Політика 2020-09-02 11:04 Віхров Максим

Володимир Зеленський у негеройському амплуа

Чому президент перестав “ламати систему” і зосередився на перерізанні стрічок

Еволюція, яку Володимир Зеленський пройшов час свого президентства, помітна і без політологічної оптики. Навіть рафінований стиль офіційних повідомлень не здатен приховати того, що теперішній Зеленський відчутно відрізняється від того, який 15 місяців тому увірвався у велику політику. І справа не в гіпотетичних особистих змінах, навколо яких постійно циркулюють плітки. Йдеться навіть не про імідж як такий, а про зміст та форми президентської діяльності. І траєкторія цих змін змушує замислитись не стільки над політичними майбутнім чинного президента, скільки над тим, хто сьогодні керує Україною і якого курсу дотримується.

 

Слід пригадати, що Зеленський розпочав своє президентство, як руйнівник тодішньої політичної системи — це було головною передвиборчою обіцянкою його команди. Її почали виконувати швидко та рішуче. Розгромивши на виборах своїх суперників, Зеленський розпустив Верховну Раду просто під час інавгурації, а за два місяці “Слуги народу” повторили успіх, сформувавши однопартійну більшість у парламенті. Таким чином, Зеленський отримав не лише великий кредит довіри своїх виборців, але і безпрецедентну владу — таку, що політологи стали висловлювати побоювання щодо авторитарних перспектив. Причому розвіювати сумніви команда Зеленського не поспішала. Навпаки, президент став приміряти на себе образ Олександра Лукашенка. “Вийди звідси, розбійнику”, “А звідки айфон, якщо маленька зарплата?”, “Ви посміхаєтесь, а людям холодно” - у перші місяці Зеленський буквально сипав фразочками в стилі білоруського “бацьки”, вичитуючи чиновників. Тимчасом його соратники демонстрували свою незалежність від “четвертої влади” і не поспішали будувати стосунки із громадянським суспільством.

 

Читайте також: «Зробити ґешефт, шоб усім було добре». Як «Слуга народу» висувала кандидатів на місцеві вибори

 

Поряд з цим, “слуги народу” фонтанували ідеями: анонсували перенос Адміністрації президента на Європейську площу, проголошували лібертаріанство, брали курс на діджиталізацію тощо. Оголошений “турборежим” вселяв у оптимістів надії на швидкі та докорінні зміни, а решта побоювалася вже не гальмування реформ, а навпаки — конвейєрного ухвалення не надто якісних рішень. Причому, як показала ситуація навколо земельної реформи чи так званої “Формули Штайнмайєра”, команда Зеленського готова була втілювати свої задуми, навіть якщо вони викликали вуличні протести. З усього цього складався образ нової влади: Зеленський, як криголам, розчищав своїй команді простір для “креативу”, освячуючи її діяльність власним авторитетом. Брак практичного досвіду та знань не були критичними недоліками для президента: він визначав загальний курс, а “технократичний” уряд розв’язував конкретні задачі, відповідаючи за результат “головою”.

 

Але вже навесні 2020-го мізансцена стала розпадатись: був відправлений у відставку “уряд технократів”, закінчився “турборежим”, стала руйнуватись монобільшість. Окремим деморалізуючим чинником стала епідемії COVID-19, під час якої команда Зеленського чи не вперше виявила свою безпорадність. Хаотична реакція державних інститутів, кадрова чехарда у ключових відомствах, прохання олігархів по допомогу, а наостанок — ще й демарш низки мерів. А до того ще було лютневе загострення на Донбасі, яке поставило під сумнів результативність переговорного процесу та доцільність розведення військ. Та й формування нового Кабміну розтягнулося практично на три місяці. “У нас кадровий голод” - був змушений заявити Зеленський у травні 2020-го. Як виявилося, партія “Слуга народу”, котра завела до парламенту рекордну кількість нових облич, має проблеми з тим, аби прилаштувати міністерські портфелі.

 

Читайте також: "За майбутнє". Політична франшиза

 

Не дивно, що своє друге літо команда Зеленського починала у мінорному настрої. Втім, справа не лише у настроях. Якщо у серпні 2019 року Зеленський займався переважно міжнародною діяльністю, то у серпні 2020-го президент лише зрідка виходив з ролі голови облдержадміністрації. Ось Зеленський особисто розбирається у проблемах будівництва будинку культури у Каневі, ось інспектує дитячі реабілітаційні центри у Черкасах та Миколаєві, відвідує секцію карате у Кропивницькому, знайомиться з планом реконструкції спортшколи у Кривому Розі, перевіряє ремонт у гімназії Дніпра та лікарні у Борисполі, доставляє пенсії та ліки у херсонське село, оглядає будівництво мосту у Запоріжжі, перевіряє якість доріг і так далі. Формально, вся ця бурхлива господарська діяльність відбувалася в рамках президентської програми “Велике будівництво”, але перед суспільством з’явився вже зовсім інший Зеленський: не переповнений ентузіазмом контр-системний політик, а класичний “міцний господарник”.

