ut.net.ua 2008-11-28 00:00

Химери телерадіопростору

Віталій Шевченко про квоти, транскордонне мовлення та інші малозрозумілі речі

 

 

Колись журналіст Віталій Шевченко оприлюднив таємні документи, пов’язані з Чорнобильською катастрофою. Сьогодні ми завітали, щоб дізнатися в нього, які катаклізми, очевидні й таємні, трясуть наш інформаційний ефір. У кутку кабінету голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення величезний плазмовий телевізор вінчає піраміду приймачів сигналу. На екрані жвава ведуча Ділового каналу витягує з гостя думку кабельників щодо «заборони російських каналів» та їхньої «адаптації». Ми вирішили підхопити цю тему.
 
У. Т.: Коли пересічна людина чує «адаптація до національного законодавства», вона нічого не розуміє…
 
– Не знаю, хто перший вдався до цього терміна, але його вживають частіше, ніж «приведення зарубіжних програм у відповідність до вимог чинного законодавства». Коли ми почали вимагати виконувати цю норму закону, то провайдери, які до нас зверталися по ліцензування, змушені були ламати голови над тим, адаптовані чи ні конкретні програми. Тоді вони й попросили нас сформувати перелік адаптованих програм. Оце, власне, й усе. Але ми не зважили на політиків, які можуть вдатися до цинічного фальшування понять. Вони чудово знають, що Нацрада не ухвалювала рішень щодо російських каналів, та все ж перевели дискусію в російськомовну площину. Й пішло-поїхало: «ви знаєте, скільки людей хочуть дивитися» і т. ін.
 
У. Т.: І Нацрада відступила.
 
– Чому?
 
У. Т.: Бо трансляцію на кабельних каналах відновили.
 
– Відновили лише на одному каналі. І це підтвердження того, що Нацрада має рацію. На будь-якому ринку всі мають господарювати за однаковими правилами. До цього часу українські канали виконували норми, зокрема і обмежувальні, а зарубіжні працювали в Україні як хотіли.
 
РОСІЙСЬКИЙ СЛІД
 
У. Т.: Уточніть, будь ласка, скільки каналів не виконували норми українських законів і скількох змусили припинити діяльність?
 
– Важко сказати, скільки припинено, – ми підходимо з іншого боку. До нас звертаються провайдери, які хочуть ліцензуватися чи переоформити ліцензію. Ми дивимося на те, що вони пропонують, і якщо вони викреслюють неадаптовані канали, то отримують ліцензію без проблем. Тому Нарада й не знає, скільки в Україні може бути трансльовано каналів, це пропозиції провайдерів. Українське законодавство передбачає ліцензувати різні види діяльності, зокрема й діяльність провайдерів програмної послуги з усіма наслідками. Тобто, щоб зарубіжні канали були наявні в кабельних мережах України, їм треба брати ліцензію. А вони ліцензії не брали. Мало того, провайдери просто перехоплювали супутниковий сигнал і запускали в своїх мережах. Таких є з півтори сотні.
 
У. Т.: Ми ж із вами не діти. Насправді всіх цікавлять такі канали, як «Первый-Всемирная сеть», «РТРпланета», менше – «REN-TV», «НТВ» і «ТВЦ»…
 
– От якраз щодо «ПервогоВсемирная сеть» ми й ухвалили позитивне рішення. Після їхнього четвертого листа, в якому нарешті містилася згода з усіма нашими вимогами. До речі, цим шляхом пішли б багато російських каналів, але їхні й передусім наші політики, збили їх із пантелику.
 
У. Т.: Які наші політики?
 
– Не хочу їх називати. Є в нас один політик, який дуже хворобливо сприймає все, що стосується мови. Він із відповідного регіону, де домінують певні настрої, й для нього подати скаргу на Нацраду – це посилити політичне реноме. Ось такі політики й збили російські канали. Це проблеми не політичні, а суто економічні та юридичні. Інші названі вами канали поки що тупцюють на місці – в них немає бажання розуміти наші вимоги.
 
У. Т.: Чи готові ви піти, в такому разі, на радикальні заходи?
 
– Ми не можемо піти на радикальні заходи. Але будемо апелювати до прокуратури, МВС, податкових органів. Тому кожен провайдер рано чи пізно звернеться, щоб або ліцензуватися, або переоформити ліцензію. Ця норма діє, вона не випадково з’явилася в новій редакції Закону «Про телебачення і радіо», чинного з 1 березня 2006 року. Ми стали видавати ліцензії провайдерам і попереджати їх, що автоматично погоджуємося з їхніми списками, але зобов’язуємо протягом трьох місяців адаптувати програми. За старим законом, для того, аби ліцензувати провайдерів, мав бути дозвіл місцевих органів влади, які охоче стимулювали виникнення цих мереж. У новому законі таких дозволів не треба, але дехто все ж має надію, що місцеві органи їх прикриють…
 
НЕПІДКУПНЕ ЗАЛІЗО
 
У. Т.: А у вас на місцях є відповідні органи, хоча б моніторингу?
 
