Політика 2020-05-22 10:47 Гончарова Єлизавета

Локальний фронт

Перед якими проблемами постала місцева влада в час епідемії та які ймовірні політичні наслідки це матиме

Унаслідок децентралізації органи місцевого самоврядування стали розпорядниками бюджетів, із яких фінансують майже всю соціальну сферу. Саме представники влади на місцях нині вирішують, куди спрямовувати бюджетні кошти, зокрема й у медичній галузі. Від ефективності внутрішнього й зовнішнього менеджменту залежить, у якому стані перебувають медичні заклади, як забезпечено лікарні, чи запроваджено практику грантового і проектного фінансування ремонтів та оновлення обладнання, чи виділено додаткові кошти для заохочення медичного персоналу тощо. Тому на початку епідемії регіони виявилися на різних рівнях підготовки й міськради або керівництва ОТГ почали реагувати на новий виклик, виходячи з власного розуміння конкретних потреб і фінансової спроможності.


Стрічки новин зарясніли повідомленнями про створення міських, районних і регіональних штабів протидії поширенню COVID-19, які спочатку були відверто декларативними: комусь щось радили, про щось попереджали й агітували ретельно мити руки. Коли на місцях побачили, що кількість інфікованих щодня зростає, то почали змінювати плани щодо бюджетних витрат, виділяючи й переспрямовуючи певні кошти на боротьбу з коронавірусною хворобою. Іноді це стосувалося того, до чого десятиліттями не доходили руки.

 

Читайте також: Три завдання для уряду

 

«Щойно почувши про епідемію в Китаї, я викликав до себе лікарів районної лікарні (ми зараз забираємо її на баланс громади) і запитав, у якому стані перебувають апарати штучної вентиляції легень. Коли почув, що вони не працюють, то був приголомшеним. Адже ми завжди допомагаємо лікарні в усіх її проблемах, а тут були навіть не в курсі, — поділився своїм досвідом на профільному сайті «Децентралізація дає можливості» голова Опішнянської ОТГ Полтавської області Микола Різник. — Лікарі відповіли: вартість ремонту така, що вони навіть не сподівалися на отримання від нас грошей. Але ми виділили їх без зволікань. Загалом на боротьбу з пандемією з нашого бюджету витратили майже 600 тис. грн. Також близько 200 тис. грн додали спонсори».


Шляхом термінового латання дірок пішли майже всюди. Відмінність лише в сумі виділених коштів, масштабах закупівель і специфіці регіональної спонсорської підтримки. Через щільність населення найнебезпечнішими щодо поширення вірусу є великі міста, тому керівництво обласних міст і столиці взялося діяти на випередження. Наприклад, Хмельницька міськрада виділила на боротьбу з COVID-19 майже 20 млн грн, Харків — 40 млн грн, із міського бюджету Одеси надійшло 142 млн грн, а в Києві з резервного фонду — 260 млн грн. У Чернігові виділили кошти на надбавки для медичного персоналу інфекційного відділення, який працює з хворими на COVID-19. Так само допомагають медикам у Вінниці. Десь до фінансування долучили міжнародні фонди чи власників бізнесу, діяльність яких пов’язана з територією, десь створили волонтерські центри або звернулися за допомогою до політиків і політичних партій.

Шляхом термінового латання дірок пішли майже всюди. Відмінність лише в сумі виділених коштів, масштабах закупівель і специфіці регіональної спонсорської підтримки


Діяльність органів самоврядування й особисто мерів під час епідемії була дуже різною: коштом місцевого бюджету закуповували й ремонтували апарати ШВЛ, наповнювали застарілі лабораторії обладнанням і реактивами, а лікарні — тестами й засобами захисту, екіпірували соціальні служби масками й рукавичками, купували й роздавали продукти малозабезпеченим родинам і самотнім літнім людям, терміново ремонтували туалети й фарбували стіни в палатах лікарень, які визначили як опорні. Виконкоми й органи керівництва ОТГ були змушені в ручному режимі приймати рішення, не передбачені звичайними інструкціями й наказами. Наприклад, щодо передачі продуктів із балансу управлінь освіти до медичних закладів, бо дошкільнята та школярі в закладах нині не харчуються. Або відкриття на базі навчальних закладів імпровізованих швецьких майстерень, у яких педагоги на карантині виготовляли марлеві пов’язки. Чи перепрофілювання шкільних автобусів для перевезення медичних працівників на місця роботи в умовах обмеження міського й міжміського транспортного сполучення. А ще більшості довелося якось організовувати питання створення блокпостів і перекриття в разі необхідності виїздів і в’їздів у міста та області, що не врегульовано жодним законом (якщо не йдеться про Донеччину й Луганщину, де діє особливий стан через проведення Операції об’єднаних сил).

