Світ 2020-07-05 12:01 Боріс Кальнокі

Die Welt: Велике вимирання

1990 року ніхто в Східній Європі не чекав таких наслідків політичних змін: цілі країни зменшуються до розміру одного міста. Болгарія, Румунія, Угорщина та багато інших намагаються цьому протидіяти. Однак в одній вирішальній темі про перегляд позицій не йдеться

На вигляд графік як падіння зі скелі, і якби мова була про танення снігових шапок чи біржу, розголос у пресі був би великий (див. «Безлюдна Європа»). Але йдеться лише про демографічний колапс Східної Європи після зміни курсу, через еміграцію та низьку народжуваність. Кількість населення зменшується всюди, подекуди різко.


У шести країнах ЄС, якщо тенденція збережеться, існує загроза вимирання. Три балтійські країни (Литва, Латвія та Естонія), а також Румунія, Болгарія та Хорватія за 30 років після зміни курсу втратили 20% населення, деякі навіть більше. За розрахунками ООН, 2080 року там житиме лише половина людей, які були 1990-го.

 

Читайте також: Die Welt: Невігластво й незацікавленість розділяють Схід і Захід


Країни намагаються цьому протистояти. Новий патріотизм в Угорщині та інших державах регіону, який часто збурює настрої проти ЄС, — це також спроба викликати почуття солідарності. Вважають, що емоційний зв’язок з батьківщиною потрібно посилювати, щоб люди не їхали за кордон, однак очевидно, що досі це не дало значних результатів. Щедрою підтримкою дітей та батьків пробують збільшити народжуваність.


Це можливо передовсім у дещо заможніших країнах, які мають змогу витрачати на такі програми більше грошей: у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Тут зниження кількості населення також проблема, але трохи менш драматична, ніж на південному сході Європи та балтійських країнах.


Важливу роль відіграють німецькі концерни, які в цих країнах мають виробничі потужності. Наприклад, лише в Угорщині йдеться про 200 тис. добре оплачуваних робочих місць. Однак нова сімейна політика поки що безуспішна, як і намагання повернути кваліфікованих емігрантів обіцянками фінансової допомоги.

 


Щоправда, з часу поширення COVID-19 у сфері масової міграції бачимо драматичні сцени — 1,2 млн румунів, що жили і працювали в Італії, тепер масово намагалися втекти від вірусу на батьківщину. Там вони мали відбувати карантин, який далеко не всі сприймають. Тому з 10—11 березня на принаймні трьох румунських прикордонних пунктах відбуваються зіткнення із силами безпеки. Водночас є багато чинників, які свідчать, що саме в цих країнах вірус може стати особливо небезпечним, адже населення старе, а система охорони здоров’я слабка.


Та незалежно від пандемії вимирання народів у Східній Європі — одна з найбільших і найскладніших проблем ЄС. Відповідним країнам загрожує безкінечний занепад, а на заході Європи міграція із цих країн раз у раз спричиняє політичну напруженість. Настрої, що привели Англію до Brexit, виникли, серед іншого, і через це: багато англійців не витримали потоки міграції з Польщі та Болгарії.


Болгарія 1990 року мала 9 млн населення. Зараз лише трохи більше як 7 млн. І серед них люди, не конче потрібні країні, щоб знову стати на ноги. Залишаються старі, хворі й ті, хто не має достатньо навичок, щоб знайти роботу на Заході. Їде молодь, яка чогось навчилася, принаймні трохи говорить англійською — вона створюватиме сім’ї, народжуватиме дітей. Діти — це майбутнє. Але не Болгарії. Вони виростатимуть у Німеччині, Австрії, Англії та зміцнюватимуть ці країни.
Майбутнє Болгарії — старе населення без медиків і доглядальників, бо ті давно виїхали в багатші країни. Згідно з прогнозами, у 2080-му в Болгарії житиме 4,8 млн людей — удвічі менше, ніж до приєднання до ЄС. Серед причин, окрім еміграції, — низька народжуваність і дуже низька імміграція. Останнє частково тому, що населення на сході Європи не хоче емігрантів, а також через те, що бідність Румунії та Болгарії робить їх не надто привабливими.


«Цю тенденцію змінити складно», — каже Дімітрі А. Йданов, керівник лабораторії демографічних даних Інституту демографічних досліджень Макса Планка. Передумови, які він вважає необхідними для зміни демографічної динаміки для цих країн, звучать утопічно: «Люди хочуть стабільного середовища, у якому комфортно жити».

