Суспільство 2020-11-07 10:26 Гончарова Єлизавета

Житомирський Термінатор

Вадим Вікаренко, якому повернули зір після важкого поранення, зізнається, що тепер дивиться на світ особливо.

Каже, що з першого погляду розпізнає ворога. А ще він бачить рожевих єдинорогів, яких сам створює. Вадим народився й виріс у Житомирі. Він походить із родини військових, але в армії не служив. Брат-десантник, який брав участь у миротворчій місії в Іраку, порадив здобувати освіту, а не йти в армію будувати генералам дачі та фарбувати бордюри. Не був він і на Майдані — тоді саме перебував у лікарні на плановій операції. А поки одужав, то вже відбулося захоплення Криму й розпочалися воєнні дії на Донбасі. Тому наприкінці 2014 року Вадим пішов у військкомат, щоб зголоситися як доброволець, хоча як інженер залізничних колій мав захист від мобілізації навіть при повномасштабних бойових діях.


«У військкоматі мені сказали прийти пізніше. Я здивувався: у новинах повідомляють, що не вистачає людей, а вони тут добровольцями розкидаються. Але згодом з’ясувалося, що я їм чомусь на майбутнього строковика був схожим, хоча тоді, у свої 27 років, уже носив бороду», — жартує Вадим. Потім, коли помилку з’ясували, йому запропонували піти в державну спеціальну службу транспорту, бо він мав офіцерське звання з військової кафедри за відповідним фахом. Або влаштуватися прикордонником — якраз тривав набір. «Бути знов інженером на коліях, тільки з автоматом? Чи відсиджуватися на кордоні у Львівській області? Та ні, друзі, я прийшов сюди, щоб їхати на війну», — сказав тоді Вадим. І йому запропонували десант, хоча за законом це було заборонено, бо Вадим — так званий паркетник, який отримав військове звання з іншої спеціальності. «Ми придумали, наче моя особова справа загубилася — разом із білим квитком із відомостями про військову кафедру. І я пішов курсантом у навчальний центр. За два місяці — автобус, потяг, Донбас, 90-й окремий аеромобільний батальйон, який потім отримає почесне ім’я героя України Івана Зубкова — ротного, який у ДАПі залишився прикривати відхід і взяв вогонь на себе».

 

Читайте також: Людина коріння


За час служби — спочатку по мобілізації, а потім за контрактом — Вадим побував майже в усіх гарячих точках донецького напрямку: Світлодарській дузі, Зайцевому, на позиціях під Донецьком у Водяному й Опитному, в Авдіївській промзоні. Саме тут у 2016 році він отримав важке поранення під час близького бою. Вадим каже, що снайпер трохи змазав: набій вибухового типу миттєвої дії 12,7 калібру розірвався за 20 см від його обличчя. Часточки набою, стіни й бетону потрапили йому в очі, руки та голову. Евакуюватися довелося під час бою, першу допомогу Вадимові надали у воєнно-польовому шпиталі Покровська, а звідти мали негайно евакуювати гелікоптером до Дніпра. Але тоді була заборона на польоти, бо працювали зенітні установки, і борт не прилетів. Довелося їхати машиною: допомогли «Госпітальєри», які терміново евакуювали хлопця у клініку офтальмології Дніпра. Отямився він уже в лікарні ім. Мечникова, де йому врятували зір. Це був цілий місяць майже щоденних операцій: із кожного ока витягли понад пів тисячі осколків.


«Одна з моїх операцій — унікальний випадок в офтальмології України, про неї різні телеканали потім знімали сюжети, — каже Вадим. — Мій список діагнозів ледь уміщався на двох аркушах: там і часткова атрофія зорового нерва, і пошкодження сітківки очей, і посттравматична катаракта. Лікарі довго не давали жодних прогнозів, чи бачитиму, бо не могли встановити оптичної здатності очей, щоб підібрати штучний кришталик». Урешті Вадиму поставити сучасні мультифункціональні трилінзові кришталики, кошти на які зібрали волонтери й побратими. На одне око поставили кришталик американського виробництва, на друге — німецького. «Хлопці жартували, що мені в очі поставили маленькі приціли, і це всіх дуже тішило, бо в батальйоні я працював саме з цими приладами. Казали, що тепер я справжній Термінатор із різними очима: коли дивлюся на людину, то можу одразу розпізнати, чи вона ворог, чи свій».

