Суспільство 2020-11-16 10:25 Вербицький Іван

На сторожі старої системи

Як український спорт уникає реформ

2 березня 2020 року могло стати датою, що змінила вектор розвитку українського спорту. Саме цього дня при Кабінеті Міністрів України було створено Державне агентство спорту, яке за підсумками відкритого конкурсу очолив тодішній президент Федерації карате України Сергій Левчук. Утім, нового керівника не встигли навіть представити, бо буквально за добу з’явилися чутки про чергові «реформи» у вигляді повернення Міністерства молоді та спорту старого зразка, тобто епохи «до Зеленського». Цю інформацію спортивна спільнота України сприйняла з неабияким ентузіазмом. Мовляв, попереднє рішення президента про з’єднання міністерств культури і спорту в єдине було помилкою, яка негативно вплинула якраз на спортивну галузь. Про створення згаданого агентства водночас воліли не згадувати.

 

Зрештою 4 березня Мінмолодьспорт було офіційно відновлено, а його очільником став олімпійський чемпіон Барселони-1992 із фехтування Вадим Гутцайт. Звісно, потреби у функціонуванні Державного агентства спорту він не вбачав і 18 березня звільнив Сергія Левчука з посади. Призначення Вадима Марковича українські спортовці сприйняли з небувалим досі ентузіазмом. Майже як прихід месії. Мовляв, нарешті український спорт довірили людині зі сфери спорту. Про те, що раніше пан Гутцайт упродовж двох років без особливих здобутків керував Департаментом молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, ті, хто його підтримував, воліли не згадувати. Як і не було прийнято у спортивних колах говорити про те, що посаду в КМДА олімпіонік обійняв на основі конкурсної роботи, яка виявилася доведеним плагіатом. За нашою інформацією, на поверненні Мінмолодьспорту старого зразка наполягав особисто президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка. Новаторські ідеї реформ спортивної галузі від Сергія Левчука пана Бубку лякали не менше за решту функціонерів із багаторічним стажем. 

 

Читайте також: Український спорт: життя в борг

 

«Представникам спортивних товариств я поставив просте запитання: чи можемо ми сформувати вашу діяльність так, щоб вона була зрозумілою пересічним громадянам України, щоб звичайні люди розуміли формат видатків бюджету на це, щоб були чіткі критерії ефективності? Тобто щоб ми розуміли, скільки людей залучено до занять фізкультурою і спортом і яку кількість коштів на це витрачено. І щоб ця діяльність виходила з конкурентних засад. Вони відповіли, що згідні з тим, що працюють за совєтською моделлю. Але, кажуть, дайте нам нові законодавчі підстави, щоб ми могли робити інакше. Я запропонував їм напрацьовувати зміни разом», — розповідав Сергій Левчук одразу після призначення. Замість напрацьовувати зміни його усунули.

Упродовж 2020 року український спорт зробив рішучий розворот у тому напрямі, який начебто вважали застарілим. Спортивна спільнота вкотре продемонструвала рішуче небажання допускати у своє лоно фахівців зі свіжими поглядами й несприйняття реформ у принципі

 

Натомість Вадим Гутцайт про реформи не говорить. Уся його діяльність упродовж восьми місяців — це звіт про постійні перемоги з обов’язковими подяками міністру. Дарма, що підґрунтя цих успіхів заклала попередня влада, насамперед уряд Володимира Гройсмана. Скажімо, коли Вадим Маркович запровадив «шведські столи» в їдальні олімпійської бази в Конча-Заспі, насправді він лише завершив напрацювання Мінмолодьспорту під керівництвом Ігоря Жданова. Те саме стосується відкриття спортивного комплексу в Сарнах на Рівненщині, легкоатлетичного стадіону в Івано-Франківську й водної арени в Тернополі. Зведені десь на 70–80% об’єкти доводять до завершення під маркою президентської програми «Велике будівництво» й відкривають так помпезно, немов до того для спорту не робили взагалі нічого. 

 

Майже комічною стала ситуація наприкінці жовтня, коли в Маріуполь для відкриття Mariupol Ice Center прибув не лише Гутцайт, а й сам президент Зеленський. Так звана сучасна льодова арена вартістю 90 млн гривень, яку відкривали помпезно і з прямою трансляцією на загальнонаціональному телеканалі, насправді є звичайним «дутиком»: тренувальною ковзанкою з тимчасовим накриттям, яких у країні є добрий десяток. Проте президента це не бентежило. «Пишаюся, що перебуваю на відкритті чудової сучасної льодової арени в Маріуполі на Донбасі. Думаю, що це велика перемога для Маріуполя, для мешканців цього чудового міста, для всієї України», — сказав Зеленський, а представники хокейної спільноти, які розуміють суть «великого будівництва», наважилися покепкувати лише в коментарях на закритих пабліках у фейсбуку. І то в кращому разі.

