Політика 2020-10-20 18:40 Малко Роман

Оксана Савчук: «Країною керують люди, які дуже залежні від думки олігархів»

Про смаки українського виборця, прислужництво та спекулювання національною ідеєю, свою місію в парламенті, політичне майбутнє «Свободи», феномен мера Івано-Франківська, партійну кухню і командну роботу, Тиждень поспілкувався із єдиною свободівкою у Верховній раді, народною депутаткою IX скликання Оксаною Савчук.

— На парламентських виборах 2019 року тотально перемагали кандидати від президентської партії,  однак вам вдалося виграти вибори у сильного конкурентна  - директора Буковелю Олександра Шевченка, який висувався від «Слуги народу»? У чому секрет перемоги?

 

—  Головне не боятися людей. Треба завжди з ними спілкуватися. Люди проголосували за «Свободу» в Івано-Франківську, тому що вони мають довіру до нашої команди. Ми ніколи не позиціонували себе як кожен сам по собі. Завжди — як команда. У 2010 році вперше пройшли у міську раду як депутати. Ми тоді мали більшість. Почали міняти методи й підходи до міської господарки. Розпочали багато реформ, зокрема житлово-комунального господарства, почали будівництво дитячих садочків. Я особисто реалізувала електронну чергу запису дітей в садки, яка досі в нас діє. У 2015 році франківці вдруге довірили нам уже не просто одну з найбільших фракцій, а й підтримали нас ще й міським головою. Тобто дали нам кредит довіри. Мене обрали секретерам міськради і разом з міським головою наша команда розпочала активні зміни. Коли прийшов час балотуватися до Верховної Ради, ми вирішили, що проведемо таке внутрішнє голосування (праймеріз) з усіх наших депутатів, хто з нас гідний, кого люди оберуть. Я здобула найбільшу кількість голосів, тому і стала кандидатом до ВР в Івано-Франківську.

 

У чому секрет перемоги?! Ви знаєте, що по всій країні поширився вірус Голобородька, цей вірус відбувся у свідомості людей у голосуванні за партію. На місцях, на щастя, він не спрацював. Якщо казати про мажоритарку, то в нашому місті підтримку віддали за Савчук, як за людину команди міського голови і за «Свободу». Тому що люди нас знають і нам довіряють.  

 

—  Вас особисто підтримали 46,67 % франківців, а партію лише 12,07%. Тоді як відсоток виборців які підтримали кандидата «Слуги народу» і саму партію не надто відрізняються. Чому так відбулося? Ви говорили про роботу в команді, а виходить, що франківці повелися на Голобородька?

 

— Всі прагнули змін, частина українців щиро повірила Голобородьку. Для цього створили дуже дорогий продукт – фільм «Слугу народу». Уся компанія Зеленського фактично була найдорожча в Україні, ніхто насправді з цього боку її не аналізував. Вона зачепила найтонші струни душі українця, котрий завжди хотів, щоб ним керував хтось такий простий, як він сам. І кожен почав себе уявляти на місці цього ж Голобородька. І фактично, це не можливо було вже побороти будь-якій політичній силі. Усі партії втратили на попередніх виборах, не залежно від того, як вони працювали і наскільки були активними до того.

 

Мер Тернополя Сергій Надал та Оксана Савчук​

 

Я вам хочу сказати, що у Франківську «Свобода» отримала найбільшу кількість голосів. Усе-таки Франківськ – українське місто, і люди, які здатні аналізувати, не зрадили своїм поглядам. Але є люди, які все ж таки повірили у мрію, яку їм давав Зеленський. Станом на сьогодні, за тими опитуваннями, які ми маємо, то я не впевнена, що «Слуга народу» набере 5%, щоб пройти до Франківської міськради. Наскільки сильно у них упав рейтинг. Такого не було у жодної партії.

