Суспільство 2020-07-03 17:12 Вікторія Малишева

«Оптимізація» освіти в «ЛНР»

Якщо ви спитаєте мене, яка тема останній місяць б’є всі рекорди в бесідах «республіканської» інтелігенції, залишивши далеко позаду тему коронавірусу та війни, моя відповідь вас здивує.

Найбільше говорять про  оптимізацію в системі вищих навчальних закладів «ЛНР». Я думаю, та людина, яка відродила термін «оптимізація», є неабияким прихильником радянського минулого, бо зрозуміти, що малося на увазі під цим терміном, «без ста грамів» неможливо. Але про все по порядку.

 

Було в «республіці» кілька вишів. Майже всі зі статусом університетів, щоб нікого не ображати, всі з іменем та історичним минулим. Єдина проблема: готували в цих вишах випускників тих самих спеціальностей. Тобто якщо ви хотіли навчитися технології та дизайну, на вибір у вас був або «пед», або «маш» — так за звичкою називають ці вузи в народі. Так само з вивченням психології, журналістики, філософії, філології та ще кількох десятків спеціальностей. На економіста можна було вивчитися взагалі в трьох вищих навчальних закладах. І часто абітурієнт обирав той виш, до якого було ближче та зручніше добиратися.

 

Читайте також: Під підозрою

 

Уявіть лише масштаби «трагедії»: випускників шкіл на дві «республіки» — 5000, а бюджетних місць — 10 000. І за кожним місцем на кожній спеціальності стоять люди: викладачі, завідувачі кафедри, лаборанти. Безліч людей — кожен зі своєю історією та потребами. До речі, проблема ця існувала ще до 2014 року, а боротьба за свого студента велася запекла. Майбутніх студентів умовляли ще в школі, докладали безліч зусиль, щоб умовити його віддати документи саме в цей університет. На етапі вступної кампанії починалися інтриги. Приходить наївне дитя подавати документи на психолога й питає якогось сивого чоловіка, де той стіл психологів, а чоловік хваткою бульдога чіпляється до тієї дитини й нарешті запевняє, що майбутнє за філософією чи комп’ютерними науками (потрібне підкреслити), і дитина віддає свої документи зовсім не туди, куди планувала. Тобто свого студента «вели» із самої школи буквально за руку, часто використовуючи дружні відносини з його батьками.

 

Але до 2014 року дуже виручали іноземці, які навчалися в кожному виші. Після того як дипломи «республіки» перестали визнавати в усьому світі, замість іноземців прийшов бідний російський студент, для якого контракт у «республіці» був у рази дешевший, ніж навчання в Росії. Але навіть у такій ситуації студентів не вистачало, і викладачі почали умовляти вчитися «своїх». До того ж «республіка» зняла віковий ценз на навчання. От і виходило, що вчитися могли всі: сусіди, діти чоловіка від першого шлюбу, власний перукар та медсестричка, яка не боляче робить уколи. Тобто вже не студент бігав за викладачем, а навпаки. Кожен працівник вишу розумів: якщо він не забезпечить набору, не буде ставок, не буде кафедри, не буде робочих місць. Можна було б удати, нібито це не проблема, але після таких провальних вступних кампаній завідувачі кафедри, які не змогли набрати необхідної кількості студентів, ішли на пенсію. Тож залишатися осторонь проблеми було неможливо.

 

Читайте також: Навіщо їм це

 

Саме в цей час свої дитячі амбіції про вищу освіту реалізували всі навколо: валютник у кіоску на ринку, співак з ресторану, сусідська бабуся. Дочка знайомих розказувала, що, вступивши на еколога в «педі», вона виявилася єдиною в навчальній аудиторії. Викладачі попередили: більше ніхто ходити не буде, тому ти теж можеш приходити лише на сесію. Для тебе ніхто вести лекцій не буде. У журналі значилося близько трьох десятків студентів: цілі династії Іванових, Петрових… Дівчина перевелася до іншого закладу, щоб хоча б там чогось навчитися.

 

Розмови про злиття спеціальностей велися й до цього, але всі оминали проблему, сподіваючись, що якось усе минеться. Не минулося. І з легкої руки когось із «міністрів» вийшла постанова з переліком спеціальностей: всі економісти навчатимуться в Університеті ім. Даля, танцюристи та співаки — в Університеті ім. Матусовського, вчителі — в Університеті ім. Шевченка… Усе здавалося так легко й просто, ніби хтось писав цей папірець на колінці глибоким вечором, та ще й напідпитку. За задумом, переходили не лише викладачі, а й студенти та весь персонал кафедри. На папірці все було зрозумілим: якщо в тебе було півтори ставки в університеті Даля, то ті ж півтори ставки в університеті Шевченка ти гарантовано отримаєш. Насправді ж ректор «віддав» лише кілька кафедр, але приходило натомість десятки. Куди всіх працевлаштовувати, якщо ніхто зайвих ставок не виділяв? До того ж самі викладачі не дуже й хотіли переходити кудись. І студенти почали збирати підписи, нібито вони проти будь-яких переходів. Власне, вони переважно й були проти, бо йшли вчитися туди, де їм щось обіцяли, де вони мали знайомих, де їм було зручно. Перехід до іншого, невідомого вишу був обтяжений академічною різницею на додачу до нових навчальних дисциплін, нових викладачів тощо. Тим більше що студентами «ЛНР» були здебільшого мертві душі — оті сусіди, валютники з ринку, медичні сестри, діти чоловіка від першого шлюбу тощо. Їм лише скажи переходити, то вони радше заберуть документи, ніж кудись підуть. І таких проблем виявилося сотні, якщо не тисячі. Ніхто не хоче рухатися зі звичного місця, ніхто не хоче звикати до нових умов і працювати під новим керівництвом теж. А головне, через усі ці зміни вступна кампанія 2020/21 року так і не почалася, бо ніхто досі не знає, кого й куди саме набиратимуть.

 

Читайте також: Територія «чесності» 

 

Із чергових спостережень — усе робиться доволі непрофесійно. Приблизно так робив би ваш сусід, який напідпитку вирішив би, що може все, не вдаючись у деталі процесу. І ще — Університет імені Шевченка знову стає педагогічним інститутом, який навчає лише педагогів — як, власне, було за радянських часів. Чомусь у цій битві університетів переміг Університет імені Даля, який зберіг свій технічний профіль, а до цього отримав ще кілька преференцій у вигляді економістів. Усі, хто знає цей процес ближче, каже, що ситуація дуже схожа на рейдерське захоплення, як у дев’яності. Перемагає той, хто дав більше грошей, хто має зв’язки із впливовішими людьми, хто може ввійти до «міністрів». І якщо це інтрига, то дуже цікаво, чим усе закінчиться далі, бо ніхто нікуди переходити не бажає, і саме зараз вирішується доля наймогутніших вишів «республіки»: їх із легкої руки когось із «міністрів» знову перетворюють на інститути й технікуми, з яких вони колись починали.