Економіка 2020-04-11 11:13 Крамар Олександр

Лакмусовий папірець

Як пандемія продемонструвала вразливість слабкої держави

COVID-19 оголив усі ті недоліки слабкої держави та відсутність економічної політики національного інтересу, до яких не раз привертав увагу Тиждень задовго до початку пандемії. Саме внаслідок того, що держава впродовж десятиліть незалежності так і не почала виконувати в належний спосіб свої функції, сьогодні українське суспільство виявилося надзвичайно вразливим до викликів. Адже вони зумовлені не лише самою пандемією, але й тотальною залежністю внутрішнього ринку від імпорту найпотрібніших товарів для гарантування національної безпеки, зокрема й у сфері охорони здоров’я.


Неочікувано стало зрозуміло, наскільки небезпечною є ситуація, коли в країні відсутні виробництва, що мають забезпечувати основну частину внутрішніх потреб України в цій сфері. Ідеться не лише про апарати штучної вентиляції легень, обладнання та реагенти для проведення медичних аналізів, а й про такі, здавалося б, дрібниці, як респіратори, одноразові маски та інші засоби захисту. Раніше здавалося, що все це легше й нібито дешевше купувати за валюту, отриману від експорту сировини та робочої сили. Але в критичних умовах ці товари виявилися переважно недоступними, а життя та здоров’я мільйонів українців — так само як і здатність продовжувати нормальну економічну діяльність — поставлено в залежність від доброї волі інших держав.


Цей лакмус, який кілька років тому вже проявив себе неможливістю отримати за кордоном зброю та боєприпаси, потрібні для захисту від зовнішньої агресії, тепер спрацював щодо медичного обладнання й товарів. Завтра може проявитися дефіцитом необхідних для подолання епідемії лікарських препаратів. А ще пізніше — перебоями із забезпеченням уже інших сфер економіки чи критичної інфраструктури.

 

Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії


Однак в усіх випадках маємо симптом тієї самої проблеми — брак розуміння національного інтересу й значення внутрішнього виробництва в гарантуванні економічної та національної безпеки. Імпорт певних товарів може бути добрим додатком до виробництва в середині країни, доки не сягає критичних для стабільності ринку масштабів. Але коли залежність від імпорту тотальна чи переважна, то рано чи пізно — байдуже, про яку сферу діяльності йшлося б, — доводиться стикатися з катастрофічними наслідками. Залежність завжди є небезпекою: чи то йдеться про види енергоресурсів, продовольство, медикаменти, техніку, чи про продукцію легкої промисловості, побутову техніку або електроніку.

 

Розставити пріоритети


Нинішня криза продемонструвала також  наслідки тривалого невиконання державою своєї ролі у визначенні пріоритетів використання національного доходу. Ідеться про проблему заохочення споживання через нарощення імпорту, збільшення боргів та одночасного ігнорування розвитку стратегічних для життєзабезпечення суспільства секторів. Зокрема охорони здоров’я, оборони, енергетики, освіти, інфраструктури, житлово-комунальної сфери тощо.


Наприклад, за інформацією заступника голови НБУ Дмитра Сологуба, закордонні туристичні подорожі українців 2019 року обійшлися у $8 млрд. У цей самий період імпорт автомобілів становив понад $3,6 млрд. Лише за 2014–2019 роки в Україні було продано 450 тис. нових імпортних авто, середня вартість яких вимірювалася десятками тисяч євро. Водночас держава не спромоглася забезпечити вилучення бодай кількох мільярдів доларів для фінансування закупівель необхідного медичного обладнання та розвитку оснащеності сфери охорони здоров’я. Це не робиться за один рік, але час був.

