Світ 2020-12-05 09:17 Клеменс Верґін
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Байден мусить стати більше ніж третім Обамою

У свою команду новообраний президент набирає ветеранів зовнішньої та безпекової політики часів Обами. І сигналізує цим про своє прагнення бути стабільним трансатлантичним партнером. Але радість із цього приводу може бути передчасною

Днями Дональд Трамп нарешті дав зелене світло початку процесу передачі влади. Водночас знову наголосивши, що мали місце маніпуляції результатами виборів, і він продовжить подавати позови, намагаючись їх оскаржити. Більшого від Трампа, ймовірно, чекати годі. Це фактичне визнання ним власної поразки на виборах із одночасним продовженням необґрунтованої риторики про маніпуляції. Але для Джо Байдена це важливий крок. Адже новий президент буде готовий до виконання обов’язків 20 січня, лише якщо його перехідна команда зможе працювати в міністерствах і отримає всі інструкції.


23 листопада Байден представив чудову команду із зовнішньої та безпекової політики. Все це — ветерани уряду Обами. Для Європи найважливіші призначення — це новий держсекретар Ентоні Блінкен і радник із національної безпеки Джейк Салліван, обоє надійні величини у трансатлантичних відносинах. Так, президент Мюнхенської безпекової конференції Вольфґанґ Ішінґер висловив радість із цього приводу словами: «Я не знаю нікого, хто мав би кращі трансатлантичні контакти».

 

Читайте також: Дев’ять кроків Байдена


«Ми повернулися!» («We are back») — сигнал для союзників. Америка знову хоче стати стабільним і надійним партнером. Фахівці та зовнішньополітичний істеблішмент, яких Трамп лише зневажав своїми насмішками, повертаються.
Однак радість поділяють не всі. Так, експерт із зовнішньої політики Фред Каплан писав у лівому американському часописі Slate, що нова команда настільки єдина у своєму баченні світу, що існує загроза «групового мислення». Це цілком можливо. Ще більша проблема натомість полягає в тому, що ці політики-ветерани, зважаючи на їхнє політичне минуле, почнуть вважати роки правління 44-го президента золотим стандартом американської зовнішньої політики. А це було б великою помилкою.


Звісно, порівняно зі стрибкоподібною мінливістю зовнішньої політики Трампа нескладно почати бачити попередній досвід у рожевих тонах. Але насправді зовнішня політика Обами не була особливо успішною, надто під час його другого терміну. А світ звідтоді радикально змінився. Тому Байденові, колишньому віцепрезиденту часів Обами, у зовнішній політиці буде недостатньо прагнути «третього терміну» попередника.

Байденові буде нескладно припинити лінію адміністрації Трампа, бо зовнішня політика попереднього президента була дуже непостійною і нетрадиційною. Значно складніше йому буде дистанціюватися від зовнішньої політики Обами, яку він співвизначав вісім років


Найчіткіше це помітно в питанні Китаю. Обама зробив наймасштабнішу в історії США спробу залучити КНР до визначення спільних інтересів і перетворити Пекін на відповідального члена створеної Заходом міжнародної системи. Вже наприкінці каденції 44-го президента стало зрозуміло, що політика «простягнутої руки» провалилась. Однак замість потужно стримувати агресивну експансію Пекіна в Південно-Китайському морі уряд Обами залишався пасивним.
За останні чотири роки Китай у внутрішній політиці став іще репресивнішим, а у зовнішній — іще агресивнішим. Окрім того, Пекін почав усесвітню антизахідну пропаганду і чітко позиціонує себе як ідеологічного противника Заходу. Трамп ухвалив правильне рішення, заговоривши про нечесну торгову практику Китаю значно агресивніше, аніж його попередники. Переосмислення відбулось уже і в Європі. Європейські застереження відносно посилення КНР і закиди в бік Пекіну дуже схожі на американські. Тому дуже бажано, ба навіть необхідно, щоб обидва боки Атлантики узгодили спільну політику та дії, аби більш проактивно, ніж досі, боротися з цим викликом.


Трамп нечасто демонстрував якийсь концепт у зовнішній політиці, але не завжди помилявся, ставлячи під сумнів наявний статус-кво. Найчіткіше це виявилося в ситуації з Близьким Сходом. Трамп поклав край уявленню ЄС і уряду Обами, яке повторювали ніби мантру, що спершу необхідно вирішити близькосхідний конфлікт, а тоді прямувати до ізраїльсько-арабського зближення в регіоні.

