Світ 2020-05-16 11:47 Лазарева Алла
  ▪   Париж

Урятувати єдність

Чому держави ЄС мають створити нову систему солідарності для порятунку своєї економіки

Флагман французької авіації Air France отримав €7 млрд державної підтримки. €4 млрд з них — кредит, гарантований державою, решта — пряма державна позика. «Жодне підприємство не дістало такої суми, — зазначив у розмові з Тижнем один з працівників іншої французької авіафірми Corsair. — Хоча приватний авіатранспорт зазнає тих самих труднощів, що й національна авіакомпанія, держава ставиться до нас по-різному. Для Air France затверджено «історичний план порятунку», для інших озвучено лише туманні обіцянки кредитів, які можна буде взяти, щойно Європейський Союз запустить механізми для підтримки приватного бізнесу. Коли це буде? Кажуть, через кілька місяців. Поки що все в тумані, а нам загрожує банкрутство».


Франція збирається поетапно виходити з карантину починаючи з 11 травня. Інші країни ЄС також сподіваються поступово повернутися до нормального життя ближче до осені, якщо вірус удасться приборкати. Відновити повноцінну економічну діяльність? «Для цього знадобиться не менше ніж два — три роки, — припускають у невеликій французькій приватній фірмі France Trade. — Потужні стратегічні підприємства без підтримки не залишаться, а ось малий бізнес під загрозою. Незрозуміло, як сплачувати оренду, податки, кошти працівникам, коли за квітень ми не заробили й одного євро? Це неправда, що Франція скасувала оренду та податки на період карантину. Їх доведеться платити в повному обсязі, можна хіба що відтермінувати на пізніше сам переказ».

 

Читайте також: Дипломатія завтрашнього дня


Попри те що євроскептики активно використовують епідемію COVID-19, щоб гуртувати опонентів Євросоюзу, більшість європейських ринкових аналітиків погоджуються з тим, що довго тримати внутрішні кордони ЄС закритими не вийде. «Європейці змушені вийти на нову систему солідарності бодай тому, що надмірна економічна закритість на собі може зруйнувати зону євро», — пояснив на віртуальній прес-конференції експерт інвестиційного фонду Richelieu Finances Александр Газез. На його думку, найуразливішою ланкою є Італія, що пережила три кризи за 10 років: у 2008-му — фінансову, у 2011-му — з мігрантами та нині — з COVID-19. «Антиєвропейські партії розпалюють пристрасті, проте ніхто в ЄС не хоче банкрутства Італії та вибуху зони євро. 27 держав-членів мусять якось знайти спільний знаменник», — наголосив аналітик.

Брюссель, враховуючи досвід попередніх криз, мусить придумати якісь кроки, щоб перезапуск економіки в різних країнах-членах не відбувся надто асиметрично. ЄС повинен вигадати нову європейську солідарність, у нових умовах. Часу на цю архіскладну вправу зовсім мало


У який спосіб Євросоюз збирається віднайти собі друге дихання після того, як санітарна криза закінчиться? Можливі механізми внутрішньої взаємопідтримки керівники держав ЄС обговорили 23 квітня в режимі відеоконференції. Центральною темою дискусій було створення нового Фонду стимуляції економіки з бюджетом від €700 млрд до €1,5 трлн. Ідеться про додаткові гроші, які можуть запрацювати після 2021 року. Південні країни (Італія, Іспанія, Греція) пропонують орієнтуватися на максимальну суму, себто 10% сукупного ВВП Євросоюзу. Північні держави (насамперед Німеччина та Нідерланди) бачать дещо скромніші обсяги, наголошуючи, що країни, які станом на сьогодні найбільше постраждали від вірусу, вже мають найвищі в ЄС борги.


«Іспанія наполягає, — повідомляє часопис La Croix, — щоб саме Європейська комісія, а не кожна держава окремо позичила €1,5 трлн під так званий довічний борг, з якого виплачуватимуться лише відсотки. Італія домагається створення системи взаємної заборгованості через випуск європейських облігацій (їх уже називають «коронабонди»). Франція, зі свого боку, пропонує сформувати фонд з бюджетом €1 трлн які треба було б відшкодувати впродовж 20 років. Кожна країна отримала б частку із цих коштів, пропорційно до шкоди, що вона зазнала через епідемію, гроші поверталися б у пропорції до економічної ваги країни в ЄС. Така система привела б гроші до південних держав, які станом на сьогодні більше уражені вірусом».

 

Читайте також: Що? Де? Коли?

