Світ 2020-05-15 10:51 Барабаш Катерина
  ▪   Москва

Самотність маленької людини

Як коронавірусна хвороба зламала Владіміру Путіну переможні плани

9 травня 2020 року. 10 година ранку. Москва не просто порожня, Москва зачищена. Підрозділи «Росгвардії» й численні поліцейські патрулі розігнали випадкових перехожих, перекрили в’їзди-виїзди й охороняють центр Москви в радіусі п’яти кілометрів. Маленька голомоза людська істота з’являється в Олександрівському саду біля кремлівської стіни й іде до Вічного вогню. Ніхто не знає, звідки вона з’явилася. І куди потім зникла. Телевізор показує єдине: як вона рухається до вогню й опісля відходить від нього. Автоматників і снайперів послужливе телебачення не показує, але ми знаємо, що вони — єдині друзі маленької похмурої людської істоти з великими веселими щічками. Людина кладе червону гвоздику, вирощену в спецрозпліднику, до пам’ятника Невідомому солдату і, плутаючись у відмінках, звертається до «граду та світу». Вона вимовляє порожні казенні фрази, написані казенними бездарними спічрайтерами, про те, що «ми завжди», «ми ніколи», «разом», «не дозволимо». Ці фрази людина отримала у спадок від всесоюзних старців Брежнєва, Андропова, Черненка… Потім маленька людина приймає маленький парадик, відтворивши на обличчі скорботу за світлим минулим, терпимість до світлого теперішнього й упевненість у світлому майбутньому.


В абсолютно порожньому величезному місті цей парад для однієї людини має вигляд дикого безглуздя. Навіть більшого, аніж повітряний парад над містом, що застигло в карантині. Обіцяне розганяння хмар, на яке московська влада витратила півмільярда рублів, чомусь не допомогло, тому літаків не видно з-за хмар, і вочевидь тепер можна очікувати на повернення мерією грошей за ненадану послугу.

 

Читайте також: COVID-19 в РФ та ОРДЛО: фальсифікації, старі фейкі та приховування


Жартую, звісно. Грошей ніхто не поверне, зате москвичам майже щодня пропонують нові штрафи за порушення режиму самоізоляції під бадьорі виступи лідера з тим самим формулюванням: «Немає часу на розгойдування». Щоправда, в останньому зверненні він вирішив дещо розбавити лексикон і висловився, на його думку, витонченіше й конкретніше: «Поспішати не можна, але й тупцювати на місці сенсу також немає». Ну нарешті ми чітко знаємо, що робити.


Якщо подивитися на «лідера» на тлі Вічного вогню, то сміливо можна сказати єдине: «лідер» розгублений. Крихітний і невидимий, але могутній вірус добряче поламав грандіозні плани. Путін і його режим надавали величезного значення 75-річчю Перемоги. Перші особи хоч якихось країн мали би приїхати на святкування. Вони із захватом дивилися б на запаморочливий парад військової техніки. У цьому параді таївся би той самий сенс, який Путін хотів донести до всього світу: «Врешь — не возьмешь!». Щоправда, захоплювати, власне, ніхто й не прагне — бо кому воно треба, — але поки що іншої національної ідеї, іншої скріпи, немає, тому доводиться задовольнятися цією: «Довкола нас усі вороги». До того ж за часом парад майже повністю збігався з так званими поправками до Конституції, що прирікають країну на вічне путінське правління. Разом із парадом, що мав на меті продемонструвати могутність держави, змінена Конституція поставила б велику урочисту крапку в усій дискусії про правомірність/неправомірність продовження термінів нинішнього президента.

Разом із парадом, що мав на меті продемонструвати могутність держави, змінена Конституція поставила б велику урочисту крапку в усій дискусії про правомірність/неправомірність продовження термінів нинішнього президента. Коронавірусна хвороба завдала цим планам відчутного удару


Коронавірусна хвороба завдала цим планам відчутного удару. Урочисте великодержавне дійство, на яке Путін сподівався і яке мало показати його в очах світу таким собі генералісимусом «русского мира», головнокомандувачем найпотужнішої у Всесвіті армії, зірвалося. Профнепридатні спічрайтери спробували відредагувати вже написану й виголошену на параді промову, вони адаптували її до нинішніх реалій, але все одно не впоралися. Виступ, що його готували для Червоної площі й мільйонів тих, хто прикипить до телеекранів, виявився непридатним для безлюдного простору: без публіки, без військових, без синього неба над головою.


Якби лідер був розумнішим, а спічрайтери — не просто перевіреними на лояльність феесбешниками, а профі, то придумати нові сенси для звернення «вождя» до народу було би неважко, тим паче, що життя саме підказує виграшний привід. Епідемія коронавірусної хвороби могла би стати тим сумним моментом, здатним об’єднати націю в разі небезпеки. Але якщо ти виріс у підворітті, звідки звик дивитися на людей злісно примруженим і зневажливим поглядом та в кожному вбачати потенційного ворога, а освіту здобув у школі дзюдо й у школі КГБ, то не варто сподіватися від тебе хоча б відрепетируваної щирості.