 

Імпорт може бути добрим додатком до виробництва в середині країни, доки залишається доповненням і не сягає критичних для стабільності ринку масштабів. Але коли залежність від імпорту є тотальною, то рано чи пізно доводиться зіткнутися з катастрофічними наслідками


Очевидно, що ті надзвичайні заходи з обмеження економічної активності, яких уже вжили і які обговорюють на випадок посилення карантину, є, зокрема, і наслідком слабкості державної системи охорони здоров’я. Це своєрідне повторення ситуації з віяловими вимкненнями електроенергії кілька років тому або масовою примусовою мобілізацією  через відсутність професійного резерву та технологічну відсталість ЗСУ. 


Замість сильної державної політики були десятиліття загравання з обивателями, які сприймали можливість належного функціонування цих ключових для сучасного суспільства секторів як даність, що чомусь має бути дешевою чи й узагалі безплатною. Щоб не заважати купувати черговий смартфон, плазму, автівку чи турпоїздку в заморські країни. Тобто споживати речі, які за своїм значенням для їхнього власного життя та безпеки є другорядними.


Тепер шкода від надзвичайних карантинних заходів може бути оцінена в сотні мільярдів гривень. ВВП 2019 року становив 4 трлн грн, а на 2020-й очікувався приблизно 4,5 трлн грн. Утрати від карантину й пов’язані з ним збитки для економіки оцінюються в 5–10%. Збереження та розширення обмежень серйозно впливає на галузі економіки, де зосереджено близько 40% ВВП та зайнятості (див. «Ціна карантину»). Якщо обмеження й далі розширюватимуть, то шкода може бути й більшою. 


Натомість не було здійснено заходів вартістю значно меншою, які забезпечили б ефективне стримування поширення коронавірусу. Найбільша проблема в тому, що через несистемність роботи держави COVID-19 можуть так і не зупинити, і збитки через власне пандемію додадуться до поточних утрат від спроб її обмежити. І це буде найгірший з можливих сценаріїв. Уже не вперше стає зрозуміло, що тривале нехтування потребами розвитку чи бодай підтримання в нормальному стані базової інфраструктури обходиться дуже дорого. А відтак закономірно згадується, що саме держава є відповідальною за дотримання балансу між споживацькими повсякчасними індивідуальними «хочу» й системними суспільними «потрібно».

 

Ціна карантину. Показники галузей, на які вже встановлено або може бути запроваджено обмеження


Слабка держава, яка активно нав’язується в нас із часів здобуття незалежності, не здатна виконувати роль гаранта належного функціонування критичної для життєдіяльності суспільства інфраструктури. Політичні «еліти», які впродовж останніх десятиліть проходили постійний негативний відбір, орієнтувалися на загравання з електоратом та зменшення витрат на критичні сфери. Грабуючи державні активи та привласнюючи корупційну й монопольну ренту, вони водночас відкуповувалися від мільйонів громадян можливістю сплачувати податки в мінімальному розмірі або взагалі їх уникати. І компенсували це не надто меншими корупційними «зборами».


Вирішувати, а не поглиблювати проблему


Замість змін у підходах, які спричинили нинішню складну ситуацію в країні, висунуті владою ініціативи зводяться до відтворення й навіть поглиблення нинішніх проблем. Ставка знову робиться на збільшення дефіциту бюджету, який покриватимуть нарощуванням державного боргу, до того ж здебільшого через запозичення в іноземній валюті. А відсутність запобіжників зростанню витрат цих коштів на некритичний імпорт зробить країну слабшою та вразливішою вже за кілька місяців. 


Цьогорічна економічна криза давно наростала й сталася б незалежно від карантину та пандемії коронавірусу, але вона сама разом з неготовністю країни до виклику епідемії стали наслідком безвідповідальної економічної політики й усунення держави від коригування фінансових пріоритетів суспільства. Життя «в борг» і з орієнтацією на імпорт за допомогою експорту сировини та робочої сили, нехтування ключовими сферами й національним виробництвом, відсутність запасу міцності в умовах порівняно позитивної ситуації економіки — ось що стало справжніми причинами критичної ситуації в країні. І найгірше те, що зараз може остаточно затягнутися зашморг, сформований внаслідок слабкості держави та відсутності продуманої економічної політики обстоювання національного інтересу в попередній час.

