ut.net.ua 2008-11-28 00:00 Гавінська Анастасія

Мода вулиць

Час одягати яскраві речі з секонд-хенду та випускати рукава зі штанин

 

Пізня осінь – унікальний сезон, коли можливості самовиразитися в одязі щонайвищі на рік. Носять капелюшки, хусточки, шарфики, рукавички, поєднують хутро, вовну й легкі тканини, навіть парасольки слугують, аби підкреслити індивідуальність власників. Усе просто: вулична мода – це ті перехожі, на яких зупиняється ваш погляд. Яскраві спалахи на сіро-чорно-коричневому тлі більшості зустрічних. Зірок вуличної моди вивчають та фіксують у багатьох країнах світу, і в Україні також. Ще рік тому фотограф-дослідник Філ Бананов, котрий присвятив свій сайт пошуку вітчизняних фріків |див. словничок|, визнав, що наразі європейська вулична мода сформувала єдиний простір. Тобто сьогодні важко відрізнити молодого киянина від мешканця Варшави, Брюсселя чи Берліна, позаяк більшість одягаються у вбрання тих самих марок і запозичують стильні ідеї з одних джерел. Різниця в іншому – у відсотку тих, кому цікаво бути «в стилі». І вона ще дуже суттєва – в нас таких приблизно вдесятеро менше, й так уже кілька років поспіль. Ось хіба вже час поставити собі запитання: «Чому?» Адже зовсім не складно зробити вулиці свого міста трохи яскравішими в ці сірі осінні дні, примножити кількість посмішок заклопотаних перехожих. Психологи твердять, що лише можливість зустріти фріка на вулиці – вже лікування позитивом. Бо це не просто вихоплений із карнавалу його почесний гість у відповідному вбранні – це особистість, яка хоче бути поміченою не тоді, коли вже зробить якусь кар’єру, а просто тут і просто зараз; яка поспішає жити й щодня змінювати імідж, прагнучи досконалості у поєднанні вигадливо порізаних джинсів та оксамитової блузи чи не з театральної завіси повоєнного часу. А якщо ви самі зміните хоч одну деталь вашого вбрання на яскраву й нестандартну, відчуєте, що й світ навколо вас дещо змінився – це навіть не порада психолога, а просто життєвий досвід.
 
ФРАК ДЛЯ ФРІКА
 
Кожен, кому ще не 80, є трохи фріком, а фрік не жертва моди, це мода – його жертва – таким може бути маніфест усіх, хто хоче хоч трохи сонця цієї сумної осені. Навіть за тієї сумної обставини, що уряд щойно заборонив ввозити в Україну одяг секонд-хенд, керуючись начебтощирим бажанням підтримати вітчизняну легку промисловість. І не взявши до уваги, що саме секонд-хендівські знахідки є традиційною основою вуличної моди. Втім вихід є – бабусині сумки, татові сорочки, братові ке ди… Я проходжу вулицями, й погляд зупиняється на цікаво вдягнених людях, незалежно від їхнього віку або комплекції. Хоча, звичайно, в Україні це переважно молодь. Покоління вулиць – нічне, впевнене в собі, оптимістичне й трохи нетверезе. Погляд зупиняється на різнобарвних, строкатих, одягнених зі смаком людях. А смак вуличної моди цієї осені – це багатошаровість і поєднання того, що начебто не поєднується. Для початку спробуйте просто приручити нову річ із одягу, ніби звіра, дикого чи хатнього, за вашим настроєм. І зрозумійте, що вдягатися, підбирати речі за кольором, фактурою, настроєм і змістом насправді досить цікаво. Й зовсім не важко – варто лише одного ранку заговорити з одягом його мовою та усвідомити, якого верху прагнуть ці вузькі штанці або чи пасують різні рукавички до сьогоднішнього кольору ваших очей.
 