Навіть президент Білорусі Аляксандр Лукашенка зі своєю безумною ідеєю організувати парад у Мінську попри небезпеку всезагального зараження виявився у більш виграшній ситуації. Слабоумство й відвага «бацьки» у природний спосіб «заримувалися» зі святом перемоги, викликавши в багатьох несподівану повагу. Керівник країни наче став у строй із підлеглими і, що важливіше, з ветеранами. Доблесть, звісно, невелика: відправити сотні людей, зокрема літніх, на передній фронт під обстріл вірусу, зате він став пліч-о-пліч із ними під цей обстріл. Путіну для такого демаршу не вистачило ні слабоумства, ні відваги, що загалом, звісно, добре з погляду фізичного здоров’я багатьох людей і з погляду падіння його рейтингу.


Путін не знайшов ані правильної інтонації, ні правильної лінії поведінки в День перемоги на тлі епідемії. Він не вигадав нічого кращого, ніж узяти казенно-вибачливий тон: «Ми обов’язково, як завжди, широко й урочисто відзначимо ювілейну дату, зробимо це гідно… Буде і наш головний парад на Красній площі, і народний марш «Безсмертного полку…». Президент наче вибачався за відміну всенародного святкування, яке нікому, окрім нього самого, насправді не потрібне. Тому його жалібне вибачення і явний жаль за тим, що не відбулося, лише додали розгубленості до промови й водночас позбавили її будь-якої можливої сили.

 

Читайте також: Пандемія в окупації


Основний посил «урочистої» промови й багатьох інших виступів такий: «Нас не здолати!». У світлі цієї тези парад для Путіна був би дуже важливим і доречним, особливо зважаючи на прийдешні поправки до Конституції. Росія, як відомо, за відсутності реальних приводів для реальної гордості, є країною міфів, а «Велика Вітчизняна війна» — чи не найважливіший із них. Що далі, то активніше Путін і влада намагаються переконати співвітчизників, що це — наша й тільки наша Перемога, що «Велика Вітчизняна» ніколи не була частиною Другої світової, наче вони існували в різний час і в різних площинах. Уже давно з лексикону урочистих промов зникло слово «союзники»: адже ми все самі, одні-єдині, а Америка й Велика Британія тільки фільми про Другу світову війну знімають, не більше.


Міфологія війни для російської влади дуже зручна. Слово «міф» тут не треба розуміти як «казка» чи «бувальщина». Міф — це система уявлень про важливу подію чи явище, що розвивається від покоління до покоління, обростає деталями і проникає в нинішнє життя суспільства. У цьому сенсі міф «Великої Вітчизняної» для теперішньої влади ідеальний: він чітко розділив людство на своїх і ворогів, окреслив межі добра і зла, а також після довгих трудів викував образ СРСР (а після розпаду СРСР — образ Росії) як визволителя планети від коричневої чуми. Про те, що звільнивши Європу від коричневої чуми, Радянський Союз нав’язав Східній Європі червону чуму, влада воліє делікатно мовчати.

 

Читайте також: COVID-19 в Ірані: що приховує режим

 

Нині, коли становище Росії в світі стало нестабільним, а сама країна тихо відповзла в санкційну ізоляцію, Перемога набула для путінського режиму особливого значення. За 75 років вона стала фундаментом для появи нових міфів. Коли країна опинилася в ізоляції, то взялася активно працювати над приватизацією Перемоги. Тепер Росія та її населення — єдині спадкоємці «Великої Перемоги». Ми маємо право вбивати «бандерівців» на їхній території, бо «ми як спадкоємці «Великої Перемоги» не допустимо повторення фашизму!». Ми маємо право говорити про кільце ворогів довкола Росії, бо «ми як спадкоємці «Великої Перемоги» ніколи не забудемо, як у 1941-му на нас підступно напали!». Ми змушені бути напоготові й постійно шукати внутрішніх ворогів, бо «ми як спадкоємці «Великої Перемоги» завжди пам’ятаємо, що зовнішній ворог щедро платить п’ятій колоні!».


Апофеозом цієї тривалої роботи мав стати грандіозний військовий парад 9 травня 2020 року. Тому меседжем путінської промови того дня й була обіцянка будь-що провести парад після закінчення епідемії. Для цього навіть придумали нове для Росії свято: закінчення Другої світової війни, яке вирішили відсвяткувати не разом із усіма 2 вересня, а чомусь 3 вересня. Парад відбудеться за будь-якої погоди. Заради цього згадають урешті, що «Велика Віт­чизняна» — це частина Другої світової і що, хай уже буде, ми навіть мали союзників.
Та тільки час минув. COVID-19 сплутав усі карти. Парад, може, й відбудеться, але картинка «Самотність маленької людської істоти» залишиться. Така дуже символічна картинка. 

схожі публiкацii