 

Читайте також: Політика і «гречка». Тенденції виборчих перегонів на Луганщині

 

— Якщо на людей можна вплинути у такий доволі примітивний спосіб, отже, з суспільством щось не те. Чи з традиційними партіями, до яких суспільство втратило довіру. «Свобода» проаналізувала цю ситуацію, зробила якісь висновки, зрозуміла свої помилки і яким чином має рухатися далі?

 

— «Свободі» 29 років від часу заснування. Наступного року буде 30! Партій такого типу, справжніх ідеологічних практично не залишилось, а «Свобода» є. Я багато спілкуюся на всеукраїнському рівні, бачу людей, які є, наприклад, в одеській «Свободі», це дуже потужні люди. На Заході простіше бути свободівцем, ніж, наприклад, у Слов’янську. Я їздила туди і спілкувалася з членами організації. Їх там небагато, але це дуже сильні люди. Ти дивишся на них і розумієш, що вони не відступлять. Найбільша цінність  нашої партії - це люди, які завжди будуть підтримувати націоналістичні сили. Люди, які завжди будуть готові першими йти на Майдан, першими йти на війну. «Свобода» ‒ це та політична сила, яка одна з перших це зробила. І висновки наступні: ми повинні йти в ногу з часом. Доносити ті ж речі, у різний спосіб. Тобто, крім живого спілкування, маємо ще намагатися показати людям, чому їм потрібна правильна націоналістична українська держава і політика. Медіа надзвичайно сильно впливають на людей. Але проблема в тому, що це не тільки дуже великий ресурс, а й дуже великі кошти. І зрештою, медіа сьогодні, в більшості, належать олігархам. Подивіться, як ЗМІ змінили образ того ж самого Медведчука, який просто кагебіст і зрадник… Як медіа пхають цей продукт частині українців і його дехто досить нормально сприймає.

 

Оксана Савчук

 

Я переконана, що попри всі ті речі, ми все ж можемо зробити багато чого. Ще більше спілкуватися, можливо, більше молодих людей привести до партії, дати їм можливість розвитку. Зрештою, на цих виборах усі партії обновилися через жіночі квоти. Коли багато хто з моїх колег підсміювався над цим, я відповідала, — ну дайте можливість жінкам попрацювати, вони внесуть обов’язково в кожну силу корективи. Так що ми всі будемо вже трошечки інші. Залишається ключовим питання, хто буде управляти центральними медіа, той буде дуже багато чим управляти в українській політиці. На жаль, така реальність. Тому «Свободі» буде непросто. Ми будемо продовжувати працювати у той спосіб, який нам доступний, у межах своїх осередків. Тому що великих коштів ми ніколи не мали. Але я вважаю, що партія є і буде. Усі ті скептики, які закидають, що «Свободи» не буде, дуже помиляються. Країна сьогодні проходить дуже велике випробування, в якій бік ми будемо рухатися: чи в бік Сходу, чи в бік Заходу. І «Свобода» ‒ це та сила, яка завжди брала на себе в такі моменти відповідальність. Як десять років тому, так і зараз. І буде чинити так у майбутньому.

 

— Чому у «Свободи» немає свого олігарха? Чому патріотичні сили за 30 років не спромоглися створити собі бодай один потужний канал чи медіахолдинг? Українців у світі не менше як 50 мільйонів?

 

— Серед українців є багато підприємців, скажімо так, середнього класу, які допомагають «Свободі» у різний спосіб. Наприклад, в Івано-Франківську ми маємо змогу багато чого зробити завдяки тому, що один з наших депутатів є власником друкарні «Місто НВ». Ми друкуємо в ній і газету, і буклети, і листівки. Це нам дуже допомагає, адже ми маємо можливість донести до людей інформацію про нашу діяльність. Самі розносимо всю цю друковану продукцію і спілкуємося з людьми. І якби партія не мала так багато підприємців середнього класу, то було б дуже складно. На щастя, у нас такі люди є і вони не зникнуть.

