Політика 2020-10-08 09:36 Станіслав Козлюк

Коло оновлень і очищень

Після Революції гідності в Україні відбулися дві судові реформи. Перша — за часів президентства Петра Порошенка, друга — за Володимира Зеленського. Обидві декларували оновлення й очищення судової системи. Проте наразі можна констатувати, що вони провалилися. Адже на підході третя й четверта спроби запустити зміни у судовій владі.

Про проблеми в українській судовій системі говорять здавна. Корумпованість, кастовість, несамостійність в ухваленні рішень, підконтрольність президенту — це лише частина гріхів, які закидали людям у мантіях. А найяскравіше проблеми вітчизняної Феміди виявилися під час Революції гідності. Тоді суди по всій країні намагалися заборонити людям право на протест, за сфабрикованими документами активістів Майдану позбавляли права керувати автомобілями й кидали до слідчих ізоляторів. Ба більше: навіть самі судді скаржилися на використання так званого телефонного права й тиск із боку Банкової.


Не дивно, що після втечі Віктора Януковича рівень довіри до судів був доволі низьким. Нова влада проголосила курс на очищення системи від недобросовісних кадрів. За Порошенка перезапустили Верховний суд і суддівське самоврядування, створивши Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВРП та ВККС відповідно). Із проблемами, але таки створили Вищий антикорупційний суд (ВАКС). 

 

Читайте також: Ігор Фомін: «Більшого тиску на судову гілку влади ніколи не було»

 

При цьому нікуди не зник Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК) на чолі з Павлом Вовком. Нагадаємо, саме його судді свого часу забороняли протести в центрі Києва, що фактично давало «Беркуту» привід розганяти мітингувальників. Попри атестацію, на своїх посадах залишалися й судді Майдану, — люди, які ухвалювали сумнівні рішення. Так само лишилися працювати судді, які не могли пояснити свої статки: дорогі автівки, квартири, будинки, статусні годинники тощо. Причетні до судової реформи навіть розповідають, як атестаційна комісія залишала на посадах суддів, які провалили тест на загальні навички (більш відомий у народі як «тест на IQ»). Аргументація була проста: «Ну так вони ж якось судили всі ці роки». Стежити за оновленням судової влади мало суспільство. Для цього створили Громадську раду доброчесності (ГРД), куди ввійшли активісти, громадяни з юридичною освітою. Однак її висновки мали рекомендаційний характер і майже не бралися суддями до уваги. Окремі особи в мантіях навіть обурювалися: мовляв, як так, їх оцінюватиме незрозуміла громадськість. Урешті, це вилилося в тривалий конфлікт, у результаті якого ГРД відмовилася від участі в судовій реформі.


Очікувано, що після приходу до влади Володимир Зеленський, як і його попередник, проголосив курс на «оновлення й очищення». Він та його команда підготували власну судову реформу. В планах був перезапуск ВККС за допомогою міжнародних експертів, які мали б увійти в комісію з відбору майбутніх членів Кваліфікаційної комісії суддів. Паралельно мали підчистити ВРП від недобросовісних членів. І (чомусь) вирішили скоротити Верховний суд удвічі. Власне, з усіх пунктів реформи повністю вдалося реалізувати один — розпустити ВККС. Очищення суддівського самоврядування виявилося заблокованим: Вища рада правосуддя заявила, що так і не отримала кандидатури міжнародних експертів. Міжнародні ж експерти заявили, що ВРП прописала положення конкурсу так, що їхня думка реально не впливає на результати відбору. Раду експертів, яка мала б очищувати саму ВРП, так і не зібрали. На додачу Конституційний суд визнав ініціативи Зеленського такими, що суперечать Основному Закону.

Судді не можуть самоочиститися. Не в останню чергу через закритість системи й цілу низку внутрішніх проблем судової влади. А навіть якщо люди в мантіях і знають про існуючі недоліки, то мовчать про них. Толеруючи, таким чином, уже згадану кастовість і політичну залежність

 

Попутно він скасував для суддів покарання за винесення незаконних рішень. Тож тепер зникли можливості притягнути суддів Майдану до відповідальності.