 

Німеччині задум «коронабондів» не подобається. Натомість Берлін готує свою пропозицію до наступного саміту керівників держав — членів ЄС: передбачити збільшення багаторічного бюджету Євросоюзу, враховуючи додаткові витрати на подолання епідемії. «За всіма цими суто технічними дебатами ховається засадниче питання європейської солідарності, яку Париж бачить основним інструментом збереження Союзу, — вважає французький міністр економіки Бруно Ле Мер. — Після завершення карантину частина держав зможе вкласти гроші у відновлення своєї економіки. Але інші — ні. Відстань, яка вже існує між країнами-членами, поглибиться, що за певний час може зруйнувати зону євро».
Наскільки цілісність Євросоюзу під загрозою? Радіо France Inter цитує соціологічне дослідження, згідно з яким кожен другий італієць підтримує вихід своєї держави з ЄС. Торік євроскептиків в Італії було 30%. Від початку епідемії переконаних прихильників єдиної Європи поменшало. Якщо у вересні їх було 42%, то нині, за даними італійської соціологічної структури SWG, таких 27%. «В Італії, як і в багатьох інших країнах, націоналістичні та екстремістські партії намагаються використати брак солідарності між європейцями як потужний аргумент у кампанії», — робить висновок часопис La Croix.


Досвід попередньої кризи Євросоюзу підказує, що вже тоді, 2010-го, саме нерівність можливостей Півдня та Півночі, а також високий борг південних країн та Ірландії поставили під загрозу зону євро. Рятівним стало втручання Європейського центрального банку. «Упродовж двох років, від саміту до саміту, лідери ЄС шукали та знаходили компроміси виходу з кризи, — згадує La Croix. — Цього разу європейці змобілізувалися швидше. Центробанк втрутився через три-чотири тижні після початку кризи, пообіцявши викупити активи на суму €750 млрд». Щоб не дати Євросоюзу перетворитися на банальний регулятор ринку, Брюссель, враховуючи досвід попередніх криз, мусить придумати якісь кроки, щоб перезапуск економіки в різних країнах-членах не відбувся надто асиметрично. ЄС повинен вигадати нову європейську солідарність, у нових умовах. Часу на цю архіскладну вправу зовсім мало.

 

Читайте також: Відродження на чолі з Брюсселем


«Якщо й існує якийсь урок, що його європейці мають засвоїти з досвіду кризи зони євро, то він полягає в тому, що проблема когось одного може швидко стати проблемою для всіх», — зазначає часопис La Libre Belgiue. Нерівноправні стартові можливості для різних країн здатні легко перетворити санітарну кризу на політичну. Що відбудеться, якщо Північ не захоче поступитися грошима, а Південь — амбіціями? Франція, зокрема, розглядає можливість колективної позики на рівні лише кількох членів Євросоюзу спільно з Італією та Іспанією. У Німеччині також лунають голоси на користь спільного кредиту, але іншого: тільки для «зразкових учнів», що дотримуються бюджетної дисципліни. «Якщо різні держави позичатимуть за різними відсотковими ставками, це стане поразкою для зони євро», — вважає газета La Croix.


«Маємо приготуватися до того, що, в ім’я солідарності на певний час нам доведеться більше платити до бюджету ЄС, якщо ми хочемо, щоб економіка всіх держав-членів відродилася», — звернулася до Бундестагу Анґела Меркель. До внутрішнього німецького консенсусу стосовно додаткових виплат ще дуже далеко. Аналогічна ситуація в Нідерландах, де не всі згідні спонсорувати «недолуге управління» південних країн. «Ніхто не заперечує необхідність спільної відповіді, але немає згоди, як усе потрібно зорганізувати, — підсумував результати відеоконференції глав держав ЄС президент Франції Емманюель Макрон. — Є держави, чия глибинна психологія та політичні обставини виправдовують дуже жорстку позицію».


Що далі? Нові консультації та, імовірно ближче до кінця травня, жива зустріч лідерів держав у Брюсселі. Парадокс нинішньої ситуації в тому, що хоч би як нарікали на ЄС його мешканці, вони чекають від Євросоюзу рятівних рішень так само, як і від національних урядів. Відчай, тривога та невизначеність ніби й підсилюють євроскептиків, але водночас стимулюють Брюссель шукати нові, нестандартні рішення. З одного боку, керівники країн мусять зважати на спалахи національного егоїзму в себе вдома, з іншого — не можуть не брати до уваги ту високу взаємозалежність, що вже існує між державами — членами ЄС. Переговори не обіцяють бути легкими, але шанс порозумітися в середині ЄС цілком реальний.