 

Але насправді, дуже сильно хотілося б, щоб нарешті в націоналістичних сил з'явились люди, які вкладали б гроші не стільки в партію а і в культуру та її розвиток. Адже на цьому виховуються свідомі громадяни. Часто спілкуєшся з людиною, на перший погляд, вона позитивна й освічена, але  далі, розумієш, що якщо в дитинстві багато чого не заклали, якщо людина не була в якихось громадських патріотичних організаціях, то це дуже відчутно. Людина ж не формується в політиці, вона має приходити вже сформованою особистістю в політику…

 

Читайте також: Чи стане успішним похід на вибори активістів і волонтерів Донеччини

 

— Скільки сьогодні по Україні партія має своїх мерів і фракцій у місцевих радах? Як вони себе зарекомендували і які в них шанси залишитися у владі?

 

— Коли я сьогодні зранку вела дитину до школи, мене зустрів один чоловік і попросив поспілкуватися. Він повідомив, що раніше не голосував за «Свободу», але каже, що на цих виборах буде голосувати за нашу партію, і за міського голову. На моє питання, чому він змінив свою думку, він відповів, що проаналізував, що відбулося в нашому місті за останніх чотирьох мерів. І сказав, що нарешті зрозумів те гасло, яке несе «Свобода» ‒ що треба бути господарями на своїй землі. «І коли я бачу свободівців -мерів, які ходять до людей, не мають пихи, коли міський голова знає кожну адресу… я нарешті зрозумів, що це таке, бути господарем і переживати за свою землю». Мені здається, що має до влади прийти більше таких людей, які б були господарями на своїй землі. Які не прагнуть жити чи відпочивати закордоном, не тому, що не можуть собі цього дозволити, а тому, що щасливі пізнати Україну. Які хочуть бачити українців заможними.

 

Депутат Івано-Франківської обласної ради Василь Попович, мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, Оксана Савчук, та колишній віце-спікер Парламенту Руслан Кошулинський

 

Щодо мерів, то вони показали себе дуже добре. Наприклад, у Руслана Марцінківа зараз підтримка 82%. Покажіть мені бодай одного мера, який пройшов першу каденцію і має таку високу підтримку. Зараз кандидатів у мери на цих виборах в бюлетені (в Івано-Франківську - Ред.) всього п’ять. Такого ще ніколи не було. Інші кандидати не йдуть, бо розуміють, що поруч з Марцінківим у них мінімальні шанси. Ми просто показали, яким має бути міський голова. Не пихатим, не перебирати роботою, він має бути ближчим до людей, знати проблеми кожного двору. Щодо Сергія Надала (Тернопіль – Ред.), він уже балотуватиметься втретє. Був один з перших мерів-свободівців. Знаю, що його підтримують дуже багато тернополян. Є мери у невеличких районних центрах, які гарно проявляють себе. Щодо депутатів, то «Свобода» по Україні має їх понад дві тисячі. Це великий показник. Адже це ті, кого обрали люди. Не кожна партія може таким похвалитися.

 

— У яких містах на Сході України є ваші представники?

 

— Декілька депутатів у нас є на Херсонщині, Дніпропетровщині. Активно працюють наші депутати в Черкасах, Вінниці, Миколаєві та Сумах. До речі, зараз почав рости сам рівень «Свободи» на Сході. Спочатку це була категорія людей, які підтримували «Свободу», потім вирішила підтримати «Голобородька», а зараз вони знову стали нашими прихильниками. Особливо багато молодих, що приємно. Це окрім наших здобутків у великих містах, таких як Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький… Партія веде зараз активну компанію і зможе довести ще раз, що українці довіряють політикам патріотичного і націоналістичного спрямування.

 

— Чому в Хмельницьку мер вирішив не йти від «Свободи», а створити свою «Команду Симчишина»?

 

— Насправді в Хмельницьку мер є висуванцем партії «Свободи», а створення команди ‒ це данина моді. Піар-хід, який ми вирішили випробувати в Хмельницьку.

