Світ 2020-05-28 17:25 Лазарева Алла

Оновлення репертуару

Як прокремлівські лобі використовують COVID-19, щоб домогтися скасування санкцій проти Росії

Було б дивно, якби Москва не здійснила спроби скористатися епідемією COVID-19, щоб проштовхнути якщо не скасування, то бодай послаблення санкцій. Світ змінюється, але навіть крізь віки не втрачає інтенсивності російське прагнення експансії. Змінюються лише інформаційні приводи й ситуативні тактики, якими послуговується Кремль. Нарізка комунікаційних технологій також може несуттєво коригуватися відповідно до потреб моменту. Але незалежно від політичної доби і глобальних викликів, кремлівські лобісти без роботи не залишаться ніколи.


Для московських пропагандистів коронавірусна хвороба cтала черговою нагодою оновити аргументацію. Росія тепер закликає до «співчуття та людяності», відмовляючи опонентам у «гуманності». Після того як Україна заблокувала в ООН резолюцію Російської Федерації про послаблення санкцій у зв’язку з глобальною санітарною кризою, Москва спробувала розчулити світ. «Доблесних українських борців із реальністю абсолютно не бентежить блюзнірство їхньої позиції… Заклик до зняття примусових економічних заходів, що обмежують можливості боротьби з пандемією, було звернено саме на країни, що розвиваються, до яких нашим українським колегам, мабуть, немає діла», — залилося крокодилячими сльозами російське МЗС.

 

Читайте також: Самотність маленької людини


Але номер не вдався. «Конкретно щодо Росії, то ці санкції спрямовані проти російських компаній та осіб, пов’язаних із незаконною анексією Криму й Севастополя, тож їх уведено внаслідок дій, які підривають суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України. Це означає, що ці санкції не стримують Росію від протидії спалаху коронавірусної хвороби», — відгукнувся речник Європейського Союзу Пітер Стано. Європейські й американські санкції збережено ще на півроку, до осені. Ба більше, до системи обмежень долучилися такі країни — кандидати до Євросоюзу, як Чорногорія та Албанія, а також Норвегія та Молдова.

Новий діалог із Росією виринає то у Франції з подачі президента Макрона, то в Брюсселі зі сторінок аналітичних викладок відомих дослідницьких центрів. Це не є відвертим лобізмом. Маємо справу з мовою напівтонів і припущень, оксамитовими інтонаціями, спокусою миром, життям, комфортом і спокоєм


Перемога? Лише часткова, бо Кремль не планує відмовлятися ні від Криму, ані від зручного механізму тиску на Україну, яким є Донбас. Тобто війна триває. Бо Росія не припиняє грати без правил, вербувати корисних ідіотів і корисливих розумників, а також не втрачає жодної нагоди послабити і скомпрометувати опонентів. Москва бажає й шукає впливів не тільки на політиків, а також на дослідницькі кола й експертне середовище. І ці впливи не завжди відверто очевидні. Часто вигідній Кремлю меседж потрапляє до інформаційного поля манівцями, перекочовуючи з неформального спілкування до звітів і доповідей, рекомендацій міжнародних структур і публікацій якісної преси. Такі тези рідко оформлено чіткою цитатою. Зазвичай автори текстів дають змогу себе переконати, апелюючи до інтересів своєї держави, потреб безпеки й загальної логіки… Потрібні Москві висновки неначе приростають до речника, стають частиною його бачення.
Напередодні обговорення санкцій проти РФ у Європейському парламенті депутатам роздали доповідь НГО «Міжнародна кризова група» (International Crisis Group, ICG) із назвою «Мир в Україні: обіцянки ще треба дотриматися». Записати цю відому аналітичну структуру з бюджетом у $17,6 млн і солідним дослідницьким бекграундом до переліку свідомих, добровільних лобістів Кремля було б некоректно. Авторка доповіді Катарін Квін-Джадж відсторонено резюмує поширений на Заході погляд на війну в Україні: аби припинили стріляти. І якщо виявиться, що ціна миру — перетворити зовнішній конфлікт на внутрішній за рахунок великих поступок Кремлю, таку ціну доречно обговорювати, а може, і сплатити. Головне — прибрати геть із Європи відкриті бойові міждержавні дії. Тоді не доведеться втручатися, демонструвати принципи й відмовлятися від вигідних контрактів із Росією.