 

Читайте також: На півдорозі до Європи


Водночас не можна забувати, що бюджет країни був заведений у критичний стан і без карантину. Станом на 26 березня, коли вплив пов’язаних із COVID-19 обмежувальних заходів або ще взагалі не відобразився, або був мінімальним, план доходів до державного бюджету був виконаний лише на 81,8%, а недовиконання сягнуло 43,4 млрд грн. Зокрема, митниця недоотримала 23,1 млрд грн, а податкова — понад 17 млрд грн. Недобір протягом року 20% запланованих надходжень став надто очевидним, зокрема й з огляду на активне збирання податків наперед, що відбулося наприкінці ще попереднього, 2019 року. Це визнали й у новому уряді Дениса Шмигаля. Тож секвестр бюджету, який в уряді проштовхують нібито під виклики коронавірусу, є лише спробою знайти виправдання за масштабне обрізання витрат, яке довелося б робити незалежно від того, чи була б пандемія, чи ні. Водночас збільшення дефіциту бюджету втричі, як це запропоновано у варіанті секвестру від уряду, означало б закриття саме цієї діри через збільшення запозичень.


Проте 300 млрд грн дефіциту в бюджеті поточного року за нинішнього курсу означають понад $10 млрд додаткового боргового навантаження на тлі перспективи подальшого обвалу національної валюти. Це штовхне країну до чергового затягування боргового зашморгу й, головне, не вирішить завдань щодо розвитку власне української економіки. Підхід уряду до секвестрування бюджету свідчить про те, що урізаються витрати якраз на ті статті, які могли б підтримати внутрішній ринок та розвиток.


Пошук рішення


Натомість не передбачено жодних заходів для обмеження напливу в Україну імпорту, особливо споживчого. Тоді як додаткове його оподаткування могло б стати інструментом наповнення бюджету. Важливими є також зміни до механізму державних закупівель, які надали б пріоритет товарам і послугам вітчизняних виробників.


Потрібно відмовитися від подальшого перебування в спіралі нарощування державного боргу, особливо в іноземній валюті за одночасного витрачання отриманих у такий спосіб коштів на дедалі більші обсяги імпорту. Ліпше запровадити додаткове оподаткування на пасивні доходи від депозитів та ренти. Вони могли б бути збільшені в рази, можливо, варто оподаткувати й тіло депозитів, якщо в одного власника вони перевищують у різних банківських установах, скажімо, 5 млн чи 10 млн грн.


Так само джерелом неборгового наповнення бюджету в умовах кризи мали б стати додаткові податки на предмети розкоші, дорогі невиробничі активи, особливо на житлову нерухомість у власності фізичних та юридичних осіб, площа якої перевищує 200 чи 300 м2. Тягар надзвичайних заходів в економіці слід рівномірніше розподілити між представниками різних галузей економіки та соціальних верств із відносно більшим внеском заможніших.


Важливо в умовах кризи на фінансових ринках поставити кредиторів країни перед необхідністю вимушеної реструктуризації та списання частини тіла заборгованості. Наприклад, як це було зроблено 2015 року. Адже донедавна вони активно заробляли на спекулятивно високій дохідності облігацій. Усі ці заходи суттєво зменшать як дефіцит цьогорічного бюджету, так і потребу в додаткових запозиченнях для його балансування.

 

Читайте також: Енергетична політика: дурість чи злочин


Реагувати на виклики в економіці слід, зважаючи на те, що ми зіткнулися не з класичною кризою. Ідеться про вимушену зупинку виробничих процесів, частковий розрив виробничих ланцюжків і простій частини виробників товарів та особливо послуг. Цей виклик потребує розумного реагування відповідно до причин. А не створення недієвих і до того ж дорогих преференцій та програм фінансування.