 

Читайте також: Нові люди, старі еліти. Чи вірять на Донбасі в зміну влади на місцях

 

— У чому феномен Марцінківа?

 

— Він людина, яку можна щодня зустріти на вулиці. Зранку встає і йде пішки на роботу. По дорозі спілкується з кожним, кого зустріне. В кожного двірника запитає, чи заробітна плата вчасно прийшла, чи керівник задовольняє. Він запровадив багато речей у місті. У нас є чорна п’ятниця, освітня середа, медичний четвер. Це означає, що щосереди він їздить по всіх освітніх закладах і ніхто ніколи не знає, куди саме він прямує. Те саме з медициною, те саме з комунальниками. Також за його сприяння повністю відновили футбольну команду «Прикарпаття». Це дуже важливо для людей, бо фактично футбол занепав. У нас по три тисячі людей приходять на стадіон.

 

Ми перші в Україні виступили учасниками на торгах і купили локомотиворемонтний завод. Ми тоді в Києві підняли всіх догори ногами (наробили галасу). Адже його мали по-тихеньку злити з аукціону по дешевій ціні, усе було домовлено. А тут Франківська міська рада стає учасником торгів і викуповує завод. 250 робочих місць досі в нас збережено. Ці 32 мільйони грн, які ми заплатили, давно вже повернулися. Зараз до нас звернулися китайські представники, які готові у нас цей завод купити і заплатити в чотири рази більше, ніж ми за нього дали. Але ми наразі його не продаємо, бо вони хочуть 51 відсоток акцій, а ми на таке не готові. Але вони готові вкладати й інвестувати кошти. Завод ремонтує тепловози, має чимало замовлень від Укрзалізниці, тому їм вигідна ця співпраця.

 

Також ми почали ремонтувати наші освітні заклади і будувати нові. Івано-Франківськ спромігся збудувати 7 дитячих садочків з нуля, оновили громадський транспорт. А ще збудували одну школу, адже остання школа в Івано-Франківську збудована ще у 1991 році. І повірте, центральна влада, що за Порошенка, що за Зеленського ніколи не балувала нас глобальними дотаціями. Ми завжди були покарані за свою таку проукраїнську позицію. Бо Марцінків ‒ він такий, що не буде мовчати, коли щось відбувається не так. Ми перші разом з Тернополем подали в суд на так звані «червоні зони», що нас позакривали. Фактично зараз вся Україна має можливість не закривати школи на карантин, а орієнтуватися по наповненості ліжок у лікарні.

 

Савчук Оксана з громадянами

 

Якщо є міські голови, які мають свою позицію і не бояться про неї говорити, це і викликає шану в людей. З нашим мером франківчани відчули, що вони живуть в місті, яке має свою гідність і позицію. Це українське правильне місто. І вони почали пишатися цим. У нас дуже активно розвивається будівництво. Ми друге місто в Україні по здачі квадратних метрів. За минулий рік чотири тисячі осіб переселилися до Івано-Франківська з різних областей і понад дві тисячі ‒ це переселенці з окупованих територій. Ми намагаємося їх усілякими невидимими ниточками притягнути до всього українського.

 

Читайте також: Пустеля замість териконів. Екологічна катастрофа на Донбасі

 

Ключове у роботі свободівців ‒ це відкритість. Люди дуже дивуються, коли до них народний депутат приходить особисто на зустріч, або ми спілкуємось у громадському транспорті. Я дуже хочу, щоб люди гордилися своїм містом, своєю країною, своєю владою.

 

— Чому на фоні зростання патріотичної риторики в країні партії не вдається знову вийти на всеукраїнський рівень?

