Світ 2020-11-21 11:27 Андрій Савенко

Складний вибір Кіпрської церкви

Чому визнання автокефалії ПЦУ розколює православну спільноту Кіпру

Згадування під час богослужіння головою Кіпрської церкви архієпископом Хризостомом ІІ предстоятеля Православної церкви України Епіфанія, на думку деяких кіпрських ієрархів, пролунало мов грім серед ясного неба. Як повідомляє інтернет-видання «Екклісіа-Онлайн», митрополит Лімасольський Атанасій навіть раніше залишив приміщення церкви, де відбувалося возведення в сан архієпископом Хризостомом нового єпископа Арсиної Панкратія. До нього приєднали свої голоси ще троє ієрархів: митрополити Кікський Никифор, Тамаський Ісая та єпископ Аматундський Миколай. Двоє з них уже займали позицію невизнання автокефалії Української церкви ще з часів підписання томосу Вселенським Патріархом Варфоломієм. Дії Хризостома свідчать, що в особі свого Предстоятеля Кіпрська Православна церква визнає автокефалію ПЦУ.


Наразі однак маємо ситуацію внутрішнього протистояння, у якому ієрархи звинувачують предстоятеля в порушенні священних канонів: важливі питання, а українська автокефалія належить саме до таких, приймає синод Кіпрської церкви, і це відповідає духу православної єдності. Натомість самочинні дії предстоятеля порушують дух такої єдності, а сам він стає схожим на Папу Римського, і такий закид звучить найдошкульніше. До полеміки долучилася Спілка кіпрських теологів, голова якої вважає, що «дії предстоятеля були непотрібними і створили сум’яття в лоні церкви». Щоправда, думці теологів опонує голова Кіпрського центру досліджень, Христос Якову, який уважає, що умова колективного прийняття синодальних рішень не позбавляє очільника церкви права приймати власні. У відповідь архієпископ Хризостом заявив, що позицію чотирьох ієрархів було вироблено на зібранні за його спиною (παρασυναγωγή) і карою за таке є позбавлення сану, адже розколу не місце у православній церкві.

 

Читайте також: Віднаходження церкви

 

В інтерв’ю газеті «Катимеріні», яке можна прочитати на офіційному сайті Кіпрської церкви, він пояснює причину своїх попередніх сумнівів щодо можливості надання Українській церкві автокефалії та побоювань розколу у православному світі. Їх остаточно розвіяв Вселенський Патріарх Варфоломій під час візиту кіпрського предстоятеля до Константинополя, пояснивши тонкощі передачі Київської митрополії Московському патріархату. «Я знав лише половину правди», — щиросердно зізнається Хризостом. Прикметно, що на офіційному сайті Кіпрської церкви з невеликим інтервалом з’явилася стаття професора Афінського університету Власіоса Фідаса «Синодальний акт Вселенського Патріархату від 1686 року й автокефалія Української церкви», що надає фактаж, усі необхідні пояснення й супроводжується солідним науковим апаратом. Згодом у грецькій пресі з’явилася інформація про відмову співслужіння бунтівних ієрархів із предстоятелем. Також вони надіслали листа до Вселенського Патріарха, у якому наголосили, що самовільні рішення предстоятеля суперечать їхньому пасторському сумлінню, однак у своїй відповіді Вселенський Патріархат наголосив, що надання автокефалії є даністю, його було здійснено з дотриманням усіх необхідних процедур, а його визнання має стати послідовною позицією предстоятелів інших православних церков, натомість сумніви ієрархів «виявляють нечутливе ставлення до еклезіології (вчення про Церкву. — Ред.), канонічних правил і єдності православ’я, але, швидше, байдужість до всього вищезгаданого через чужорідні мотиви», нагадуючи одночасно вирішальну роль Вселенського Престолу як арбітра в розв’язанні багатьох проблем Кіпрської церкви.


Здавалося б, внутрішні церковні питання набувають також політичного забарвлення. У матеріалах грецької газети «Катимеріні» й кіпрського видання «Політис» висловлено думку про можливі причини й політичні наслідки визнання української автокефалії, але вказівка, звідки тягнуться ниточки, однозначна: Кремль. Російська зовнішня політика й далі розглядає Кіпр як зону свого впливу та експлуатує радянські традиції створення дружнього лобі у третіх країнах: чимало кіпріотів здобули освіту у вишах тодішніх радянських республік. У країні проживає численна російська діаспора, росіяни можуть отримати кіпрський паспорт, але за останні роки посилилась увага до власників так званих «золотих паспортів» (осіб, які здійснюють великі інвестиції в економіку країни). Кіпрські пільгові умови щодо заснування компаній і провадження бізнесу не могли не зацікавити російський капітал, щоправда, за останні два роки це «вікно можливостей» майже зникло через вимоги Європейського Союзу посилити перевірки походження капіталів, які інвестуються в економіку країни. 

 

Читайте також: Довге відлуння


Однак останні події в регіоні — намагання Туреччини перерозподілити морські зони у східному Середземномор’ї та втручання Росії в сирійський громадянський конфлікт, можливо, навели багатьох кіпріотів на думку, чи справді надійним є російський партнер, який постійно порушує міжнародні домовленості, провадить подвійні геополітичні ігри, та й сам, імовірно, є чинником дестабілізації, попри всі запевнення в непорушній дружбі. Останні події вір­менсько-азербайджанської війни також додали чимало матеріалу для роздумів щодо ролі Росії як гаранта миру й захисника. Ситуація ускладнюється також тим, що наявність окупованих територій перешкоджає Кіпру отримати членство в НАТО, однак через ситуацію в регіоні в цьому напрямі останнім часом здійснюється посилена робота. Не зайвим буде згадати і про нещодавню історію з екстрадицією з Греції російських дипломатів, яких звинуватили в намаганні отримати й поширити конфіденційну інформацію.

 

Паралельно у грецькій пресі почали з’являтися матеріали, що викривають проросійську міфологізацію грецької новітньої історії, за режисурою якої очікувано перебуває Кремль. На думку журналіста-розслідувальника й автора книжки «Третій Рим: Москва та престол Православ’я» Александроса Массаветаса, міф боротьби з фашизмом під час Другої світової війни, події якої залишили багато незагоєних ран на тілі Греції, «непомітно» поширюється на всю нову грецьку історію та перетворює Росію на чи не єдиного друга й рятівника Еллади. Хоча факти свідчать лише про одну з імперських сил тогочасної Європи, яка змагалася з іншими задля втілення власних амбіцій і реалізації своїх інтересів. Ідеться не про переписування історії, у чому Массаветаса можуть звинувачувати проросійські пропагандисти, а про розставлення досі відсутніх крапок над «і» в політизованих історичних питаннях.
Немає поки що однозначності і у ставленні Кіпрської церкви до української автокефалії. Однак, згідно з останніми новинами з острова, архієпископ Хризостом має намір скликати синод Кіпрської православної церкви для внесення остаточної ясності щодо цього питання. Позиція предстоятеля Кіпрської церкви є твердою, адже найвища мета його вчинків — єдність православ’я, а решта питань належать до другорядних. 

схожі публiкацii