СІРА СТОЛИЦЯ БАРВИСТОЇ УКРАЇНИ
 
Вулична мода – це й система кодів та жестів «для тих, хто розуміє». Подорожуючи Україною в пошуку цікавих облич, пан Бананов вивів для себе просту формулу: «Якщо в міста є гроші та натхнення, в ньому є вулична мода». Найцікавіше місто, як він зізнався Тижню, – Одеса. Тут подекуди трапляються великі компанії яскраво вдягнених людей, величезна арт-тусівка й дорогі крамниці одягу, хоча останні насправді потрібні лише для самоосвіти та підтримки смаку. В Дніпропетровську досить великий прошарок грошовитої молоді й, відповідно, власна вулична мода. Проте індустріальне місто впливає на характер мешканців – дещо стриманіший, без особливої винахідливості. І, як не дивно, у Львові, улюбленому місті творчих людей, вуличної моди як численних проявів творчої індивідуальності окремих перехожих практично не виявлено – вирізняються з натовпу лише ті, хто має схожу «уніформу» – хіпі (за природність, здебільшого з довгим волоссям, але без кльошів та светрів зразка 70-х), націоналісти (елементи військових строїв українських вояків різних століть), емо (чорний одяг із рожевим елементом, страждання та музика). А от темні рукавички, сірі пальта, плетені шарфи – це ознаки столиці. Україна вдягається барвисто, на відміну від Києва.
 
ВУЛИЦЯ ДЛЯ КУТЮР’Є
 
Ще кілька років тому найвідоміша українська модельєрка Лілія Пустовіт розповідала мені про своє захоплення молодим поколінням, яке насолоджується світом навколо себе – ходить у гори, займається екстремальними видами спорту, захоплюється інтелектуальним кіно та етнічною музикою тощо. Її знайомі тоді носили, здається, широкі джинси від хіп-хопу, сорочки в клітинку від «япі», краватки з героями мультиків, кеди з широкими шнурками кислотних кольорів... І, на думку дизайнера, саме поєднання цих непоєднуваних елементів виглядало органічно, символічно й оптимістично. До речі, симбіоз дизайнерів одягу та вуличних модників склався унікальним чином: люди передивляються модні журнали й подорожують магазинами або відшукують у власних шафах щось із того, на що надихнув глянець, а дизайнери наступного сезону спостерігають, як саме люди зуміли трансформувати їхні ідеї і знов-таки запозичують знахідки. Жоден кутюр’є ще не зміг сказати: «Я одягаю вулиці». Навпаки, сьогодні вулична мода впливає на модельєрів. На подіум виводять то металістів, то готів, то «дівчат та хлопців із нашого двору», яких одягають у звичайний і зрозумілий одяг, – зручні черевики, джинсові штани, вільні спідниці та кофти, натягуючи одну річ на іншу й безтурботно випускаючи рукава зі штанин.
 
«Зустріч за одягом» – це традиція. В ці дні повальних кадрових ротацій, якими супроводжується прихід економічної кризи, рекомендації «що вдягати на співбесіди» заполонили інтернет-простір. І, з усього, зірку вуличної моди візьмуть на роботу програмістом, менеджером, журналістом швидше, ніж того, хто вирішить «не виділятися». Змінився час – новий молодий герой не протестує проти суспільства, а своїм зовнішнім виглядом демонструє свободу, яка водночас і є джерелом його захоплення життям і щепленням від осінньо-зимової депресії, посиленої світовою фінансовою кризою.

[1032]

 
СЛОВНИЧОК

 «Фрік» у перекладі з жаргонної англійської – «божевільний», «скажений», «божевільно модний». Це люди, які навмисно не зважають на загальноприйняті канони зовнішнього вигляду. Вони можуть піти на роботу в піжамі, взимку – босоніж, на світський раут – у валянках і тілогрійці. Втім зазвичай вони просто вдягаються дуже яскраво, в речі начебто непоєднувані. Найчастіше люди, які є фріками, особистості творчі – художники, стилісти, співаки, вони знають, «як розважатися» й «де розважатися».