 

— Насправді… Дійсно можна було б посипати голову попелом і здатися. Але, як я вже казала, у «Свободу» люди йдуть за певним покликанням. Людина не йде сюди просто за політичними дивідендами. Це як колись люди йшли в підпілля, УПА, розуміючи, що це для них може закінчитися смертю, але все одно йшли. Це є особливість націоналістичних партій і тих людей, які до них приходять. Фанатів, які переконані, що потрібно рухатися не зважаючи на перепони.

 

Найбільша проблема зараз в Україні – це проблема спекулювання національними ідеями. В нас є політичні сили, які вчора називалися по одному, сьогодні вже називаються по-іншому. Вони можуть обирати будь-який вектор свого розвитку, але вони спекулюють на тому, що зараз актуально. Реально є потреба  в  українських націоналістичних ідеях та сили. Ми зараз бачимо, як в медіа активно просувають великих патріотів, депутатів, суспільних діячів, котрі, якщо копнути глибше, за спиною в минулому мають по три партії, які вони давно поміняли. Вони говорять і міняють свої гасла, в залежності від потреб українців, від того, що вигідно. І на жаль, ми маємо дуже багато людей, які вірять у те, що їм розповідають. Якщо їм одну й ту саму подію чи інформацію п'ятнадцять разів подадуть по телебаченню у певному світлі, що одні дуже великі українці, а інші ‒ не дуже, то вони увірують в сказане, як зазомбовані. Або, так звана, приватизація націоналістичного руху, націоналістичних маршів. На мою думку, це не правильно. Чому українці не можуть об’єднатися? Інколи є такі речі, коли ми не хочемо поступитися чимось. Бо кожен хоче бути зверху, змагаються в патріотизмі. При зустрічі люди мене часто питають: що буде далі, що робиться в парламенті, які сили нас будуть захищати?! Люди не відчувають, що в Парламенті є сили, які їх зможуть захистити.

 

— Що ви їм відповідаєте?

 

— Я їм раджу аналізувати і думати. Підтримайте тих людей, яких ви потім зможете побачити. Віртуальний світ, він красивий, але нереальний. На когось це діє, а на когось ні. Є люди, які дуже сильно розчарувалися, вони хочуть бачити реальну дієву силу, яка завжди буде на стороні України, а не на стороні Європи чи Росії. Мені здається, що жменька депутатів є в парламенті, які не залежать ні від кого, а залишаються проукраїнськими. Деякі з них правда працюють під тиском фракцій. І все ж, мені приємно, що такі люди є і я їх знаю особисто. Дуже багато законопроектів і постанов, які ви бачите, саме вони вибороли до включення в порядок денний. Адже все починається знизу. Взяв постанову чи законопроект і починаєш по всіх ходити й просити, щоб підписали. Бо хтось мусить бути тим, хто почне це робити. І так по трошки, нас така горсточка назбиралася. Я переконана, що зміни будуть. Ми вже бачимо, що монобільшість сиплеться. Всі чули вислів депутата Качури, що вони будуть об’єднуватися з ОПЗЖ на місцях, бо більше немає з ким. Але перепрошую, ви з якою риторикою йшли, хлопці? Або партію поміняйте, або йдіть. Хоча мені й не дивно. У нас більшість партій чинять так, як їм вигідно. Тому я думаю, що це буде ще більше розчарування. Отже, завдання зараз для українських сил рухатися далі й не здаватися. Я переконана, що вже на наступних парламентських виборах ситуація дуже суттєво поміняється і свободівців у парламенті буде ціла фракція.

 

— Добре. «Свобод»а повертається в парламент і що…?