Поки навколо законопроєктів з Офісу президента точилися баталії, у судовій системі відбулося кілька гучних історій, які стали своєрідним тестом для влади. А реакція Банкової показала б серйозність намірів змінити судову систему. Насамперед ідеться про скандал із Окружним адмінсудом Києва. Ще минулого року Національне антикорупційне бюро (НАБУ) опублікувало записи з кабінету голови суду Павла Вовка, на яких він обговорював вплив на конкурс до ВККС і контроль над судовою системою. Реакції Зеленського на цей скандал не було. За рік, уже цього літа, НАБУ опублікувало ще одну порцію записів, на яких зафіксовано, як Вовк і його підлеглі обговорюють свій контроль над Конституційним судом та органами суддівського самоврядування. За словами слідчих, уже йшлося про захоплення державної влади. Президент змушений був зреагувати, однак відповідь була млява: мовляв, рішення суду немає, діє презумпція невинуватості… Можна припустити, що такі формулювання пов’язані з зареєстрованим в ОАСК провадженням, в якому «небайдужі громадяни» вирішили оскаржити реєстрацію президентської партії «Слуга народу». І все це суто випадково сталося напередодні місцевих виборів.

 

Читайте також: Присяжні. Судді без мантій


Окрім скандалу з ОАСК, показовими стали й резонансні суди. Варто розуміти, що більшість людей нечасто стикається з кримінальним процесом. А своє уявлення про судову систему пересічні громадяни можуть формувати з показових справ, які висвітлюють журналісти. За час президентства Зеленського їх виникло кілька. Перша, найвідоміша, — справа про вбивство Павла Шеремета. Пам’ятаючи про презумпцію невинуватості, Володимир Зеленський у грудні минулого року прийшов на брифінг міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, під час якого трьох людей фактично назвали убивцями журналіста. Суспільству пообіцяли низку серйозних доказів, однак за цей рік, окрім сумнівних портретних експертиз та експертиз ходи, слідство нічого не показало. Так само слідство не наводило нових обґрунтувань: а для чого, власне, тримати підозрюваних за ґратами? Варто пояснити, що державне обвинувачення під час продовження запобіжних заходів має не просто цитувати статті Кримінального процесуального кодексу (КПК), а й на прикладах доводити, чому ту чи іншу людину варто лишати в СІЗО. Чи під домашнім арештом. Утім, у резонансних справах прокурори обмежуються саме цитуванням КПК, а в більшості суддів не виникає жодних уточнюючих запитань. Натомість вони готові підказувати прокуратурі, що вона має робити. Як от у справі вже згаданого Шеремета: під час одного із засідань виявилося, що прокуратура забула продовжити одному з фігурантів, Андрію Антоненку, арешт, і чоловік кілька днів сидів у СІЗО без жодного рішення суду.

 

Суддя, коли довідалася про це, поцікавилася в прокурора, чи не хотів би він подати клопотання про обрання нового запобіжного заходу для підозрюваного. Показовими є й менш резонансні справи. Наприклад, убивство журналіста Василя Сергієнка. Суди Черкаської області впродовж чотирьох років марно намагаються почати слухати справу. Ба більше: судді примудрилися зірвати співпрацю обвинувачених зі слідством, а коли цим питанням зацікавилися правоохоронні органи, суддівське самоврядування почало говорити про тиск на суд.

 

Читайте також: Призначення суддів: контрольована демократія

 

Фактично ж ці історії говорять про одне: судді не можуть самоочиститися. Не в останню чергу через проблеми, про які йшлося вище. А навіть якщо люди в мантіях і знають про існуючі проблеми, то мовчать про них. Толеруючи, таким чином, уже згадану кастовість і політичну залежність. Тож для реформи необхідна допомога людей з-поза системи. Очікувано, що судова влада опирається. Окремі її представники навіть заявляють про спроби встановити «іноземний контроль» над суверенітетом країни. Ці заяви можна було б проігнорувати, якби не одне «але»: Україна взяла на себе зобов’язання провести повноцінну судову реформу перед міжнародними партнерами. Зокрема, перед МВФ. Це була одна з умов надання Україні фінансової допомоги. Утім, на Банковій, здається, підійшли до питання формально. Офіс президента і справді розробив проект закону про судову реформу, однак цей документ радше закріплював існуючий стан речей у системі. І можна припустити, що це не задовольнить міжнародних партнерів України. Скажімо, під час нещодавнього саміту в Брюсселі представники ЄС зазначили, що реформу судової влади варто прискорити. З Банкової уже доходять чутки про розробку чергового законопроєкту. Вже четвертого, якщо рахувати від лютого 2014-го. Відкритим лишається питання, чи влада спробує знайти компроміс з міжнародною спільнотою, чи таки виконає свої обіцянки й урешті виконає запит не лише ЄС та МВФ, а й українського суспільства.