Суспільство 2020-10-15 13:08 Гончарова Єлизавета

Як перехід в онлайн-формат впливає на навчання, виховання й культурне життя

Про несподівані проблеми, перед якими постали система освіти і споживачі культурного продукту

Перша спроба організувати роботу навчальних і культурних установ в умовах жорстких карантинних обмежень відбулася в Україні навесні. Найбільш системними й масштабними стали зміни в системі освіти. Тоді більш чи менш успішно вдалося організувати освітній процес, завершити навчальний рік і організувати випускні та вступні іспити. Такий вимушений експеримент засвідчив: що молодший учень за віком, то важче і йому, й педагогам пристосуватися до роботи онлайн, а зробити її ефективною — і поготів. 

 

Студенти вищих навчальних закладів зізнаються, що не відчули відмінності щодо якості навчання в дистанційному форматі. Якщо лекційні чи семінарські заняття з викладачем були цікавими офлайн, вони залишилися такими й онлайн. Ба більше — у студентів з’явилася можливість переглядати найзахопливіші лекції, оскільки майже всі навчальні заклади запровадили практику відкритого зберігання й використання курсів. Імовірно, така практика колись стане додатковою формою навчання, окрім стаціонарної та заочної. Але ті самі студенти підтверджують, що дистанційне навчання не тільки суттєво обмежило міжособистісні зв’язки, а також знизило соціальну взаємодію, яка саме в цьому віці зокрема формує особистість, а відтак — впливає на майбутнє всього суспільства. Брак атмосфери студентського братерства — один з елементів загального налаштування на запеклі дискусії, особистий розвиток і навчання, компенсувати за допомогою онлайн-зустрічей не вдалося. 

 

Читайте також: Окупація + коронакриза

 

Через брак емоційних зв’язків під час карантину майже припинився справжній виховний процес і у шкільній освіті. І це зважаючи на те, що з переходом до нових дистанційних методів навчання освітяни краще чи гірше, але впоралися. Що ж до учнів, то якість знань, які вони здобули впродовж локдауну, зазвичай залежала від того, наскільки відповідально вони ставилися до навчання й до карантину. Відмінність у тому, що тепер більшість батьків побачили навчальний процес на власні очі. Варто додати, що досвід дистанційного навчання для багатьох педагогів справді став кроком уперед у професійному розвитку. Але, наприклад, монтувати відео й виставляти його в соціальні мережі на День довкілля, звісно, не те саме, що разом із учнями висаджувати дерева біля школи. Так само, як вітальні патріотичні малюнки, які треба показати вчительці у Skype не тотожні живому спілкуванню дітей із ветеранами чи волонтерами. Звісно, досвідчений учитель і під час онлайн-уроків міг впроваджувати певні виховні ідеї, але здебільшого процес виховання, базований на емоційних реакціях і живих прикладах, погано піддавався трансформації в дистанційний формат. 

 

Так само дошкільне виховання в онлайн-режимі не в змозі охопити всі завдання, оскільки воно ще більше базується на емоційних зв’язках та особистому впливі дорослого на дитячий колектив. Навіть спільні заняття перед моніторами не втримували надовго увагу дітей, тому батьки були змушені самостійно організовувати не тільки дозвілля, а й навчання дошкільнят та учнів молодших класів. А для цього в багатьох, на жаль, не вистачало ні навичок, ані знань. До того ж процес навчання й виховання в молодшому віці триває безперервно: під час прогулянок, годування, гри і спілкування дітей між собою. А якщо до відокремленості дитини від групи додати ще й обмеження у спілкуванні з іншими членами родини та друзями, а також іншими дитячими колективам, то про масштаби негативного впливу карантину на розвиток дитячого емоційного інтелекту можна лише здогадуватися. Звісно, якщо такий формат розглядати як нетривалий, то про критичні ризики для покоління сучасних дітей не йдеться. Але якщо уявити, що карантин може тривати, припустимо, весь рік, то можна констатувати, що ризики все ж чималі. Бо для змін у психіці в дитячому та підлітковому віці потрібен досить великий відтинок часу. І такі ці зміни обов’язково будуть означені обмеженнями: емоційними, психологічними й інформаційними. І, можливо, певним способом психологічного заміщення такого дефіциту. 

 

Читайте також: Навчання на власний розсуд

 

 

Цікава метаморфоза відбувається й під час вимушеного переходу в онлайн-формати культурних процесів. На початку карантину багато хто із захватом ділився десятками збережених посилань не тільки на тренінги чи майстер-класи, а й на концерти, вистави, літературні читання, туристичні екскурсії та художні виставки. Проте згодом майже всі віджартовувались і зізнавалися, що більшість із них так і залишилися посиланнями. У кращому разі їх зберегли, сподіваючись скористатися ними колись пізніше. Звісно, тут не йдеться про неякісне наповнення згаданих культурних подій чи заходів: зазвичай усе відбувається на вищому технічному та організаційному рівні. Але так працює людська психіка: усе, що є доступним будь-якої миті, перестає бути унікальним і бажаним. А відсутність звичних приємних ритуалів, як-от зустріч з однодумцями, запланований заздалегідь похід до театру чи в кіно або обіцяна можливість цікавої активності під час фестивалів чи форумів в онлайн-форматі робить навіть дуже круті культурні події емоційно нейтральними. І тому нам дедалі важче погоджуватися на дистанційну участь у них, розуміючи, що на справжній культурний катарсис навряд чи варто сподіватися. 

 

Наприклад, нещодавно до патріотичних активістів Донеччини й Луганщини звернувся один ляльковий театр, який реалізовує проєкт міжкультурних зв’язків різних регіонів України. Через карантинні обмеження вони не можуть приїхати з виставою до дітей Костянтинівки й Сєверодонецька, але трьома камерами професійно записали відеоверсію спектаклю. І якщо в разі живої вистави діти із задоволенням ішли б на показ і виявляли б щирі емоції, то знайти й організувати онлайн-аудиторію виявилося величезною проблемою, допомогти розв’язати яку просили активістів. Бо яких іще вистав сучасні діти не бачили по телевізору, на планшеті чи у смартфоні? А ось справжні ляльки, про яких потім іще й розкажуть ті, хто смикає їх за нитки, значно цікавіше!

 

Читайте також: Друга хвиля пандемії проти другого етапу медреформи

 

Отже, через карантинні обмеження культурні здобутки всього світу стали ближчими й доступнішими, але водночас перестали відчуватися як події, що викликають емоції. Тобто прагнення зберегти життя людей за допомогою карантину подекуди призводить до значного зниження якості цього життя, бо позбавляє справжніх цінностей: живого спілкування, подорожей і щирих емоцій. Хоча не можна виключати, що в разі довготривалої заборони на офлайнові заходи, культурний голод зробить нас менш вибагливими. І отримувати свою порцію емоцій ми будемо згодні й онлайн, у два кліки.