 

— Ми маємо свої законопроекти, на яких ми наполягали і наполягаємо. Найперше ‒ це законопроекти, які стосуються малого і середнього бізнесу. Я їх перереєструвала. Пакет докорінних перетворень — законопроект проти олігархів. Це повернення в державну власність облгазів і обленерго, тобто скасування розподілу газу, коли люди платять за двома квитанціями. Перегляд питань, що стосуються державного майна, що можна приватизувати, а що не можна. Надання більше повноважень місцевим радам, громадам. Зараз ми готуємо законопроект (наше бачення) про врегулювання ситуації на Сході. Також продовжуємо наполягати на потребі підтримки середнього класу. У нас приймається дуже багато лобістських законів. З державного бюджету перекриваються борги по електриці, по зеленому тарифу. А це все певні люди, яким ми просто даємо гарантовані кошти і можливість збагачуватися з податків українців. Треба їх трошечки обмежити. Тоді ми зможемо і більші пенсії людям дати і зарплати вчителям. Тому що не будемо платити олігарху так звані збитки, а зможемо спрямувати ці кошти на соціальні програми. Загалом «Свобода» займається тим, що записано в програмі захисту українців і та програма в нас незмінна весь час, бо партія у нас ідеологічна. За це нас б’ють і хвалять.

 

— На вас сьогодні висить відповідальна місія, ви єдина представниця партії в парламенті. Справляєтесь? Вдається щось робити, бодай якось впливати на ситуацію?

 

— Коли почався підрахунок голосів і під ранок було зрозуміло, який буде результат виборів, до мене подзвонив Олег Тягнибок і привітав з тим, що я буду єдиним представником «Свободи» в Парламенті. Я була здивована. Він сказав, що на мене тепер покладена велика відповідальність, як колись на нього, коли він також був одним представником і це його дуже загартувало. На той момент я не дуже зрозуміла його слів. Коли прийшла в парламент, мені не було складно, бо я уже працювала в цій сфері. Я двічі була депутатом (завжди мажоритарником), була секретарем ради. У ВР суть роботи трохи інша, але система роботи в органах і місцевого самоврядування, і в Апараті ВР багато в чому подібна. Я прийшла в Парламент і зрозуміла, що мушу швидко навчитися тому, чого не знаю, і дати собі раду. Я сиджу в ложі, де сидять мажоритарники. Зараз більшість із них уже десь поділася. Хтось пішов у «Довіру», хтось у «За майбутнє». Я між цими двома групами сиджу по середині, позафракційна. І мені дуже приємно, що багато моїх колег поважають мене за мою позицію. Коли розглядається законопроект, я завжди кажу: «Дякую, але «Свобода» буде голосувати так». Ніколи не цураюся того, що я зі «Свободи». Завжди кажу: «Оксана Савчук, «Свобода», місто Івано-Франківськ ».Коли я йшла в Парламент, для мене дуже важлива була присяга, я людина, яка цьому надає великого значення. Ще колись, перебуваючи в Пласті (скаутська організація – Авт.), я складала присягу на вірність Богові і Україні. Тому, ще в перший день після присяги в Раді я прочитала регламент, щоб бути в курсі всього, що відбувається і помітила, що на першому засіданні його одразу порушили. Мені сказали, що це нормально. А потім я одразу створила депутатське міжфракційне об’єднання «Друзі Івано-Франківська» і стала його головою. Буквально на другий день роботи в Парламенті створилося об’єднання депутатів, які є в різних партіях, але симпатизують нашому місту і які допомагають мені інколи з деякими законопроектами, щоб Івано-Франківськ отримав певні субвенції. Тобто я в такий спосіб працюю.

 

Читайте також: Михайло Забродський: «Військові в політиці — це дуже серйозний потенціал»

 