Важливим заходом підтримки бізнесу (особливо малого) у сферах, що найбільше постраждають від карантину та погіршення ситуації на світовому ринку, мали би стати канікули зі сплати ЄСВ, що стимулюватиме бізнес зберегти офіційну зайнятість кадрів у разі затягування карантину. Водночас внаслідок продовження обмежень важливо запровадити адресну допомогу бодай на рівні мінімальної заробітної плати всім самозайнятим громадянам. Наприклад, для тих, які працювали у відповідних сферах як ФОП понад шість місяців до запровадження карантину й сплачували всі податки та відрахування. Разом з тим додаткові виплати особливо вразливим до коронавірусу пенсіонерам, що вже охрестили «вовиною тисячею», лише підживлюватимуть спекуляції на ринку продуктів першої необхідності. Доцільнішим з боку держави було б організувати програми постачання продуктів та промислових товарів першої необхідності пенсіонерам до дверей, забезпечивши контроль за цінами цих продуктів. Що значно простіше зробити централізовано, ніж потім апелювати до АМКУ щодо розслідування порушень.


Бізнес різний. І доки частина підприємців справді потерпає через установлені обмеження чи проблеми в міжнародній торгівлі, інші активно спекулюють на товарах першої необхідності. І тут потрібна не підтримка, а жорсткі методи контролю та покарання. Наприклад, установити штрафи й санкції, які в разі підтвердження фактів спекуляції призводили б до автоматичного банкрутства таких підприємців та конфіскації майна, зокрема й особистого. Це теж стало б значним неборговим джерелом поповнення дефіцитного бюджету.


Знижуючи податки для тих підприємців, які найбільше постраждали від обмежень, а також надаючи їм підтримку для збереження бізнесу, можна й потрібно перекласти частину цього бюджетного тягаря на власників великих фінансових активів, які не зазнали втрат або навіть отримали вигоди у зв’язку з карантином.

 

Читайте також: Друг чи ворог: що МВФ вимагає від України і чи винен він у бідності українців?

 

Натомість, як уже писав Тиждень, у Зеленського в умовах погіршення ситуації зробили ставку на передачу країни в управління старих господарів — олігархів. У регіонах призначають «смотрящих» із середовища «підприємців» з неоднозначною репутацією, які, дедалі менш ховаючись, протиставляють себе органам державної влади.


Під прикриттям підтримки національного бізнесу олігархи та великий бізнес отримують основні преференції, часто незалежно від того, чи справді вони постраждали від нинішньої кризи, чи ні. Такі заходи подаються як підтримка м­алого та середнього бізнесу, однак насправді найбільше вигоди отримують його головні вороги. Користуючись ситуацією, вони намагаються перерозподілити привабливі сегменти національного ринку та підпорядкувати державний бюджет власним інтересам. 


Наприклад, зараз на період карантину для всіх скасовано частину податків. Як наслідок, найбільше вигод від зупинки оподаткування нерухомості отримують представники великого бізнесу — часто того, який найменше постраждав. Натомість від цього виразно страждають місцеві бюджети, що й так матимуть проблеми у зв’язку зі згортанням сфери послуг через карантин. Нарешті, замість продовжити чи посилити обмеження економічної активності, найдієвіший спосіб зупинити епідемію — проведення масових тестувань для людей із симптомами ГРВІ. Масова перевірка людей мінімізує ризики зараження куди ліпше, ніж зупинка економіки країни, оскільки люди, які не працюють, і далі активно порушують заходи карантину, що й казати про те, що вони змушені відвідувати магазини, аптеки тощо.


У таких умовах циркуляцію вірусу карантинними заходами зупинити не вдасться і в осінньо-зимовий період 2020–2021 року епідемія неодмінно відновиться, доки більшість громадян не вироблять імунітет. Однак продовжувати карантин на весь осінньо-весняний сезон 2020–2021 року навіть за такого сценарію, вочевидь, буде неможливо. Тим більше в умовах важких економічних та бюджетних наслідків для країни й фінансово-майнових для мільйонів громадян. Тож завдання сильної держави мало б полягати в здатності мислити стратегічно й діяти, оцінюючи перспективи, а не ухвалюючи імпульсивні рішення. 

схожі публiкацii