 

Читайте також: Єврокомісія. Майже ідеальна пропорція


Ефективна система охорони здоров’я особливо важлива для жінок, вони хочуть працювати, мати забезпечену старість і майбутнє для дітей. Ці країни повинні «пропонувати людям те саме, що дають західні країни». Ключ — складна й дорога соціальна політика, для якої необхідний відповідний рівень економічного розвитку.


Це, м’яко кажучи, спочатку видається недосяжним. Тому деякі соціологи в наступні роки очікують чергової великої хвилі еміграції, наприклад з Румунії. «Ми знаємо, що майже половина молоді між 16 і 34 роками — 48% загальної кількості — планує виїхати за кордон», — цитує соціолога Думітру Санду веб-сайт телеканалу Ştirile TV. Переважно це «конкретні структуровані» плани ще до отримання університетського диплома виїхати на Захід.


Жодна з країн ЄС не втратила стільки молоді, як Румунія. За даними Eurostat, 600 тисяч румунів у віці до 19 років живуть поза країною. Молодість Румунії минає за кордоном. У 1990-му Румунія мала 23,5 млн мешканців. Сьогодні трохи більше як 19 млн. Утрата, як і в Болгарії, понад 20%. За прогнозами ООН, до 2080 року їх буде лише 11 млн — отже, і тут у понад половину менше, ніж 1990-го. У Хорватії було 4,7 млн мешканців, тепер лише близько 4 млн. У 2080-му їх, можливо, залишиться тільки 2,6 млн.


Так само радикально зменшуються й балтійські країни. За підрахунками ООН, 2080 року Естонія матиме менше як мільйон населення — 945 тис. Латвія з 1990 року (2,6 млн утратила понад 20% населення, тепер там тільки 1,9 млн. У прогнозах ООН на 2080 рік ідеться лише про 1,2 млн.

 

Читайте також: Тактика троянського коня


Еміграція та низька народжуваність є гострими проблемами і в західно-балканських країнах, які прагнуть вступити в ЄС. В Албанії зменшення кількості населення зі зміни курсу на рівні радше 15%, а не 20% (1990-й — 3,25 млн, 2020‑й — 2,85 млн). Якщо ці країни стануть членами ЄС, то варто очікувати масивної та швидкої еміграції в багатші країни ЄС. Цей процес триває і нині, проте вільне пересування робочої сили його лише пришвидшить.
Цифри досить драматичні, але ще драматичнішими вони стають, якщо брати до уваги не загальне населення, а людей працездатного віку. 2017 року 19,7% усіх румунів працездатного віку (20—64 роки) жили за кордоном. В Угорщині еміграція загалом значно менша, але особливо виразна серед людей з вищою освітою — 2017-го 8% угорців з університетським дипломом жили за кордоном. До порівняння: лише 1% німців працездатного віку живе за кордоном. Можна лише уявити, що це означало б для німецької економіки, якби їх раптом стало 20%.


Вирішальну роль у цій ситуації мають і фірми з працевлаштування. Для німецьких працедавців вони шукають працівників зі збору врожаю, будівельників та доглядальників навіть у найменших містечках регіону. Але шукають передовсім фахівців з доброю освітою. Оскільки Німеччина є бажаною метою для значної частини молоді із Центрально-Східної Європи (багато хто туди вже виїхав, а ще більше хочуть), то німецьке демографічне майбутнє видається значно кращим. Завдяки міграції кількість населення зростає вже роками.

 

Читайте також: Die Welt: Похмурі перспективи для Німеччини


Але оскільки народжуваність і надалі низька, то, за прогнозами, до 2080 року чисельність населення Німеччини зменшиться з актуальних 84 млн (79 млн 1990 року) до 75 млн. У Німеччині радо говорять про демографічну бомбу сповільненої дії. У багатьох країнах східної Європи це радше атомна бомба.


У перспективі зменшення кількості населення викликатиме зростання зарплат. Зараз це вже практично відбулося в Угорщині та Румунії із понад 20% збільшенням зарплат за три роки. Це мало б послабити тиск еміграції.
З цієї та інших причин демограф Дімітрі А. Йданов вважає, що протягом наступних років кількість населення Східної Європи й надалі знижуватиметься, але не так радикально, як прогнозує ООН. «На мою думку, ті, хто хотів виїхати, уже це зробили», — каже дослідник. Він також ознайомлений з даними румунських студій, які свідчать, що виїхати хоче половина молоді. «Але поїдуть не всі, це ж лише плани», — вважає він. А через наявні еміграцію та низьку народжуваність «молоді не так уже й багато». Це не те речення, яке справді дає надію. 

схожі публiкацii