Якщо у серпні 2019 року Зеленський займався переважно міжнародною діяльністю, то у серпні 2020-го президент лише зрідка виходив з ролі голови облдержадміністрації

 

Як правило, “міцними господарниками” українські президенти стають під кінець своїх каденцій в надії підняти свій рейтинг перерізанням стрічок. Не виключено, що таку ж мету зараз переслідує і Офіс президента. Хоча Зеленський і досі залишається найбільш рейтинговим кандидатом на гіпотетичних виборах, рівень довіри до нього вже загрозливо наближався до від’ємних показників. Сьогодні майже 70% українців вважають, що справи в Україні рухаються у неправильному напрямі, а тому бажання влади “зосередитись на позитиві” цілком очевидне (“Рейтинг”, серпень 2020). Тим більше, що інших козирів вже нема. Якщо у 2019 році на користь Зеленського грали високі очікування щодо припинення війни на Донбасі, то зараз єдине, що президент може пред’явити суспільству — це заяви про ефективність перемир’я. Причому вони далеко не завжди строго відповідають фактам. Не кажучи вже про відповідність очікуванням тих, хто сподівався, що новому президентові вдасться швидко “зійтись десь посередині” з Москвою. Реформаторські “фішечки”, котрими попервах розкидалася команда Зеленського, теж закінчились раніше, ніж можна було подумати.

 

Читайте також: Голос йде шляхом Mary Key

 

Не виключено, що “Велике будівнитцво” - це і є “фішка”, заготована владою під місцеві вибори. Але в такому випадку, “системі”, котра склалася у регіонах, нічого не загрожує: криголам “Володимир Зеленський” разом зі “слугами народу” застрягли ще на далеких підступах. Сьогодні можна стверджувати, що підготовку до місцевих виборів президентська партія фактично провалила. Якщо торік на парламентських виборах бренд “Слуги народу” міг забезпечити результат навіть цілком випадковим кандидатам, то у 2020-му ситуація сильно змінилася: з січня по серпень 2020 року рейтинг партії знизився із 45% до 29% (“Демократичні ініціативи”). Але за рік партія не обзавелася ані сильними кандидатами у ключових містах, ані мережею активних осередків. І сумнівно, що цю неготовність можна буде компенсувати “господарськими” турами президента. Тим більше, що “Велике будівництво” - це маркетингова обгортка для проектів, значна частина котрих почала реалізовуватись ще за попередньої влади. І зовсім не факт, що бали від їхньої реалізації зарахуються центральній владі, а не місцевій.

 

В сукупності все це виглядає, як симптом глибших проблем. Виходить, що “Слуга народу” так і не стала партією — хоча б у тій формі, у якій партії існують в Україні — а залишилась передвиборчим медійним проектом. Але набагато важливіше те, що і команда Зеленського так і залишилась командою, не досягнувши власної амбітної мети — створити альтернативну політичну систему. В результаті, успіхи нової влади тривали рівно доти, доки все йшло по накатаній колії. Окреме питання, яке місце у своїй команді тепер займає сам Зеленський. У липні 2020 голова “Слуги народу” Олександр Корнієнко запевняв, що президент є їхнім “практичним та духовним лідером”. Але за місяць до того він висловлювався інакше. Обговорюючи із головою фракції Давидом Арахамією їхню колежанку Ірину Аллахвердієву, Корнієнко запевняв, що побачивши її Зеленський “підстрибне, викурить всі айкоси і скаже “Баба да, баба да”. Вловити пошану до президента у подібних висловлюваннях проблематично. Наскільки поширені подібні настрої у команді Зеленського, можна лише здогадуватись.

 

Не виключено, що у оточенні президента існує запит на зміну його рольової моделі. Якщо у 2019 році Зеленського презентували як всенародного лідера, то тепер він все більше нагадує весільного генерала. Принаймні, це не суперечить видимим симптомам. Інспектування  дитсадків і копання м’яча перед футбольним матчем — це якраз та ритуальна діяльність, котра належить президентові, позбавленому реального впливу. Лукашенко теж полюбляв інспектувати колгоспи, але теперішній Зеленський вже давно вийшов з ролі “бацьки”. Якщо це справді так, і Зеленський рухається до ролі царственного дитяти, то головне питання полягає в тому, хто буде при ньому осібним чи колективним регентом. Власне, це питання того, хто насправді керує Україною і чи є у цього керівництва бодай якесь бачення майбутнього. Бо нині все вказує на те, що керівництво країни знаходиться в стані апатії і розгубленості.

схожі публiкацii