ut.net.ua 2008-11-28 00:00 Марченко Євген

Привид тероризму

Протестні групи радикалізуються

 

Україна – держава давніх терористичних традицій. Найвідоміший терорист «Народної волі», який виготовив бомбу для вбивства Алєксандра ІІ, Микола Кібальчич і перший керівник бойової організації Партії соціалістів-революціонерів Григорій Гершуні мають українське коріння. Коли проходитимете повз київську Оперу, згадай те – саме в чудовому творінні архітектора Шредера відбувся найгучніший терористичний акт початку XX ст. – вбивство прем’єра Російської імперії Пєтра Столипіна Дмітрієм Боґровим.
 
ТЕМНИЙ БІК ПРОТЕСТУ
 
Чи виконував відомий терорист, а за сумісництвом агент «охранки», наказ товаришів по партії чи то жандармського начальства, достеменно не встановлено донині. Та для нас це не важливо.
 
Натомість зафіксуємо інше. Глибоке соціальне розшарування та пов’язана з цим несправедливість, навіть в умовах надшвидкого економічного зростання, що тривало на території України кілька десятків передреволюційних років, сформували потужні терористичні групи. Причому підкреслю, ключовим був саме соціальний, а не національний чинник, в українському русі початку XX ст. масово не вдавалися до насильницьких засобів боротьби. А тепер поглянемо на сьогодення. Важливою ознакою нинішнього громадського життя стало зростання кількості неформальних об’єднань. Йдеться, насамперед, про футбольних фанатів, антизабудовні групи на кшталт «Збережемо старий Київ», чи об'єднання колишніх наркоманів, які громлять «трамадольні» аптеки, тощо. Тиждень уже писав про ці групи, але тема – з розряду «важливих і актуальних», тому спробуємо проаналізувати цей феномен ще з погляду безпеки. З одного боку, утворення неформалів – це досить позитивний процес самоорганізації, хоча доволі суперечливий. А з іншого – достатньо небезпечний: якщо їхні вимоги ігноруються, тоді в такому середовищі можуть розпочати формуватися екстремістські структури. Отже, є ризик виникнення проявів соціального тероризму, що може вже невдовзі створити серйозну загрозу. Й винними будуть не прекраснодушні неформали, а цинічні дядьки та тітки, котрі відчувають себе володарями життя.
 
ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОГЛЯДУ
 
Департамент поліції Нью-Йорка проаналізував шлях від звичайного життя до активної участі в терористичній організації. Торуючи його, майбутній терорист має пройти чотири основні етапи: прерадикалізацію, самоідентифікацію, індоктринацію й, нарешті, тероризацію. На першому – людина, інтереси якої нехтують, а легальні можливості заявити про себе обмежені, має відчути себе ображеною суспільством. На другому – вона ідентифікує себе з певною групою, до якої можна звернутися за допомогою для захисту. На третьому – відбувається глибше знайомство й подальше захоплення терористичною теорією, й уже на четвертому етапі розпочинається активна діяльність у терористичній організації.
 
Вивчаючи нинішні українські групи, можна помітити, що члени окремих неформальних організацій нині перебувають на завершенні другого етапу. Відверте небажання істеблішменту враховувати інтереси протестних груп, брутальне ігнорування соціально слабкіших верств, нерозвинутість суспільних і державних механізмів вирішення конфліктів є тими батогами (стимулами), що гартуватимуть майбутніх борців із системою.
 
Поки що в Україні відсутні поширені й доволі популярні терористичні ідеології, та коли є попит, пропозиція не забариться. До того ж, у світі напрацьовано купу відповідних ідей. Достатньо почитати тексти славнозвісної німецької «Фракції Червоної Армії» (RAF). Дуже переконливо звучить. Особливо для підлітка.
 
МЧС НЕ ДОПОМОЖЕ
 
А досвід Латинської Америки доводить: масова фрустрація (розчарування), байдужість правлячих верств, корумпованість і неефективність держави – найліпші умови для початку міської герильї. А раз спалахнувши, полум’я терору палатиме й надалі. Загасити його буде ой як важко. Й проблема не в структурах безпеки, хоч і в них також, вона набагато глибша. Тероризм на соціальному ґрунті – невід’ємний супутник суспільств, де найвищою соціальною чеснотою є демонстративне споживання, де проблеми вирішуються переважно силою, коли відсутнє правосуддя, а держава захищає лише багатіїв, де заблоковані соціальні ліфти вгору, де… Перелік можна продовжувати. Й усе це про нас, чи помиляюся?
 
Тож, чекаємо маніфесту на кшталт «людина в однострої – це свиня», а трохипізніше й справедливого героя-вбивцю? Або почнемо змінюватися самі й змінюватимемо країну?