Можу сказати, що ті люди, які хочуть працювати, знайдуть собі однодумців. Я є автором та співавтором 56 законопроектів. Я пишаюся останнім законопроектом 3614, у якому йдеться, що 60 відсотків ПДФО іде на місця. Це ініціатива депутатів з Прикарпаття. Це кошти, які будуть спрямовані на міські громади та обласні бюджети, це дуже важливо, бо громади будуть мати фінансування. Коли 1 січня вступив у дію Виборчий кодекс, я перша подала альтернативний законопроект про те, щоб зменшити виборчу заставу в 9 разів. Спочатку з мене підсміювалися, а потім почали просити свободівський законопроект, мовляв, ми порахували і ви мали рацію. Мені дуже приємно, що у виборчому кодексі ми перемогли й наші зміни прийняті. І це є також перемога Свободи. Тому що люди мають можливість кандидувати і бути обраними. До порівняння, щоб зареєструвати свою кандидатуру на вибори в Івано-Франківську міську раду партія мала б внести заставу 340 тисяч за попередніми вимогами, а нині ця сума склала 44 729 гривень. Ви уявляєте, яка це колосальна різниця? Івано-Франківська облрада за попереднім виборчим кодексом мали внести 1 млн 096 тис. грн. а після змін сума склала 231 594 грн.  Я радію, що ці зміни дозволили більшій кількості кандидатів приймати участь у виборчому процесі. Зменшення грошової застави в 9 разів відчули усі. Є ще ряд законопроектів, які стосуються освіти, музеїв, історичної памяті.

 

Хоч я працюю в комітеті інфраструктури і транспорту, бо мене в місцеве самоврядування не хотіли взяти. Втім, я себе й там реалізовую. Як голова підкомітету з безпеки дорожнього руху і безпеки на транспорті, намагаємось робити дороги безпечними. Отакі в нас багатогранні цілі. Пишаюся, що за рік маю чим звітувати перед своїми громадами.

 

— Ну раз ви маєте справу з інфраструктурою, то не можете не знати про президентську програму «Велике будівництво». Вона справді існує?

 

— Насправді не існує ніякого «Великого будівництва». Не існує цієї програми. Щоб ви розуміли, це політична мильна бульбашка. Насправді є кошти, які через Фонд регіонального розвитку виділяються на місцях, а також через бюджет. В основному це гроші, які спрямовані, які й раніше завжди були спрямовані по субвенціях на місця. В нас, до речі,  це почалося ще за попереднього керівника держави. Просто тоді була програма Гройсмана по дорогах, а тепер стало велике будівництво Зеленського. А кошти всі ті самі. Це ніяка не окрема програма. Це є кошти ДФРР, які просто направляються в області у вигляді субвенцій. Просто це все так красиво називається тепер. Варто звернути увагу і на ковідний фонд. Фактично Раду було введено в оману, оскільки половина коштів з фонду пішла не на боротьбу з пандемією, а в дорожній фонд. Коли голосували в Парламенті закон про ковідний фонд, то уряд обіцяв спрямувати їх на медицину, але цього не сталося. Якось дивно, що за ковідний фонд ремонтують дороги, а не купують медичне обладнання, засоби захисту медиків, а знов це все переклали на місцеве самоврядування, це не правильно. «Слуги» дуже швидко навчилися гарно заробляти на великому будівництві. Вони зрозуміли, що це швидкий шлях, щоб розв'язувати свої питання. Звичайно, плюс у тому, що будуть нові дороги. Але мінус в тому, що розформували повністю службу, яка займалася безпекою і зважуванням вантажів. І якщо ми говоримо про ремонт доріг, то як ми тепер маємо їх убезпечити від нищення? Є питання. І таких питань дуже багато. Тому програми «Велике будівництво» не існує. Це рекламний трюк. Є кошти платників податків.

 

— Хто сьогодні керує країною насправді? Чи є сенс говорити про реванш? Чи, може, це природній еволюційний процес?

 

