Політика 2020-11-06 10:14 Голуб Андрій

Виборець в активному пошуку

Опонентам зарано радіти зниженню популярності президента та його політсили

Остаточні результати місцевих виборів подекуди досі не встановлено. Однак загальні підсумки вже зрозумілі. І поки партійні боси міряються кількістю отриманих мандатів та обраних голів, саме час спробувати глянути вперед. Після 25 жовтня популярною стала теза, що місцеві вибори виявилися поразкою партії влади. «Кінець казки Зеленського», «вотум недовіри зеленій владі» — такі й інші епітети рясніють у пресі, на сторінках поважних аналітичних центрів і просто у блогах. Значно рідше хтось намагається відповісти, а кому ж програла партія торішнього тріумфатора?


Задля справедливості варто згадати, що сама партія влади звітує про перемогу. «Слуга Народу» має близько 7000 депутатів по всій країні та приблизно 215 голів місцевих рад різних рівнів», — каже голова партії Олександр Корнієнко. Якщо цифри правдиві, то йдеться про близько 20% усіх депутатських мандатів по країні (щоб ніхто не сумнівався, пресслужба партії публікує відповідні діаграми зі стовпчиками, де політсила президента перебуває на першому місці). Кілька місяців тому той самий Корнієнко прогнозував рейтинг партії на рівні 40% восени. Однак зараз навіть не про це. Іронія в тому, що «слуги» повністю повторюють модель поведінки старих партій.


У грудні 2018-го тодішня правляча партія БПП «Солідарність» і «Батьківщина» Юлії Тимошенко наввипередки публікували аналогічні звіти про перемогу на перших виборах у низці ОТГ. На сторінках обох партій у соцмережах почали публікувати такі самі діаграми про перемогу, де власна політсила мала найбільший і найяскравіший на тлі конкурентів стовпчик. Це було маніпуляцією. Справжніми переможцями тих виборів стали самовисуванці — здебільшого місцеві політики, яких тоді ще не примусили висуватися від політсил спеціальним законом про загальну партійність виборів.

 

Читайте також: Логіка вибору


Після нинішніх перегонів «великими стовпчиками» хизуються не тільки «слуги». Кожна партія із загальної картини обирає той результат, який найзручніший саме їй. «Євросолідарність» хвалиться перемогою над «слугами» всюди, де це тільки можливо. Незважаючи на те, що в тому самому місті дві партії можуть ділити четверте-п’яте місця. ОПЗЖ Віктора Медведчука теж не відстає, але часто приховує факт, що нинішня головна ударна сила «русского мира» подекуди набирає значно менше голосів за ідеологічних попередників із «Опозиційного блоку» п’ять років тому.


Один із підсумків виборів такий: незважаючи на «партійну диктатуру», переможцями знову стали колись самовисуванці, а тепер представники регіональних чи спеціально створених під місцеве самоврядування партій. У 2018-му, коли БПП і «Батьківщина» змагалися за віртуальну перемогу на виборах у громади, то причиною такої активності були не переживання за розбудову політсил і вплив на місцях. Лідерів партій — Петра Порошенка та Юлію Тимошенко — багато хто вважав головними конкурентами на майбутніх виборах президента. Тому звіти про перемогу на місцевих виборах давали людям сигнал: мовляв, наш лідер — найулюбленіший у народі, тож сумніватися в перемозі у березні 2019-го взагалі не варто. А що сталося в березні 2019-го, знають усі.


Проводити паралелі між виборами місцевого й національного рівня треба дуже обережно. Наприклад, партія «За майбутнє», за попередніми даними штабів, здобула близько 7% мандатів у радах різного рівня. Це так званий  агрегований рейтинг партії в середньому по країні. Проте робити висновок, що на найближчих виборах до Верховної Ради «Майбах» набрав би 7%, не можна. Усе, що можливо, — констатувати тенденцію. Є новий політичний бренд, який матиме представництво на місцях і мітить на національний рівень. Виступ на місцевих виборах став частково успішним, проте частково сподівання лідерів не справдилися. Шанси на проходження до Верховної Ради є, але точно не стовідсоткові.
У такому самому ключі можна оцінювати й виступи інших політсил. Окрім однієї. Результати партії блогера Анатолія Шарія стали яскравим свідченням тенденції, про яку впродовж останнього року воліють забувати і нова влада у Києві, і опозиція до неї. Ідеться про запит на нові обличчя, який нікуди не зник.

Поживою для зростання «нових облич» є політична криза, яку соціологи неодноразово констатували. Традиційний політикум асоціюється навіть не зі справами останніх років, а з уже підзабутим протистоянням «помаранчевих» і «біло-блакитних» та усіма його розчаруваннями


Точно оцінити результати партії блогера наразі неможливо. З тієї самої причини, що й інших партій: офіційних результатів досі немає. Відомо, що бренд висунув списки до 49 рад по країні. Зараз звітують про подолання 5% бар’єра на виборах до Одеської міської та обласної рад, Миколаївської, Харківської та Запорізької міськрад (в останньому випадку треба точно чекати на остаточні результати) і до міськради найбільшого міста на вільній частині Донеччини — Маріуполя. Принаймні частковий успіх очевидний. І якщо вже говорити про вигодонабувача від падіння популярності «Слуги народу», то ним став Шарій.


