі, дивлячись з-під волохатих вій на свого господаря, який щойно вийшов зі свого снігового барлогу. Йоулупуккі виглядав невиспаним, він пихкав і кректав, а його широке чоло блищало від крапельок поту. Глобальне потепління вбивало старого з кожним роком. Зараз, коли температура повітря в Лапландії піднялася до мінус сорока градусів, він дуже страждав від спеки. Гноми, росомахи, вовки, косулі, єноти, песці, білі та бурі ведмеді – всі дивилися на нього зі щирим співчуттям.
 
У скорботній тиші Різдвяний дід оголив торс, залишившись у смішних червоних штанях, голосно крекнув і зарядив зі всієї сили ногою по стовбуру високої сосни. Величезні білі пластівці посипалися на Йоулупуккі. Це принесло хвилинне полегшення, старий розтер сніг на тілі, що тут же перетворився на струмки, й заговорив: «Складні часи настали, любі друзі! У кого які пропозиції щодо святкування Нового року?» Оточення мовчало: це означало, що кожен помічник Різдвяного діда сьогодні прямуватиме туди, куди накаже господар зими.
 
Побідитові роги
 
Йоулупуккі взявся за розподіл. Гноми, росомахи, вовки, косулі, єноти, песці, білі та бурі ведмеді – всі потягнулися в різні країни. Їм належало стати там повноважними представниками Різдвяного діда й допомогти зустрічати народам Новий рік. Останнім часом країн у світі побільшало, тому Йоулупуккі довелося вирішувати кадрове питання за рахунок сумісництва. Аамаарі часто закліпало блакитними очима, коли Йоулупуккі покликав його до себе.
 
«Підійди сюди, мій хлопчику», – сказав Різдвяний дід. «Як ти себе почуваєш, Аа?» – іноді, коли був розчулений, Йоулупуккі називав свого улюбленця Аа.
 
«Добре, дідусю», – відповіло Аамаарі. «Декому з них, – Йоулупуккі показав на помічників, що збиралися в далеку путь, – я дав по дві-три країни. Ти відправишся в одну». – «Я виконаю кожен твій наказ», – спокійно мовило оленя. Аамаарі завжди було готове робити те, що йому говорила батьківщина. Велика та неподільна Лапландія для нього була понад усе. «Тобі випало вирушити з великою місією до України, – сказав Йоулупуккі й провів рукою по голові оленяти. – Але, щоб виконати цю місію, тобі потрібно поставити побідитові роги». «Чому саме побідитові?» – запитало Аа. – «Потім дізнаєшся».
 
Вже за десять хвилин Аамаарі мчало фінською тундрою крізь холоднечу й зимову пітьму. Дуже вже йому хотілося виконати завдання любого Йоулупуккі. Колись ідея великої Лапландії панувала на більшій частині земної кулі в зимовий час. Проте в останні роки природа почала відвертатися від Йоулупуккінового царства. В світі катастрофічно потеплішало, від чого Різдвяний дід почав різко здавати. Тепер же улюбленому оленяті випало виправляти становище.
 
«Я з Лапландії»
 
Чи довго скакало Аамаарі, але незабаром опинилося воно в Україні... Київ уразив своєю величиною. «Так, він більший, ніж виярок Труусамо, де я народилося й виросло», – думало Аа, стоячи посеред святкової вулиці Богдана Хмельницького... Щоб виконати як слід свою місію, Аа треба було під виглядом новорічного оленя відвідати святкові заходи місцевих партій.
 
Найперше, куди забрело Аа, був великий кінотеатр у центрі української столиці. «Як справжній! Як справжній!» – закричали, побачивши оленя, діти, які відзначали тут свято. Хлопчики та дівчата почали гладити Аа по спині, обіймати його та розпитувати про Йоулупуккі. Оленя не стало говорити про те, як насправді почувається Різдвяний дід. Воно тільки ластилося до дітей, даючи їм погладити свої боки й побідитові роги. Все було добре, поки не з'явився найбільший хлопчисько, якого всі навколо називали Професором. Він підійшов до Аамаарі й грубо запитав: «Це ти з Фінляндії?» – «Я з Лапландії», – гордо відповіло оленя. Професор узяв його за роги, притягнув до себе й сказав: «Коротше, так і передай своєму Ахтіссаарі, що ми ніколи не визнаємо Косова. Не визнаємо, правда, хлоп'ята?» – «Правда!» – відповіли всі діти як один. Це було сказано з такою злістю, що перелякана тваринка одразу пішла зі свята.
 
Чи довго оленя блукало Києвом, чи ні, та зайшло воно ще в одну будівлю. Тут його теж обступили діти, які у великій залі святкували Новий рік. Вони почали гладити його й розмовляти з ним. Оленя також дало їм погладити свої побідитові роги. «Добрі діти, не те, що ті», – подумало Аамаарі. Але ось з'явилася дівчинка з косою на голові. «Та це ж оленя діда Йоулупуккі. Як справжнє! Дивіться, яка шерстка, дістаньте мені її», – закричала вона. Одразу ж до Аамаарі підбігло кілька сильних хлопчаків. Вони спробували схопити оленя, щоб здерти з нього шкіру для нової шубки дівчинки, але розумне оленя чкурнуло до виходу.
 
Зовсім засмучений Аамаарі ще довго ходив містом, доки знову не зайшов до одного з центральних будинків. Там теж бавилися діти, вони теж відзначали Новий рік. І теж, побачивши оленя, почали розпитувати про життя Йоулупуккі, гладити тваринку та обіймати її. За якийсь час до них приєднався ще один хлопчик. Діти, побачивши його, почали розступатися: одразу було видно, що він головний. «Розступіться, любі друзі», – сказав хлопчик, і Аамаарі це дуже сподобалося. Адже господар Лапландії Йоулупуккі теж називає своїх друзів «любі». Оленя довго спілкувалося з хлопчиком. Голос співрозмовника заколисував Аамаарі. «Ці руки ніколи не крали», – говорив хлопчик і ніжно гладив ними оленя. Аамаарі майже заснуло: йому наснилася Лапландія, нескінченне літнє поле у виярку Труусамо. Оленя бігало по ньому, а навколо кружляли прозорі бджоли. Останнім зусиллям уже тьмяної свідомості Аамаарі прокинулося, вирвалося з колихких обіймів і кинулося на вулицю. Сили й енергії, на виконання свого обов’язку заради великої Лапландії, майже не залишилося.
 
Тільки наступного дня, вже геть виснажене після ночівлі під мостом Патона, Аамаарі забрало холод із батарей українців – в їхніх будинках і офісах знов оселилося тепло. Потім оленя забрало мінусову температуру з їхньої їжі. Люди, як і раніше, почали їсти теплі борщі та підігріті котлетки. Потім дійшла черга до спиртних напоїв, вміст алкоголю в яких під час кризи не перевищував 38 градусів. Це була холодна горілка, проте Аамаарі забрало з неї холод – і вона стала сорокаградусною. Сміливе оленя додало туди теплого пива, й вона стала ще тепліша. Тож українці сіли за новорічні столи радісні та щасливі. Кризи як не було. О дванадцятій годині люди почули новорічне привітання президента, в якому він зичив усім щастя і критикував прем'єр-міністра. Але всього цього не чуло відважне оленя Аамаарі, адже саме відносило в своїх побідитових рогах холод із України до далекої Лапландії. Там його чекав Йоулупуккі, що пітнів через незвично теплу температуру.