— Я думаю, що як і раніше, так і зараз, країною керують люди, які дуже залежні від думки олігархів. Просто олігархи міняються. Але вони від них залежні. Саме вони визначають, куди буде рухатися країна. Якщо ми візьмемо, наприклад, чи того ж Єрмака, чи Райніна, то яка різниця? Що був за каденції попереднього президента Райнін, що тепер Єрмак. Єрмак контактує сильно з представниками Росії, бо має так старі контакти, а Райнін сьогодні в ОПЗЖ, хоча раніше казав, що не міг з ними боротися. Саме тому, що країною зараз найбільше керують олігархи, ми допустили те, що зараз повернулися і ОПЗЖ, і Медведчук. Подивіться, як вони себе нахабно поводять. Після Революції Гідності вони були залягли на дно. А тепер ситуація різко змінилась, бо дуже багато таких зрадників не були покарані за каденцію попереднього президента Порошенка. Був ідеальний момент, щоб винні були покарані за розстріл Небесної сотні. Але, не сталося. І завдяки таким непокараним речам країна й рухається в тому напрямку, в якому рухається. І саме на верхах й приймаються такі ключові для історії країни рішення. Чи буде хтось покараний, чи це питання буде просто затерто й тільки колись історія нам про це розкаже? Політика політикою, але коли є природний процес розвитку держави й в нього втручаються певні люди заради власного інтересу, тоді це і є прислужництво. Тільки не своєму народові, а своєму господарю.

 

Коли у нас сталася пандемія, у мене відбулося якесь дике дежавю. Пам’ятаєте, початок війни, тоді за олігархами закріпляли регіони? Насправді вони нічого такого глобального не зробили, як це зараз подають. І тепер, коли почалася пандемія, вже новий президент покликав цих самих олігархів, що і його попередник і розказав їм, які благодійні внески вони мають зробити, щоб забезпечити країну масками, халатами тощо. Це реально тоді був ляпас по українській демократії, та й по самому президентові. Тоді він показав свою залежність, а не свою силу. Наскільки він слабкий, наскільки не вірить у свій народ. Лише довіряє тим людям, які можуть виділити певні суми, які для них, до слова, й не гроші. Натомість потім вони пронесли цілий пакет законопроектів, помножили собі ще на десять усе, що витратили й зробили собі державну компенсацію за борги, енергетику тощо. Тому це велика проблема, що країною управляють олігархи, а самостійних, самодостатніх політиків практично немає.

 

Читайте також: Василь Мокан: «Росія не хоче давати українській владі ніяких козирів напередодні місцевих виборів»

 

— Як зупинити ці руйнівні для держави процеси, що сьогодні відбуваються? Що роблять для цього націоналісти?

 

— Країна попри все змінюється, і останні вибори це показали. Звичайно, ми інколи хочемо, щоб обрати одразу людину, яка прийде і все змінить, усе зробить. Але мусить бути й зворотний процес. Ми повинні також змінюватися самі. Світ змінюється, покоління змінюється, багато чого стає тепер прозорішим. Ви помітили, наскільки політику зараз стало складніше. Якщо раніше якийсь політик заносив валізу грошей і знову ставав депутатом, то зараз такого вже немає. Сьогодні політик має ще прийти до людей, поспілкуватися. Політика вже не оберуть до влади, якщо він просто взявся нізвідки і він віртуальний. Усе ж таки люди починають уже аналізувати й потребують більше інформації. Такі зміни породжують як відкритість, так і маніпулювання. Людину легко як просунути, так і знищити інформаційно. Доволі легко, так, що вона ще довго не підніметься з колін. Це діє по всьому світі. Тому націоналісти ‒ це партія, яка буде виходити на вулицю одна з перших, буде висловлювати свою позицію і пильнувати людей, які займають високі пости. Вони не зможуть більше жити своїм закритим життям. Політики теж будуть оновлюватися. Я вірю, що дочекаюся в цій країні часів, коли з трепетом буду голосувати за президента націоналіста і потім святкувати його перемогу. Минулого разу, коли ми голосували за Кошулинського, я за нього відходила в кожний двір Івано-Франківська, мала сотню зустрічей з людьми. Мені люди співчували, що, мовляв, мені важко ходити. А мені не було важко, адже мій вибір свідомий. Я хочу, щоб на виборах люди завжди робили вибір, за який не буде соромно. Я вірю, що ми дійдемо до того, коли українське суспільство проголосує і скаже: «Мені не соромно, ми обрали справжнього українського президента!».