Суспільство 2020-08-26 18:45 Вікторія Малишева

Чи стала іншою луганська молодь?

Якщо не знати внутрішнього боку бурхливої громадської діяльності, може здатися, що молодь у "ЛНР" стала схожою на сповнених ентузіазму комсомольців.

Мої друзі, повертаючись до Луганська відвідати батьків та власні зачинені квартири, все більше дивуються тому, що життя в окупованому місті триває. Так само дивувалася і я, коли у вересні 2014 року побачила перше весілля. Мені здавалося, що всім не до свята в цей час, проте молодят не змогли зупинити ані відсутність світла, води та законної влади. До речі, саме молодь виявилася найгнучкішою у обставинах, у яких ми опинились. Пояснити це легко: молода людина відносно здорова, сповнена сил, а всі зміни навколо та у власному житті вона може обернути собі на користь. А це є запорукою психічного здоров’я за будь-яких обставин. 

 

Навіть про літо 2014 року мої знайомі молоді люди розповідають не як про трагедію, як це зазвичай роблять їхні батьки, а з обов’язковими згадками про позитивні моменти. «Не було світла, то я багато читав — перечитав усю домашню бібліотеку». «Ми почали грати з батьками в усі настільні ігри, які змогли знайти вдома. Шкода, що зараз цього вже не робимо». «Ми випили із сусідами усі запаси спиртного, які змогли знайти у нас та у них. Батьки дозволяли пити і мені, бо що ще було робити?». «Я декілька разів потрапляла під обстріли, коли пересувалася між містами, тому зараз мені вже нічого не страшно». Звичайно ж, в цих оповіданнях ніхто не загинув, а всі надбання можна віднести до цінного життєвого досвіду. 

 

Наскільки життя луганської молоді відрізняється від того, яке було шість років тому? Людина цілеспрямована займається спортом, знаходячи для цього можливості, час та гроші. Ті ж, хто не має мотивації, зависає у соцмережах, підтримуючи ілюзію повноцінного життя. Дівчата часто ходять групами фотографуватися, аби довести цими світлинами неабияке різноманіття свого дозвілля. Іноді ця гра у нормальне життя через фото стає нормою: під такі фотосесії позичають одяг, прикраси, аксесуари, залучають подруг. Але цим, здається, нікого не здивувати, бо так живе половина світу — навіть ті, хто має значно більше реальних можливостей.

 

Цікава риса: багато хто почав забезпечувати себе левде не зі шкільного віку. Можливостей для цього чимало: від торгівлі на ринку до підробітків на просторах інтернету. Гроші потрібні на життя, гаджети, оренду житла, одяг. Це лише на перший погляд може задаватись, що можливостей зараз немає: їх не знайде той, хто не хоче нічого шукати. Влітку молоді люди дуже часто їздять до Криму та Краснодарського краю працювати аніматорами, прибиральницями, продавцями, офіціантами та взагалі будь-ким — аби за це платили. До того ж, це ще й можливість бодай якось відпочити біля моря.

 

Влітку часто можна побачити гуртки молодих людей біля недорогих кав’ярень та супермаркетів: там є освітлення, лавки і більш-менш чисто. На початку весни або пізньою осінню такі прогулянки мають досить жалюгідний вигляд: на вулиці стояти холодно, а грошей на кафе чи піцерію молоді люди не мають. Взимку такі компанії часто беруть кілька чашок чаю на всіх і годинами сидять в теплому приміщенні з вай-фаєм. Але і тут є відмінності: ті, хто працюють, не мають часу на такі посиденьки, а хтось буквально цим живе. А от прошарок “золотої молоді” з Луганська зник. Якщо хтось і приїздить до університету на власному авто, то це автомобілі далеко не преміум-класу.

 

З квітня по жовтень улюблене місце прогулянок для всіх — зразковий парк імені Горького. Рівні доріжки, смарагдові газони, квіти, лавки, урни — словом, перлина «республіки», втілення ідеального життя. Туди приїздять погуляти, взявшись за руки, полежати на травичці, посмажити шашлик чи просто провести час у повільному спілкуванні. Цей парк зібрав найкраще, що лишилося у місті, і став тим, чим до війни була вулиця Радянська — головним місцем молодіжних тусівок.

 

Про якісь гуртки самодіяльності розповісти особливо нічого. Знаю тих, хто виставляє свої роботи на творчих майстернях, сам бере участь у майстер-класах та навчає інших. Але особливого попиту на це нема. Всі ці гуртки розраховані або на вузькі кола ентузіастів, або на маленьких дівчат, які вчитимуться плести прикраси з бісеру, робити іграшки з валяної вовни і тому подібне. До війни у Луганську було чимало цікавить приватних клубів та ініціатив. Десь грали у “Мафію” з усім реквізитом, хтось ходив на дискусії у Монтенівському філософському товаристві, у кількох кав’ярнях влаштовували перегляди кінострічок із обговоренням. Щось таке існує і зараз, але це більше схоже на неякісну копію того, що було до 2014 року. Багатьом набагато простіше залишитися вдома, наодинці із соцмережами — принаймні, це дешевше.

 

Концерти та футбольні матчі, яких було вдосталь у нашому довоєнному житті, теж зникли. Зараз на всі ці заходи скоріше приходять примусово, аби керівництво могло звітувати про ентузіазм “республіканської” молоді. Взагалі, дуже багато чого робиться у Луганську для “показухи”: прибирання міста перед телекамерами, марші пам’яті, мітинги-реквієми, спортивні змагання, допомога сиротами та старим, волонтерські рейди. Якщо не знати внутрішнього боку цієї бурхливої діяльності, може здатися (і багато кому здається), що луганська молодь стала іншою, схожою на сповнених ентузіазму комсомольців середини минулого сторіччя. Насправді ж, за кожним виявом молодіжного ентузіазму зараз стоять організатори, плани, звіти. Багато чого робиться взагалі примусово: через списки, спущені через деканати, через погрози кураторів, обіцянки поганих оцінок за невиконання наказів.

 

І ще одна ознака сучасної луганської молоді – її пришвидшене життя: стосунки, робота, навчання, плани. Молоді люді легко сходяться та легко розривають стосунки, легко змінюють роботу, легко кидають навчання, легко зраджують власним ідеалам. Син подруги вже друге літо працює по курортах офіціантом і це дає йому можливість жити із дівчиною, але в зимовий час в них немає грошей, аби винаймати окреме житло. І увесь навчальний рік, як і всі студенти, він ходить на спортивні змагання, мітинги та суботники, утворюючи ту багатотисячну масу, котру показують по телевізору, аби переконати, як сильно змінилася молодь в “ЛНР”.