 

Читайте також: Девід Кремер: «Україна стала жертвою політичних дебатів у США саме тоді, коли нам слід було її значно більше підтримувати»


Мирна угода Ізраїлю з Бахрейном, Об’єднаними Арабськими Еміратами і Суданом, а також нещодавній таємний візит прем’єра Біньяміна Нетаньягу до Саудівської Аравії демонструють застарілість цієї ідеї, а також те, наскільки в регіоні змістилися стратегічні координати. Отже, було б неправильно повертатися на протоптану стежку у питаннях Близького Сходу, до чого досі схиляється Європа.

 

Окрім того, в заключній фазі уряд Обами ставав дедалі ворожішим до Ізраїлю — це ще одна помилка, якої не повинен повторити Байден. Для цього питання справді необхідно розробити врівноваженіший, ніж Трампів, американський мирний план. Водночас, однак, варто позбавити лідерів Палестини їхніх ілюзій стосовно того, що через територіальний конфлікт із Ізраїлем вони зможуть продовжувати тримати в заручниках увесь арабський світ.


Схожа позиція актуальна і для конфлікту довкола іранської ядерної програми. Досягнута Обамою домовленість мала значні хиби, з чим погодилися й важливі європейські співавтори, включно з Німеччиною. Джейк Салліван, новий Байденів радник із національної безпеки, тоді представляв у домовленостях американську сторону. Тому спокуса повернутися до старого стану речей велика. Але це також стало би помилкою.


Своїм жорстким санкційним режимом проти Тегерану Трамп досяг небагато, бо так і не показав муллам дипломатичного виходу з ситуації. Та й вони не були зацікавлені у переговорах з Вашингтоном. Але внаслідок санкцій режим перебуває під сильним тиском, що дає Байденові змогу укласти нову угоду на кращих умовах.


Отже, складається саме така ситуація, до якої європейці були готові на початку каденції Трампа. Він цим не скористався, бо вважав важливішим односторонній вихід із угоди. Врешті зовнішньополітична команда Обами тоді зайняла зверхньо-оборонну позицію супроти будь-якої критики. Зараз на керівні посади приходить багато тогочасних чиновників. І тема Ірану покаже, чи готові вони визнати колишні помилки, а чи їхня гордість завадить перегляду ситуації.
У трансатлантичних відносинах також важливо, щоб Байден не повернувся до старого стану речей, а використав шок, який спричинив у Європі уряд Трампа. За часів Обами і доти було усталеною практикою, що своє невдоволення надто низькими видатками Європи на оборону американці ввічливо висловлювали за зачиненими дверима, а відтак європейці це так само ввічливо ігнорували. Оскільки такі держави, як Німеччина, зручно облаштувалися і вбивають свої армії економією, витрачаючи гроші на соціальну благочинність і покладаючись при цьому на американські гарантії захисту, Байден має втримати делікатний баланс. З одного боку, він повинен чітко дати зрозуміти, що Америка й надалі твердо виконуватиме гарантії захисту Європи. З іншого — не можна викликати у європейців певність, що вони зможуть просто скотитися у власну давню недбалість.

 

Читайте також: Осіння втома


Для трансатлантичного союзу важливо, щоб Байден наполягав на більшій активності європейців у питаннях власної оборони і гарантування міжнародного порядку. І робив це значно агресивніше, ніж Обама.


Серед іншого, європейцям слід дати зрозуміти, що Байден — імовірно, останній президент із ностальгійним ставленням до Європи, здобутим ще у часи холодної війни. І що в США заклики скоротити витрати на активну участь у світових процесах ставатимуть дедалі гучнішими як у колах правиці, так і лівиці. Тому Байден для європейців — можливо, останній шанс спільно знайти баланс, який братиме до уваги як переобтяження Америки, так і європейську потребу у тривалій військовій присутності американців.


Байденові буде нескладно припинити лінію Адміністрації Трампа, бо зовнішня політика попереднього президента була дуже непостійною і нетрадиційною. Значно складніше йому буде дистанціюватися від зовнішньої політики Обами, яку він співвизначав вісім років. І розумно використати динаміку, хай навіть спровоковану нестримними діями попередника.