– Наш представник є в кожній області. Крім того, є дев’ять регіональних секретаріатів, які проводять саме моніторингову роботу. Секретаріати більше орієнтуємо на моніторинги, а представники мають право проводити загальні перевірки. Зараз у восьми містах встановлюють моніторинги, які будуть цілодобово писати місцеві програми. Ми в цьому пішли набагато далі, ніж деякі сусідні країни. В Росії взагалі відсутній регулятор…
 
У. Т.: Та в них є Кремль, навіщо їм окремий орган…
 
– Там усе робиться в ручному режимі. А в нас моніторинги вже встановлено в Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську. Вони багатоканальні, одночасно пишеться багато передач, це залізо, це непідкупно…
 
У. Т.: Суто комерційний аспект: національні мовники купують продукт, вироблений у Росії, наприклад, на «Первом», і в той самий час «Первый-Всемирная сеть» показує той самий продукт, не маючи авторських прав в Україні.
 
– Кожний великий канал, якщо він не на підтанцьовках у власників, має безліч прикладів, коли він був економічно вражений. Опоненти говорять, що ми не маємо права виносити рішення щодо цього, бо не підписали Конвенції транскордонного мовлення…
 
У. Т.: А таки не підписали?
 
– Ні. Документи лежать у Верховній Раді – в них руки не доходять. Але певні положення Конвенції вже входять до нашого телевізійного законодавства. Ми не маємо претензій до країн Євросоюзу й підписантів, бо там діють європейські правила. А от російські канали не дотримують умов Конвенції. Доходило до абсурду: провайдери укладали з цими каналами суто господарські угоди, а коли Нацрада зауважувала, що це несумлінна конкуренція, вони приносили угоди, за якими всі суперечливі моменти мали вирішуватися в судах Російської Федерації.
 
 Нацрада не викидала з кабелю російські канали
 
ФІЛЯ ТА НАЦБЕЗПЕКА
 
У. Т.: Стосовно агресивної пропаганди: візьміть новини на «ПервомВсемирная сеть» або «РТР-планета». Там «хохли» – козли чи бендери, Ющенко – зрозуміло хто. А єдиний союзник – Наталія Михайлівна Вітренко. Чи може Нацрада в це втручатися?
 
– Може. Україна – член Європейської організації мовників (EPRA), і там така практика є. Ми цього не робимо, бо це дуже невдячна, марудна справа. Ми повсякчас наголошуємо, що контент нас не цікавить.
 
У. Т.: Крім новин, на російському телебаченні є програми, які становлять безпосередню загрозу національній безпеці України. Хто конкретно має цим займатися? МЗС, Рада нацбезпеки – хто?
 
– Цим повинна займатися Рада національної безпеки й оборони. Навесні вони вперше розглянули питання інформаційної національної безпеки. Я був присутній на засіданні – то була складна розмова. Чому Держкомтелерадіо цього не робить, не знаю. Розробником будь-яких документів, що йдуть від уряду, є саме цей Комітет. Ми права законодавчої ініціативи не маємо.
 
У. Т.: Подивіться, от програми шести наших провідних каналів за минулий четвер – передпраймі прайм до 11-ї ночі. «1+1» – 54% російського продукту, «Інтер» – 44%, «ICTV» – 54%, «СТБ» – 46%, «Новий» – 63,5%, і – сюрприз – на «Україні» – 31%.
 
– Питання, що вважати українським продуктом, виникло тоді, коли ми молилися на кожний відсоток українського, настільки його бракувало. Та позаяк держава не прописала ознак українськості, то зараз важко визначитися. Ось анекдотичний випадок: до музичного запису надали копію паспорта громадянина України, барабанщика якоїсь російської групи – це трактувалося як український продукт. Народний артист України Філіпп Кіркоров – спробуйте заперечити, що це не український продукт.
 
У. Т.: Тоді й останній Джеймс Бонд – український продукт: там наша кралечка. А на радіостанціях така сама ситуація?
 
– Там ще складніше, бо до українського продукту ми зараховуємо російських виконавців, якщо свій номер вони записали в Україні.
 
У. Т.: Тобто визначити суто український продукт не вдається?
 
– Тут постає питання мови, бо мова ніде в законодавстві не прописана. Не вказано, що українська мова є ознакою українськості. Весною ми прописали квоти до програм загальнонаціональних мовників – десь 15 телевізійних і стільки ж радійних. Квоти – це нормально, навіть у Франції вони є. Дай нам, Боже, мати таку ситуацію, як там. Ми ще й прописали пропорції на години прайм-тайму для буднів і вихідних. Це рішення теж зустріли багнетами. Бо компанії в гонитві за рейтингами, за можливістю притягнути рекламні гроші, виводять українське мовлення за межі прайм-тайму. Я зараз ночами дивлюся українські програми Нового каналу. Такий чудовий продукт іде…
 
У. Т.: Тож формально начебто все виконується, а реально маємо знущання зі здорового глузду.
 
– Україна приречена йти до еталонів демократії через величезні болі й болісні реакції…
 
У. Т.: Крім того, що це болісний процес, що можемо усвідомити?
 
– Що все будемо переживати поетапно. Нам треба відвойовувати наш інформаційний простір.

[1029]

 
ДОВІДКА

Віталій Федорович Шевченко 

У 1975 році закінчив філологічний факультет Київського педінституту, в 1983-му – факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. У 2000–2001 роках навчався в Європейському інституті адміністрування. Працював у видавництві «Мистецтво», журналі «Сільські обрії», газетах «Друг читача», «Молода гвардія», «За київським часом», «Наш час», Ukrainian News, «Час/ Time». Депутат ВР другого, третього та четвертого скликань. У 2002 році призначений членом Нацради України з питань телебачення і радіомовлення, у 2003-му обраний заступником, у 2005-му – головою Нацради.