 

Читайте також: Як букмекери нищать український спорт

 

Не прийнято вголос говорити і про ще одну спортивну реформу, якою впродовж останніх місяців активно займаються представники уряду Дениса Шмигаля. Тимчасовий виконувач обов’язків міністра освіти і науки Сергій Шкарлет за підтримки Вадима Гутцайта намагається здійснити реорганізацію Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного в Києві, єдиного на всю Україну навчального закладу, у якому діти з різних куточків держави одночасно могли б навчатися, тренуватися й проживати. У коледжі, в якому після Революції гідності посаду директора обійняв Олексій Семенюшко й запровадив зокрема патріотичне виховання учнів (що для нашого спорту вже дивина), переконані, що урядовці діють в інтересах забудовників. 60 гектарів землі неподалік станції метро «Лісова» в Києві — шматок вельми ласий. Пан Семенюшко розповідає, що раніше йому пропонували піти на компроміс, а коли переконалися, що точок дотику знайти не вдасться, розпочали процес реорганізації у вигляді перепідпорядкування коледжу Національного університету фізичного виховання і спорту. Цим вузом керує Євгеній Імас, людина принципово російськомовна, ставленик одіозного ексміністра освіти Дмитра Табачника.

 

Показово, що «уповноваженим комісії щодо управління справами» Олімпійського коледжу, який є офіційним закладом Міністерства освіти і науки, призначено директора ТОВ ФК «Арсенал (Київ)» Олександра Москаленка. Останній представляє інтереси співвласника неіснуючого на футбольній мапі України клубу Дениса Потапенка, сина відомого борця і тренера з вільної боротьби Валерія Потапенка, якого пов’язують із екснардепом від «Народного фронту», мультимільйонером В’ячеславом Константиновським. Упродовж останнього місяця коледж двічі намагалися захопити силоміць. Спортивна спільнота, якщо не брати до уваги причетних до спорту нардепів Жана Беленюка й Георгія Мазурашу, на ці атаки не реагує абсолютно ніяк.

 

Дуже показовою в контексті зміни векторів розвитку українського спорту є ситуація з Федерацією легкої атлетики України. Новим очільником ФЛАУ під час недавньої звітно-виборної конференції став міністр спорту в Кабміні Миколи Азарова, ексрегіонал Равіль Сафіуллін. На цій посаді він замінив колишнього заступника Ігоря Жданова на посаді очільника Мінмолодьспорту Ігоря Гоцула, особу, діяльність якої викликала в легкоатлетичному середовищі велике невдоволення з огляду на непрозорість щодо проведення тендерів, не завжди об’єктивне ставлення до спортсменів і тренерів. Утім, згуртованість легкоатлетів саме навколо Сафіулліна здивувала. Особливо зважаючи на те, що досі Равіль Сафович узагалі не був причетним до королеви спорту (до роботи в Кабміні він був віцепрезидентом футбольного клубу «Шахтар», а згодом очолював Професійну футбольну лігу). Чіткої програми розвитку легкої атлетики майбутній президент не запропонував.

 

Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті

 

Позиції, які він подав на чотирьох аркушах, були радше декларацією поверхових принципів, які здатна задекларувати будь-яка особа, бодай трохи причетна до українського спорту. У кулуарах розповідають, що кандидатуру Сафіулліна на посаду очільника ФЛАУ лобіювали особисто Бубка й Гутцайт, які мають на меті зробити підконтрольними максимальну кількість національних федерацій. В окремих випадках, як, скажімо, з Федерацією волейболу, яку очолює свободівець Михайло Мельник, це не вдалося. Але показово, що лобі колишніх регіоналів залишається в українському спорті вельми вагомим. Скажімо, Федерацію України зі стрибків у воду очолює відомий забудовник Ігор Лисов. Національною федерацією аматорського боксу керує інший колишній нардеп від Партії регіонів Володимир Продивус, скандальний слід якого був зокрема в історії з видобутком бурштину. Нещодавно пан Продивус шокував публічною заявою на підтримку генерального секретаря Федерації боксу РФ Умара Кремльова у світлі виборів президента Міжнародної асоціації аматорського боксу. Показово, що ні Гутцайт, ні Бубка, ні будь-який інший представник української спортивної спільноти вчинку не засудив.

 

Упродовж 2020 року український спорт зробив рішучий розворот у тому напрямі, який начебто вважали застарілим. Спортивна спільнота вкотре продемонструвала рішуче небажання допускати у своє лоно фахівців зі свіжими поглядами й несприйняття реформ у принципі. Задля справедливості варто зазначити, що нинішнє керівництво в особі Гутцайта й Бубки тут не оригінальне.

 

Попередники, уже згадані Жданов і Гоцул, намагання змін також присікли доволі рішуче й показово. Ідеться про історію з державним підприємством «Укрспортзабезпечення», яке займається тендерами із закупівель обладнання, екіпірування й інших необхідних речей для функціонування національних збірних. Спроби керівника ДП, учасника російсько-української війни Тараса Сириці зруйнувати корупційні схеми на користь підконтрольної панові Гоцулу компанії «Атлетика Віва», обійшлися надто дорого. Нині проти Сириці і двох його заступників, також колишніх учасників війни на Сході, відкрито кримінальні справи. Упродовж двох років вони не можуть ніде працевлаштуватися. Показово, що зі зміною влади з’ясовувати цю історію ніхто не забажав. Система оберігає звичні для себе пріоритети й цінності та дуже суворо карає незгодних. І в цьому позиції умовних опонентів збігаються. Тому й появі нових осіб у цьому середовищі не раді.