Міркувати про зв’язки Шарія з ОПЗЖ, Росією та представниками бізнесу всередині України — справа окремих матеріалів. Власне, про це вже написали і зняли чимало. Тому зараз про те, що партія Шарія абсолютно відповідає статусу «нових облич». Є один відомий для ютуб-аудиторії персонаж і купа невідомих імен під його брендом. Це не місцеві лідери, не відомі активісти, не підприємці. Тому саме успіх Шарія виходить із загальної канви місцевих перегонів. Саме цей успіх можна сміливо переносити на національний рівень.


Знову ж, ідеться не про можливі відсотки на виборах до парламенту. Річ у тенденції. Торішня перемога Володимира Зеленського не була тимчасовим відхиленням від норми. Чимало політиків старої генерації радіють нинішнім результатам президента та його команди. Мовляв, виборці розчарувалися в «непрофесіоналах» і невдовзі знову до них повернуться. Офіційні результати провідних партій на торішніх виборах до парламенту були такими: «Слуга народу» — 43%, ОПЗЖ — 13%, «Батьківщина» — 8%, «Євросолідарність» — 8%, «Голос» — 6%. Опитування КМІС щодо виборів у парламент цьогоріч у вересні дало такі показники (серед тих, хто визначився і збирається голосувати): «Слуга народу» — 22%, «Євросолідарність» — 18%, ОПЗЖ — 16%, «Батьківщина» — 9%, «Голос» — 1%. З одного боку, понад двократне зростання показників партії Порошенка не можна скидати на статистичну похибку. З іншого — приріст відбувається не лише за рахунок колишніх прихильників СН. Майже повне зникнення популярності «поміркованих нових облич» із «Голосу» також додало партії експрезидента. Зміна рейтингу ОПЗЖ лише трохи виходить за межі статис­тичної похибки. У кращому разі партія Медведчука отримала додаткові п’ять балів. І це при монополії на кількох телеканалах і агресивному «накачуванні» виборців упродовж року. Серед іншого, опитування КМІС продемонструвало відчутне зростання рейтингів партії колись головного популіста Олега Ляшка та бренду Шарія.

 

Читайте також: На цифрових манівцях


Однак ключове, що демонструють ці рейтинги, — не зростання або падіння якоїсь конкретної партії. Виборець досі перебуває в «активному пошуку». Перемога Зеленського торік не стала відхиленням від норми. Є чимало аргументів, що це і є новою нормою. Якщо поглянути на події останніх років ширше, ніж у проміжку однієї виборчої кампанії, то стає очевидним, що ознаки суттєвих змін у поведінці виборців з’явилися давно. У 2014-му нині підзабутий «Народний фронт» сенсаційно отримав першість на виборах до парламенту. Ще за місяць до того новосформованій партії давали у кращому разі третє місце. Ключовим в успіху стало те, що партія залучила більше людей, які асоціювалися з війною та Майданом. Тоді вони стали новими обличчями. За кілька років партія вже міцно асоціювалася з владою, а отже, і з політичними процесами. Тому її рейтинг наблизився до нуля. Виборці ще більше радикалізувалися й обрали Зеленського та його людей із вулиці. Однак зараз вони теж уже «політики». І якнайкраще про це свідчать спроби Корнієнка й однопартійців показати перемогу, якої немає. Нинішнє затишшя може виявитися передвісником іще більшої бурі, за наслідками якої колишній менеджер «Кварталу 95» здаватиметься достатньо поміркованим президентом.


Поживою для зростання «нових облич» є політична криза, яку соціологи неодноразово констатували. Її спричинило вже підзабуте протистояння «помаранчевих» і «біло-блакитних» з усіма його розчаруваннями для громадян. Традиційний політикум асоціюється навіть не зі справами останніх років, а ще з тими часами. Ба більше, ідеться не лише про політиків. У тій самій когорті й відомі громадські активісти, і журналісти та традиційні медіа загалом. Політична криза — це передусім криза довіри. І змінити ситуацію під керівництвом тих, хто перебував біля її витоків, майже неможливо. Радше, кількість «нових облич» зростатиме. Вони необов’язково приходитимуть із шоубізнесу, але точно будуть «поза політикою». Хоча й для різної аудиторії обличчя можуть бути різними.


Успіх Шарія на місцевих виборах не означає, що саме він заповнить вільну нішу для виборців на Півдні та Сході. У найближчі роки вподобання можуть змінюватися блискавично, а «великі стовпчики» на сторінках партій у соцмережах за місяць можуть перетворюватися на гарбуз. Важливіше інше: жодного повернення до звичного стану справ не буде. І про це поміркованим громадянам варто пам’ятати. В іншому разі хвилю змін остаточно осідлають популісти різних ґатунків. 

схожі публiкацii