 

Читайте також: Бойові вовки і легковаговики


Не минулося й без скандалів. Так, у Житомирі наприкінці березня працівники інфекційного відділення лікарні № 1 написали заяву про звільнення у зв’язку зі звинуваченням у вимаганні так званих благодійних внесків, зокрема за тестування на наявність COVID-19. Міський голова Житомира Сергій Сухомлин підтримав медиків, а отже, фактично легалізував такі незаконні побори. Він пояснив, що без цих грошей якісна допомога пацієнтам взагалі була би неможливою. Сухомлин стверджував, що в державному бюджеті передбачено тільки виплату медикам заробітної плати, до того ж не повністю, бо частину коштів щороку зі свого бюджету також виділяє місто. Але з міського бюджету фінансують лише приймальні відділення й дитячу лікарню. Тому лікарі змушені звертатися до людей і просити про так звані благодійні внески, що йдуть на рахунки лікарень, зокрема тих відділень, у яких перебувають пацієнти з коронавірусною хворобою.
Також дісталося від правозахисників міському голові Івано-Франківська Руслану Марцінківу, який намагався вивезти табір ромів із центру міста на їхнє «постійне місце проживання» на Закарпатті, щоб запобігти поширенню інфекції. Прогримів на всю країну й Борис Філатов, міський голова Дніпра, який не тільки публічно погрожував перекрити всі шляхи до релігійних споруд у разі недотримання карантину під час святкування Великодня, а й наказав перекопати вхід до однієї з церков, де напередодні відбулися масові заходи. Також за його ініціативою в місті було розклеєно оголошення на будинку, у якому виявили інфікованих COVID-19. Таке досить неоднозначне рішення дало привід звинуватити Філатова у порушенні права на конфіденційність і медичну таємницю. Задля справедливості слід зазначити, що коштом міського дніпровського бюджету ОСББ і ЖЕКи, що обслуговують ці будинки, придбали додаткові засоби для дезінфекції під’їздів і прибудинкових територій. Девізом київського карантину стало емоційне висловлювання Віталія Кличка «Досить шастать!», яке швидко перетворилося на мем.


Однак після впровадження змін щодо наповнення міських бюджетів ентузіазму в міських голів поменшало. Уряд вирішив боротися з наслідками карантину скасуванням або зменшенням субвенцій, декларуванням пільг в оподаткуванні, що знизить наповнення міської скарбниці, а також намагаючись перекласти на плечі міського самоврядування додаткові виплати медичним працівникам, які лікують хворих на COVID-19. Керівники міст, як кажуть, «порахували й розплакалися»: перспектива залишитися з порожніми бюджетами через продовження карантину й фактично ігнорування урядом інтересів громад спровокувала протестні дії з боку керівників міст. Свою непокору майже одразу продемонстрував Геннадій Кернес, який на початку карантину відмовлявся закривати метро, бо в Харкові тоді не було зафіксовано жодного випадку інфікування, але згодом усе ж закрив. Він висловив бажання запустити підземний транспорт із 12 травня, але зізнався, що всупереч забороні президента цього не робитиме. Постійно критикував дії влади під час епідемії й Борис Філатов, який одночасно ще й активно конфліктував з обласною державною адміністрацією. Також його самостійна ініціатива — направити дніпровських медиків на допомогу більш постраждалим від епідемії регіонам України.

 

Читайте також: Нова хвиля старого популізму


Але найбільш нестриманим виявився голова Черкас Анатолій Бондаренко, який через свій демарш щодо припинення карантину на місцевому рівні став не тільки символом непокори та героєм мемів, а і своєрідним центром об’єднання мерів (яке, що сподівано, дуже швидко почало набувати політичного забарвлення). Черкаський демарш підтримали Запоріжжя, Львів, Мукачево, Івано-Франківськ і Вінниця. Відчуваючи суспільний запит на скасування карантину і скептичне ставлення до дій центральної влади, мери великий міст наголошують на відстоюванні справедливості й рівних для всіх умовах. Але насамперед вони відчувають, що в разі покірного мовчання громада звинуватить їх в економічних проблемах, що обов’язково будуть пізніше. «Тепер у нас забрали ще й інфраструктурну субвенцію. Тобто коштів стало ще менше, тому наші громади опинилися в надскладних умовах», — написав на власній сторінці у Facebook Руслан Марцінків.


Київський міський голова тримався в кільватері урядових рішень і лише 13 травня наважився ініціювати запуск метро 25 травня, але без жодної самодіяльності — він просто звернувся з відповідним проханням до Кабміну.
Спільна мета є у всіх керманичів великих міст. По-перше, їм важливо не допустити остаточного економічного колапсу громад, якими вони керують. А також треба показати себе виборцям як сильних гравців напередодні місцевих перегонів: у вигідному для себе двобої зі слабкою центральною й незбалансованою обласною владою. І в цьому сенсі епідемія стала певним лакмусовим папірцем справжніх наслідків децентралізації. Що може призвести і до здорового посилення місцевої влади, і до процесів, що рухатимуться у феодально-федеративному напрямі. Але також вона може стати «лебединою піснею» бунтівників, зокрема й на наступних виборах. Наприклад, якщо свавільні скасування карантинних обмежень призведуть до суттєвого погіршення епідеміологічної ситуації в окремих регіонах, великої кількості хворих і загиблих. Або якщо економічні наслідки виявляться значно серйознішими за бажання виборців з’ясовувати, яка гілка влади у цьому винна. Водночас очевидно, що місцеве самоврядування під час випробування епідемією опинилося на передовій, а тому було змушене швидко реагувати на виклики і стало ближчим до громади щодо комунікацій і розуміння її потреб.