«Зеленський не є ні наївним, ані зрадницьким, ані негуманним, — ідеться в дослідженні ICG. — Його погляди на війну, зокрема щодо протидії військовому розв’язанню й відкритість до широкого спектру переговорів, значною мірою збігаються з позиціями багатьох українців, особливо з центральних та південно-східних регіонів. Зеленський не хоче капітулювати перед Москвою й не домагається інтеграції з окупованими територіями ціною єдності. Основ­на відмінність між Росією та Україною для нього — не мова чи культура, він називає росіян та українців «справді братніми народами», а рівень гуманності суспільства. Ці погляди залишають мало місця для поширеного в Києві бачення патріотизму: віри в те, що війна є національно-визвольними змаганнями, а лінія фронту — фільтром, що відділяє справжніх українців від їхніх нібито відсталих радянських візаві, які мешкають на сепаратистських територіях. Ці погляди також незручні для політиків у Москві чи на Донбасі, які проголошують, буцімто вони захищають східних українців від ультранаціоналістичного режиму». Документ рекомендує політикам Заходу почати новий діалог із Росією та, можливо, переглянути санкційну стратегію.

 

Читайте також: COVID-19 в РФ та ОРДЛО: фальсифікації, старі фейкі та приховування


Таких експертних викладок не бракує. Новий діалог із Росією виринає поки що в режимі гіпотези: то у Франції з подачі президента Макрона, то в Брюсселі зі сторінок аналітичних викладок відомих дослідницьких центрів. Це не є відвертим лобізмом зразка колишнього канцлера ФРН Ґергарда Шредера, який прямо каже в інтерв’ю німецькій газеті Tagesspiegel: «Безглузді санкції повинні зникнути!». Маємо справу з мовою напівтонів і припущень, оксамитовими інтонаціями, спокусою миром, життям, комфортом і спокоєм. Жодної української боротьби за ідентичність: замість неї — двоє братів: один чемний, а другий агресивний. Усе дуже політкоректно й майже доброзичливо. Якби не нюанс: таке бачення підозріло збігається з російським інтересом і не відповідає українському.


Перша російська спроба використати COVID-19, щоб позбутися санкцій, провалилася, але це не означає, що не буде інших. Крапля камінь точить, а російські пропагандистські ресурси не простоюють. Франкомовна сторінка RT радо транслює меседжі таких друзів Кремля, як економіст Жак Сапір та адвокат Тьєррі Валля; фундація Робера Шумана надає слово колишньому німецькому міністру внутрішніх справ Вольфґангу Шойбле, який вважає: «Захід посприяв напрузі у взаєминах із Росією, бо неодноразово нехтував необхідною чутливістю щодо колишньої світової потужності». У такому самому дусі систематично висловлюється колишній міністр закордонних справ Франції Юбер Ведрін. Міфічна західна провина перед Росією разом із «новим баченням» війни в Україні — це і є та гримуча суміш, якою Кремль охоче частує світ.


Не можна сказати, що західні політики зовсім не опираються багаторівневій промивці мізків. Нещодавно Національна асамблея Франції схвалила в першому читанні новий законопроект «Проти поширення ненависті в інтернеті», згідно з яким сповнені образ і люті тексти слід вилучати впродовж доби під загрозою високих штрафів. Франкомовні сторінки RT і Sputnik миттю сполошилися, вочевидь, спроектувавши нові обмеження на себе. Відразу з’явилися сюжети з компроматом на авторку законопроекту Летісію Авіа. Поки текст із подачі Сенату перебуває на розгляді Конституційної Ради, численні апологети Кремля струнким хором плачуть про загрозу «свободі слова» та «свободі критики».

 

Читайте також: Пандемія в окупації

 

Станом на сьогодні більшість депутатів Європейського парламенту, як і більшість лідерів країн — членів ЄС залишаються при думці, що криза, яку спричинила пандемія COVID-19, не є підставою для знаття з Росії міжнародних санкцій. Москва не збирається повертати Крим і прибирати зброю з Донбасу. Проте ніхто не знає, як розвиватимуться події надалі. Єдине, в чому не варто сумніватися, то це в тому, що російська пропагандистська машина не зупиниться. Кремль грає відразу на декількох регістрах і сподівається, що кількість вкладених зусиль колись перейде в якість. Санкції сьогодні — не лише економічний важіль, а й символ. Певна висота, яку Москві поки що не вдається взяти. А також вияв поваги до системи міжнародного права. Якщо зарубіжні політики десь, може, здатні пожертвувати Україною заради вигоди, то від порядку в себе вдома вони відмовитися не можуть. Оцей політичний егоїзм кожної держави ЄС, мабуть, і є найкращим колективним захистом від російської претензії на гру без правил. 

схожі публiкацii