 

Читайте також: Вибір добровольця


Після операції Вадим мав три тижні відпустки на реабілітацію й опісля повернувся в армію. Нині згадує, що на спеціальній комісії більше питали, чи хоче далі служити, аніж перевіряли здоров’я. На лівому оці, що було примружене під час поранення вдалося повернути зір до 60%, але він дуже хотів назад до побратимів. Тож йому дозволили служити без стройового напряму: у перекладі з мови військових на цивільну це означає «сидіти десь у штабі». Але в бойовому батальйоні не дуже вдавалося десь сидіти: Вадим був на бойових завданнях і навіть здійснював десантування та стрибки. Проте у 2017 році до них приїхала якась медкомісія, яка, побачивши Вадимові діагнози, ухвалила вердикт про його списання. Так він повернувся додому, але за фахом працювати вже не зміг, бо залізниця теж вважається зоною підвищеної небезпеки. Потім були ще операції, Вадимові встановили спочатку третю, а потім і другу групу інвалідності.
Вадим не дуже розумів, чим тепер мав займатися в цивільному житті. Ще під час служби, коли збирався на лікування, він виконував замовлення побратимів: привозив прапори та різну військову атрибутику. За цей час вивчив, де й у кого можна замовити якісні вироби, хто створює якісь цікаві штуки. Коли Вадим згадав про це, то створив у соціальних мережах своєрідний віртуальний склад, де військові, які ще перебувають на фронті, можуть щось замовити. Зараз на сторінці майже чотири тисячі найменувань товарів: від зірочок на погони до срібних виробів на військову тематику. Тепер Вадим планує започаткувати повноцінний інтернет-магазин.


«Щось я роблю сам — наприклад, «нагрудники» — невідомчі нагороди для людей, які служили в моєму батальйоні. Багато хто звертається саме для творчого замовлення, бо не знає, де купити й навіть як шукати потрібні символи в інтернеті. То вони мені описують, я замовляю розробку принта, потім передаю його людям, які виготовляють унікальні речі. І тоді вже замовник отримує свою футболку, чашку, годинник, обкладинку на документи й багато інших цікавих речей. Нещодавно було замовлення на 10 чашок для дівчат-військових із написом «Я служу, бо мій відкосив від армії». А ще є вироби зі срібла на військову тематику, які я роблю власноруч — це індивідуальні замовлення з використанням 3D моделей».

 

Читайте також: Міський простір добра


Вадим каже, що йому допомагає не тільки вміння зв’язати різні технічні процеси, а і знання потреб військових. Бо багато цивільних фірм часто не розуміють специфіки попиту військових і взагалі їхніх реалій. «Наприклад, я обурююсь, коли в якихось магазинах продають «прапор такої-то бригади», — міркує Вадим. — Шановні, це символічний знак цієї бригади, нанесений на прапор України. А прапор бригади — це символ установленого зразка, вручений президентом, який зберігається у штабі, де його охороняють, бо втрата прапора вважається капітуляцією військової бригади».


Також Вадим очолює ГО учасників АТО «Мир та любов України», а на цьогорічних місцевих виборах він балотувався від «Народного руху України». Під його керівництвом у Житомирі працює соціальний бізнес ветеранів ZooDecor. Вони виготовляють меблі й декоративні вироби у вигляді тварин — справжніх і фантастичних. Наприклад, дитячі полички у вигляді жирафів, чи єдинорогів із фанери, МДФ або картону, чи цікаві об’ємні функціональні вироби для офісів та барів. Усе екологічно чисте, вироби легко зібрати за схемою без клею і цвяхів, тобто вони не потребують професійного монтажу. І головне — їх роблять сміливі й чесні люди, які у скрутний час пішли захищати свою країну.